Сердюк Євген Наумович
| Сердюк Євген Наумович | |
|---|---|
| Народження | 1876 |
| Смерть | 1921 |
| Поховання | Кам'янець-Подільський |
| Країна |  Російська імперія →.svg){kind=small} УНР |
| Навчання | Ризький технічний університет |
| Вчителі | Кричевський Василь Григорович |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Полтава, Харків, Київ, Кам'янець-Подільський |
| Архітектурний стиль | Український архітектурний модерн |
| Найважливіші споруди | Школа ім. Котляревського у Полтаві, Харківська селекційна станція, Носівська селекційна станція |
| Заклад | Харківський технологічний інститут[d] і Харківське товариство грамотності |
Євге́н Нау́мович Сердю́к (*1876 — †1921) — український архітектор. Учень і послідовник Василя Кричевського, один з фундаторів українського архітектурного модерну.
Життєпис
Листівка 1910-х років
Народився у 1876 році. День та місце народження невідомі.
Закінчив Ризький політехнічний інститут[1].
Учень і послідовник Василя Кричевського[2][3].
Ранні твори невідомі. Вперше звернув на себе увагу, коли розробив проєкт будинку школи імена Івана Котляревського у Полтаві (1903-1905 роки, у співавторстві з Михайлом Стасюковим) — однієї з перших трьох споруд у стилі українського архітектурного модерну (не збереглася). Сердюк розробив композицію та рішення фасадів, планування розробив Стасюков. Перший поверх школи зробили цегляним, другий — каркасним, облицьований цеглою. Праворуч від школи планували зробити прибудову, в якій мали облаштувати музей Котляревського, але на це не знайшлося фінансування[4]. Будівля школи не збереглася — згоріла під час Німецько-радянської війни[5].
У 1906 році розробив проєкт церкви в селі Новий Кокорів на Волині. Тоді ж взяв участь в роботі Полтавської вченої архівної комісії — урядової установи, створеної для виявлення і впорядкування цінних архівних документів, а також виступив з доповідями — виступи потрапили в пресу Полтави та Києва.
Харківський період
До 1907 року — працював у Полтаві. Із 1908 по 1917 рік — у Харкові. Викладав архітектурне креслення та проєктування у Харківському технологічному інституті, а з 1915 по 1916 рік — викладав також у Художньо-ремісничій навчальній майстерні декоративного живопису Харківського товариства грамотності. Також із 1907 по 1913 рік обіймав посаду архітектора в Харківському товаристві взаємного страхування від вогню.
Разом із викладацькою роботою — індивідуально та у співавторстві — розробляв проекти житлових та громадських будівель та вів технічний нагляд за їх будівництвом. Із 1909 по 1911 рік — спорудив у Харкові перший комплекс будинків наукового призначення у формах українського архітектурного модерну — Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (у співавторстві зі Здиславом Харманським; нині адреса будівель — проспект Героїв Харкова, 142): головний будинок селекційної лабораторії, господарчі споруди, житлові будинки. У 1910 році — спорудив школу в станиці Новомінській на Кубані. Із 1910 по 1912 рік — житловий односекційний прибутковий будинок Висоцького у Харкові, на вулиці Катеринославській, 67 (тепер — вулиця Полтавський Шлях; зведений у співавторстві з Олександром Гамаженком; пам'ятка архітектури місцевого значення — охоронний №288). Із 1911 по 1913 рік — спорудив комплекс будівель Носівської селекційної станції на Чернігівщині поблизу Ніжина: науково-дослідну та господарчу частини, житлове селище, дослідницькі луки. У 1912 році — будинок Кредитово-кооперативного товариства у Мерефі. У 1913 році — пошту на Петинській вулиці (тепер — вулиця Георгія Тарасенка) у Харкові — будівля не збереглася. Із 1913 по 1914 рік — великий будинок громадських зібрань у місті Слов'янськ (у співавторстві з С.В. Котляревським). Будинок мав велику театральну залу на 550 місць, приймальні та ділові кабінети. Постраждав під час Німецько-радянської війни — після реконструкції 1948 року будинок добудували і надбудували, через що він повністю втратив свій первісний вигляд[6]. Із 1914 по 1915 рік розробив проєкт лікарні у слободі Деркачі (тепер — місто Дергачі Харківської області).
Київ і Кам'янець-Подільський
Під час революції включився у процес утвердження української державності в Харкові, через що наприкінці 1917 року був змушений перебратися до Києва, а у 1919 році — до Кам'янець-Подільського, де протягом трьох років працював викладачем архітектури в Сільськогосподарському інституті.
Помер у 1921 році у Кам'янець-Подільському, де і був похований. День смерті невідомий.
Творчість
Увесь час намагався творити по-своєму, і цим робив особистий внесок у формування українського архітектурного модерну. В теоретичних працях торкався проблем українського архітектурного модерну — наполягав на необхідності органічності рішень, виступав проти неузгодженості у планах та фасадах будівель (називав цю ваду «ахіллесовою п'ятою» новітнього українського стилю)[4]. Активно публікував у часописах «Сніп», «Рада», «Діло» матеріали з питань розвитку національної архітектури[5]. Свої архітектурні проєкти експонував на виставках у Харкові та Києві[4].
Саме Сердюк у своїх публікаціях одним з перших застосував визначення «модернізований український стиль», яке пізніше, завдяки працям Віктора Чепелика, закріпилося як «український архітектурний модерн»[7]. Сучасні дослідники характеризують цей напрямок, як явище романтизму, виражене через різні напрямки модерну і раціоналізму з метою утвердження української національної ідентичності в архітектурі[1].
Коли працював у Харкові — брав активну участь у громадському житті міста. У 1909 році був членом повітового Харківського окружного суду. Із 1912 по 1917 рік працював відповідальним секретарем Товариства техніків[5].
Творчий архів Сердюка знищений частково у Харкові у 1918 році, а інша, вивезена ним частина, втрачена після його смерті у 1921 році у Кам'янець-Подільському[8].
Віктор Чепелик зазначає, що архітектурна творчість Євгена Сердюка — це непересічне явище в українському мистецтві початку XX століття, і хоча його твори протягом десятиліть лишались невідомими навіть фахівцям і розкрили своє значення лишь за останню чверть століття, внесок архітектора в український архітектурний модерн вартий високої оцінки[9].
Споруди
| № п/п | Охоронний № | Адреса | Початкове використання | Співавтори | Дата будівництв | Сучасне використання | Зображення |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | - | Полтава, вул. Небесної Сотні, 45 | школа імені Івана Котляревського | Михайло Стасюков | 1903-1905 | не збереглася |
|
| 2 | - | Тернопільська область, Кременецький район, село Новий Кокорів | церква | - | 1906 | немає даних | |
| 3 | 401 | Харків, пр. Героїв Харкова, 142 | Селекційна станція | Здислав Харманський | 1909-1911 | Інститут рослинництва імені В. Я. Юр'єва НААН України | 
|
| 4 | 288 | Харків, вул. Полтавський Шлях, 67 | прибутковий будинок Георгія Висоцького | Олександр Гамаженко | 1910-1912 | деякий час у будинку розміщувався проєктний інститут «Харківгіпродор» | 
|
| 5 | - | Росія, Краснодарський край, Канівський район, станиця Новомінська | школа | - | 1910 | немає даних | |
| 6 | 25 | Чернігівська область, Ніжинський район, село Дослідне | комплекс будівель Носівської селекційної станції | - | 1911-1913 | Носівська селекційно-дослідна станція | 
|
| 7 | 726 | Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вул. Савченка, 25 | Кредитово-кооперативне товариство | - | 1912 | загальноосвітня школа № 1 | 
|
| 8 | - | Харків, вул. Георгія Тарасенка | пошта | - | 1913 | не збереглася | |
| 9 | - | Харків, пр. Героїв Харкова, 144/1 | Житловий будинок при селекційній станції | Здислав Харманський | 1913 | Житловий будинок | 
|
| 10 | 573 | Донецька область, Краматорський район, Слов'янськ, вул. Університетська, 60 | Будинок громадських зібрань | технік С.В. Котляревський | 1913-1914 | станом на 2020 рік будівля належала ПАТ «Донецькоблгаз» (будинок дістався підприємству за борги від збанкрутілого в 1998 році Слов'янського керамічного комбінату)[10] | 
|
| 11 | - | Харківська область, Харківський район, місто Дергачі, вул. 1 Травня, 4 | лікарня | - | 1914-1915 | районна лікарня | 
|
Бібліографія
- Школа им. Котляревского // Кіевская старина. — 1904. — № 9. — С. 96-99.
- Из впечатлений на XIII Археологическом съезде в Екатеринославе // Діло. — 1905. — 30 серпня. — № 194. — С. 1-2.
- Рецензція на книгу Г.Г. Павлуцького «Древности Украины» (К., 1905, вып. 1) // Нова громада. — 1906. — № 7. — С. 153.
- Про памятник Шевченкові // Рада. — 1907. — 9 березня. — № 57. — С. 1.
- Pro domo sua // Сніп. — 1912. — № 2. — С. 2.
- До стильної народної школи // Сніп. — 1912. — № 15. — С. 6.
- Український стиль у Харкові // Сніп. — 1912. — № 29-30. — С. 13-14.
Див. також
Посилання
- ↑ а б Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 31.
- ↑ Теоретична спадщина українського архітектурного модерну // Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник:З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
- ↑ Сердюк Євген Наумович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 534 . — ISBN 5-88500-071-9.
- ↑ а б в Сердюк Євген Наумович // Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник: З. В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
- ↑ а б в Вітченко Д. Український модерн Євгена Сердюка// Пам'ятки України. — 2016. — № 2. — С. 74.
- ↑ Харківський центр // Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник:З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
- ↑ Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 30.
- ↑ Український архітектурний модерн у дзеркалі епохи// Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник: З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ: КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
- ↑ Визначні майстри українського архітектурного модерну. Євген Наумович Сердюк.// Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник: З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ: КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1. Архів оригіналу за 12 грудня 2010. Процитовано 11 червня 2011.
- ↑ Повержук В. У Слов'янську міськрада продовжує спроби повернути Будинок купецьких зібрань// 6262 Сайт міста Слов'янськ. — 2020. — 30 вересня.
Джерела
- Вітченко Д. Український модерн Євгена Сердюка// Пам'ятки України. — 2016. — № 2. — С. 72-81.
- Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 29–40.
- Повержук В. У Слов'янську міськрада продовжує спроби повернути Будинок купецьких зібрань// 6262 Сайт міста Слов'янськ. — 2020. — 30 вересня.
- Сердюк Євген// Енциклопедія українознавства / головний редактор: Володимир Кубійович. — Париж-Нью-Йорк:«Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі, 1973. — Кн.2, [т. 7]:Пряшівщина (продовження)-Сибір.
- Сердюк Євген Наумович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 534 . — ISBN 5-88500-071-9.
- Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник :З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
