Устиянович Корнило Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Корнило Миколайович Устиянович
Корнило Устиянович. Фотографія Е. Тшемеського. Львів. 1880-і рр. Зібрання Національного музею у Львові
Народження22 вересня 1839(1839-09-22)
с. Вовків, нині Львівський район
Смерть22 липня 1903(1903-07-22) (63 роки)
 с. Довге, нині Дрогобицький район
Країна Австро-Угорщина
Жанрпортрет
НавчанняВіденська академія мистецтв
Діяльністьхудожник, іконописець, поет, письменник, публіцист
БатькоУстиянович Микола Леонтійович
Роботи в колекціїНаціональний музей у Львові імені Андрея Шептицького
CMNS: Устиянович Корнило Миколайович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Устиянович.

Корни́ло Микола́йович Устияно́вич (22 вересня 1839, Вовків, нині Львівський район — 22 липня 1903, Довге[1][2], нині Дрогобицький район Львівщина) — український маляр, представник класицизму й академізму в Галичині, письменник і публіцист, народовець.

Життєпис

Народився 22 вересня 1839 року в с. Вовків, нині Львівський район, Львівська область, Україна (тоді Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія). Син священника о. Миколи Устияновича й Анни з Плешкевичів.
Навчався в гімназіях у Бучачі (отців Василіян) та Львові. У 1867 році побував у Санкт-Петербурзі, 1872 році — у Києві. У 1873—1874 років мешкав у с. Вікно у Володислава Федоровича (малював портрети, пейзажі), у 1882—1883 роках у Львові редагував, ілюстрував сатирично-гумористичний часопис «Зеркало».[3]

Творчість

Мистецьку освіту здобув у Віденській академії мистецтв (1858—1863). Працював у Відні, Галичині й на Буковині. Найчисленніше виявився в церковному монументальному малярстві: ікони для понад 50-ти церков (ікона «Пр. Богородиця на хмарах, оточена руськими святими і угодниками божими» для церкви святої великомучениці Параскеви с. Розжалів), 15 іконостасів, 11 стінописів (у тому числі церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Буцнів), 7 декоративних картин тощо, з яких помітніші: «Христос перед Пілатом» (1880) у Відні, «Мойсей» (1887) у Преображенській церкві у Львові, «Хрещення Руси», «Володимир Великий», «Свята Ольга» у церкві с. Вістова (Калуський повіт) та ін.

Устиянович створив близько 40 портретів (зокрема, Анатоля Вахнянина, Степана Качали, Юліяна Лаврівського, Тита Реваковича[3]); низку картин на історичні теми («Василько Теребовельський», «Шевченко на засланні», «Літописець Нестор», «Плач Ярославни», «Козацька битва», «Семен Палій…», «Скасування панщини» та ін.); 1882—1883 роки — редагував й ілюстрував сатирично-гумористичний журнал «Зеркало» і «Нове Зеркало» — його сатиричні ілюстрації політичного змісту високо оцінював Іван Франко.

Збереглися нечисленні пейзажі Корнила Устияновича («Дзвіниця», «Морський пейзаж», «Чорне море», «Кавказький пейзаж», «Скит Манявський», «Пейзаж з хрестом», «Захід сонця», «Ранок»), у яких, поруч з портретами, найсильніше відчутні традиції класицизму й академізму з нахилом до романтизму.

Під час студій у Відні Корнило Устиянович еволюціонував від панславізму (зародки якого виніс із дому й поглибив у Відні під впливом російського священика М. Раєвського) до активного українського патріотизму (під впливом польських митців Артура Ґроттґера і А. Ґротовського та письменника Юзефа Боґдана Залеського).

Як письменник вперше виступив 1861 року з поезіями, писаними язичієм; з 1872 року, під впливом української літератури, друкував народною мовою у «Галичанині», «Слові», «Зорі», «Правді», «Ділі», «Основі» статті про галицьке мистецтво. У 1870-х роках появилися перші його іст. поеми — «Іскоростень», «Вадим», «Святослав Хоробрий» і драми — «Ярополк», «Олег Святославич, князь Овруцький» — обидві були виставлені в театрі «Руської Бесіди» у Львові (1878 і 1883), в якому Устиянович працював деякий час сценографом. Видав свої твори під назвою «Письма Корнила Устияновича» (3 тт., 1875—77) й окремо брошуру «М. Ф. Раевскій и российскій панславизмъ. Споминки зъ пережитого и передуманого» (1884). Мистецька спадщина Устияновича зберігається переважно у Львівській галереї мистецтв.

Помер 1903 року в селі Довге на Дрогобиччині (тоді Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) під час роботи над іконостасом. У цьому селі й похований.

Найяскравіше патріотичні погляди Корнила Устияновича відображені у його вірші «Заклятий Іван».

Вшанування

У селі Вовків на території музею-садиби нині встановлено пам'ятник Корнилові Устияновичу.

Галерея

Примітки

  1. ↑ [1]
  2. ↑ [2]
  3. ↑ а б Дуда І., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л. Устиянович Корнило Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 500. — ISBN 978-966-528-279-2.

Література

  • Бачинський М. Корнило Устиянович як людина // Літературно-науковий додаток «Нового часу». — 1938. — 26 липня. — С. 4.
  • Бобикевич К. Корнило Устиянович. 1839—1903 // Дзвони. — 1938. — Ч. 10. — С. 417—421; Ч. 11. — С. 476—481.
  • Бохенська Е. Спомини про Корнила Устияновича // Світ. — 1917. — 30 жовтня. — Ч. 8. — С. 122—126.
  • Гаджилова Г., Шубравська О. Драматургія. Корнило Устиянович // Історія української літератури. — Т. 6. — К.: Наукова думка, 2022. — С. 1031—1036.
  • Горак Р. Забутий Корнило Устиянович // Дзвін. — 2006. — № 2. — С. 147—155.
  • Жеплинська О. Корнило Устиянович (1839—1903). Малярство, графіка, рукописи. Альбом-каталог. — Київ: Р. К. Майстер Принт, 2013. — 103 с.
  • Іжевський А. Образна структура у графіці поч. 80-их рр. ХIХ ст.: сатира часопису «Зеркало» // Народознавчі зошити. — 2009. — № 3–4. — С. 447—457.
  • Коваль А. Образ Мойсея у творчості Корнила Устияновича: візуальна рецепція // Народознавчі зошити. — 2019. — № 6. — С. 1517—1524.
  • Мончаловский О. Корнилий Николаевич Устиянович. Его жизнь, литературная и общественная деятельность и его литературное наследие // Научно-литературный сборник. Повременное издание «Галицко-русской матицы». — Львов, 1904. — Т. 3. — Кн. 3. — С. 50–59.
  • Назаренко М. Корнило Устиянович (1839—1903) [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Назаренко М. Крім «Кобзаря». Антологія української літератури. 1792–1883. — Ч. 2. — К.: Laurus, 2021. — С. 343—351.
  • Нановський Я. Корнило Миколайович Устиянович. — К.: Мистецтво, 1963. — 47 с. + 10 арк. іл.
  • Огоновскій О. Історія літератури рускої. — Ч. ІІ. 2 відділ. — Львів, 1889. — С. 784—817.
  • Ревакович Т. Спогади про Кирила Устияновича. // Світ. — 1917. — 1 червня. — Ч. 6. — С. 90–93.
  • Тихолоз Н. Устіянович (Устиянович) Корнило Николаєвич (Миколайович) // Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації. Випуск І. Київ — Львів, 2011. — С. 237—241.
  • Тр[уш] І. Корнило Устиянович (Некрольоґ) // Літературно-науковий вістник. — 1903. — Т. 23. — Ч. II. — С. 218—222.
  • Устиянович В. Корнило Устиянович (Згадка з нагоди 30-ліття з дня смерти) // Вістник. — 1933. — Т. ІІІ. — Кн. 9. — С. 652—657.
  • Федорук О. Корнило Устиянович: Повість. — Київ: Веселка, 1992. — 189 с.

Посилання

S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Устиянович_Корнило_Миколайович&oldid=43365621