Перевірена версія

Повстання племен гереро і нама (1904—1907)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстання племен гереро і нама
Колоніальний розподіл Африки
Зіткнення німецьких військ із загоном повсталих. Малюнок Ріхарда Кнетеля.
Зіткнення німецьких військ із загоном повсталих. Малюнок Ріхарда Кнетеля.
Зіткнення німецьких військ із загоном повсталих. Малюнок Ріхарда Кнетеля.
Координати: 22°00′00″ пд. ш. 17°00′00″ сх. д. / 22.000000000028° пд. ш. 17.000000000028° сх. д. / -22.000000000028; 17.000000000028
Дата: 12 січня 1904 - 1907
Місце: Німецька Південно-Західна Африка
Результат: Повстання придушене. Геноцид племен гереро і нама
Сторони
Німецька імперія Німецька імперія Повстанці племен гереро і нама
Командувачі
Німецька імперія Лотар фон Трота Самуель Магареро

Хендрік Вітбоой
Якоб Моренго

Військові сили
Спочатку близько 2 тисяч[1], пізніше майже 20 тисяч[2] 10 000 гереро[3]
Втрати
676 вбитих, 76 зниклих безвісти, 907 поранених, 689 померлих від хвороб, 100 убитих цивільних[4] 65 000 — 70 000, включаючи цивільних[5]

Повстання племен гереро і нама 1904—1907 — повстання корінного населення Південно-Західної Африки (Намібії) проти німецької колоніальної адміністрації.

Загальний хід і причини повстання

[ред. | ред. код]
Нама мали на озброєнні досить сучасну на той час вогнепальну зброю — гвинтівки систем Маузера (зразка 1871 і 1888) і Дрейзе (зразка 1849)

Повстання почалося 12 січня 1904 року виступом племен гереро під проводом Самуеля Магареро. Гереро почали повстання, убивши близько 120 німців, включаючи жінок і дітей. Повсталі обложили адміністративний центр Німецької Південно-Західної Африки місто Віндгук. Однак, отримавши підкріплення з Німеччини, колонізатори завдали 9 квітня поразки повстанцям біля гори Оньяті, а 11 серпня оточили їх в районі Ватерберга. Частина гереро була знищена в бою, решта відступили в пустелю, де більшість їх загинуло від спраги і голоду.

Вже після розгрому гереро повстали племена нама (готтентоти). 3 жовтня 1904 року в південній частині країни почалося повстання готтентотів на чолі з Хендріком Вітбооєм і Якобом Моренго. Цілий рік Вітбоой вміло керував боями. Після загибелі Вітбооя 29 жовтня 1905 року повстанці, розділившись на дрібні групи, продовжували партизанську війну аж до 1907 року. До кінця цього ж року велика частина повсталих повернулася до мирного життя, так як вони були змушені забезпечувати їжею свої сім'ї, а партизанські загони що залишилися, були незабаром витиснені за межу сучасної Намібії — в Капську колонію, що належала англійцям.

Після придушення повстання більша частина нама була переселена в посушливі безплідні райони, що стало причиною скорочення їх чисельності. У 1907 році землі гереро і готтентотів були конфісковані, їх громадська і племінна організація скасована.

Тактика повсталих

[ред. | ред. код]

Готтентоти намагалися уникати великих відкритих боїв. Ведучи бій за схемою «бий-відступай», вони досягли певних успіхів. Це трохи нагадувало тактику бурів в англо-бурській війні. Про тактику повсталих добре свідчить вірш сина Хендріка Віттбооя[6]:

Вершники, збір!
Виводьте коней,
Озбройтесь, патрони беріть,
Всі на війну піший і кінний!
Слухайте голос вождя на війні,
Рухайтеся вночі, вранці стріляйте!
Піший і кінний, нападайте зненацька!
Не відступайте, браття, у вогні!
З флангів вривайтеся у битві жорстокій
І повертайтеся в призначений час.
Вождь! Скликай своїх воїнів знову.
До битв прийдешніх будуть готові нехай.
Клич бойовий, і вогонь відкривається!
Баритись не треба: ворог прокидається …
Вогнем атакуйте, коліті, рубайте,
Бийтеся !!! І клич бойовий припиніть …

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Bridgman, Jon M. Revolt of the Hereros. — University of California Press 1966. — P. 66.
  2. Bridgman. — P. 122.
  3. Bridgman. — P. 87.
  4. Bridgman. — P. 164.
  5. Bridgman. — P. 164.
  6. Нова історія (1871—1917): Підручник для 10 класу середньої школи. — М.: «Просвещение» 1987. — С. 174.

Посилання

[ред. | ред. код]