Абсолютна монархія
| Форми державної влади й політичні системи |
|---|
 |
| Політичні режими |
| Форми правління |
| Соціально-економічні ідеології |
| Ідеології громадських свобод |
| Гео-культурні ідеології |
| Структура влади |
 Портал •  Категорія |
Абсолютна монархія (від лат. absolutus — самодержавство, абсолютизм) — різновид монархічної форми правління, близької до диктатури, при якій вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової, військової), а іноді й духовної (релігійної) влади знаходиться в руках монарха. Політичний режим абсолютної монархії пов'язаний з встановленням контролю над усіма сферами життя суспільства; при цьому поняття «абсолютної» («необмеженої») монархії умовно, оскільки можливості монарха обмежені розміром і якістю бюрократичного апарату, амбіціями церкви й талантом.
У вузькому, суворо науковому сенсі поняття «абсолютна монархія» збігається з поняттям абсолютизму та означає державний лад в країнах Західної Європи на пізньому етапі.
Теоретично, абсолютний монарх здійснює всю владу, але практично, монархія врівноважується політичними групами з числа соціальних класів і каст, як-от аристократія, духовенство, середніх і нижчих класів населення.
Деякі монархії мають слабкі (символічні) законодавчі та інші урядові органи, які монарх може змінювати або розпускати за власним бажанням. Країнами, де монарх досі зберігає абсолютну владу є: Бруней[1], Катар[2], Оман[3], Саудівська Аравія[4], Есватіні[5], ОАЕ[6] і Ватикан[7].
Абсолютизм характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія. Діяльність станово-представницьких органів влади майже припиняється або їх розпускають.
Абсолютизм допускає, на відміну від деспотичних, тоталітарних режимів, наявність латентних (прихованих) обмежень влади: економічних (існує відносний плюралізм власності), соціальних (наявність багатоманітної соціальної структури та спадкоємної аристократії), політичних (абсолютизм здатний до політичної динаміки, розширеного політичного відтворювання), ідеологічних (абсолютизм не вбачає в існуванні ідеологічної багатоманітності загрози для себе).
Абсолютизм спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. Абсолютизм характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в Англії в XVII столітті, у Франції у XVIII столітті). У Російській імперії абсолютизм був знищений Лютневою революцією 1917 року.
Протягом історії Європи, божественне право королів як основа абсолютної монархії обґрунтовувалося теологічно. Багато європейських монархів, як-от російські, заявили про верховну самодержавну владу по божественному праву, та про неможливість їх підданих мати будь-які права для обмеження влади монарха.
Джеймс VI Шотландський (пізніше Джеймс I Англійський) і його син Карл I з Шотландії та Англії намагалися імпортувати цей принцип. Спроба Карла I запровадити єпископський спосіб правління з церквою Шотландії призвела до Ковенантського повстання і Єпископських війн. Спроби Карла I встановити абсолютистський уряд за європейським зразком, були головною причиною громадянської війни в Англії, попри те, що він прийняв це правило на 11 років: починаючи з 1629 року, після розпуску парламенту на деякий час.
Існує велика кількість різних думок істориків щодо обсягу абсолютної влади серед європейських монархій. Деякі з них, такі, як Перрі Андерсон, стверджують, що досить багато монархій досягли рівня абсолютистського контролю над своїми державами, у той час, як історики, як-от Роджер Меттам, заперечували саму ідею абсолютизму[8]. У цілому, історики, які не згодні з терміном абсолютизм, стверджують що більшість монархів, позначені як прихильники абсолютизму, виявили не більше влади над своїми підданими, ніж будь-які інші неабсолютистські правителі, і ці історики, як правило, підкреслюють відмінності між абсолютистською пишномовністю монархів і реаліями ефективного використання влади цими абсолютними монархами.
Абсолютизм був вельми поширений в XVII—XVIII століттях, найяскравіше він проявився у Франції, особливо під час правління короля Людовика XIV, якому належить характерне висловлювання:
|
Держава — це я! | 
|
У Московській державі, а пізніше і в самій Російській імперії, абсолютизм існував у формі самодержавства аж до початку XX століття.
На початок XXI століття абсолютна монархія збереглась в Бутані, Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах, Брунеї, Саудівській Аравії, Омані, Ватикані, Есватіні.
| Форми державного правління |
|---|
 Форми державного правління країн світу (станом на 2011 рік) |
|
Портал • Категорія |
Популярність поняття абсолютної монархії істотно знизилася після Французької революції, яка сприяла поширенню ідей про уряд, заснований на народному суверенітеті.
Багато народів з абсолютних монархій, як-от Марокко, перейшли до конституційної монархії. Хоча, в деяких випадках, монарх зберігає величезну владу, а впливом парламенту на політичне життя знехтує.
У Бутані уряд перейшов від абсолютної монархії до конституційної монархії, слідуючи запланованим парламентським виборам в Tshogdu у 2003 році та виборам Національних Зборів у 2008 році.
Непал хитався між конституційним правлінням і прямим правлінням, пов'язаний з Непальською громадянською війною, Маоїстським заколотом, і у 2001 році вбивством королівської сім'ї в Непалі, і зі скасуванням непальської монархії 28 травня 2008 року. В Тонга, король мав мажоритарний контроль у парламенті до 2010 року.
З іншого боку, Ліхтенштейн перейшов до розширення влади монарха: принцу Ліхтенштейна були надані розширені повноваження після референдуму про внесення змін до Конституції Ліхтенштейну у 2003 році.
Панівна сім'я Кім в Північній Кореї (Кім Ір Сен, Кім Чен Ір і Кім Чен Ин) була описана як де-факто абсолютної монархії[9][10][11] або «спадкова диктатура»[12].
| Держава | Світлина | Монарх | Дата народження | Дата початку правління | титул |
|---|---|---|---|---|---|
 Абу-Дабі
|
|
Халіфа бін Заїд аль Нахайян | 25 січня 1948 | 3 листопада 2004 | Емір Абу-Дабі |
 Бруней
|
|
Хассанал Болкіах | 15 липня 1946 | 5 жовтня 1967 | Його Величність Султан і Янг ді-Пертуан Брунею-Даруссаламу |
 Катар
|
|
Тамім бін Хамад Аль Тані | 3 червня 1980 | 25 червня 2013 | Його Високість Емір Держави Катар |
 Оман
|
_(cropped).jpg)
|
Хайтем бен Тарік Аль Саїд | 11 жовтня 1954 | 11 січня 2020 | Його Величність Султан Омана |
 Саудівська Аравія
|
|
Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд | 31 грудня 1935 | 23 січня 2015 | Хранитель Двох Святинь, Король Саудівської Аравії |
| Держава | Світлина | Монарх | Дата народження | Дата початку правління | титул |
|---|---|---|---|---|---|
 Есватіні
|
|
Мсваті III | 19 квітня 1968 | 25 квітня 1986 | Його Величність Байезе Нгвеньяма Свазіленду |
| Держава | Світлина | Монарх | Дата народження | Дата початку правління | Титул |
|---|---|---|---|---|---|
.svg){kind=small} Ватикан
|
_(cropped).jpg)
|
Франциск | 17 грудня 1936 | 13 березня 2013 | Його Святість Папа, Єпископ Риму, Вікарій Христа, Наступник Князя Апостолів, Верховний Первосвященик Вселенської церкви, Великий понтифік, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської провінції, Суверен Держави-міста Ватикан, раб Рабів Божих |
- ↑ «Lavish birthday for Brunei ruler». BBC NEWS.
- ↑ «Qatar: regional backwater to global player». BBC News.
- ↑ «Q&A: Elections to Oman's Consultative Council». BBC News.
- ↑ Cavendish, Marshall (2007). World and Its Peoples: the Arabian Peninsula. p. 78. ISBN 978-0-7614-7571-2.
- ↑ «Swaziland profile». BBC News.
- ↑ Vatican to Emirates, monarchs keep the reins in modern world". Times Of India.
- ↑ «State Departments». Vaticanstate.va. Retrieved 2014-01-25.
- ↑ Mettam, Roger. Power and Faction in Louis XIV's France, 1991.
- ↑ Young W. Kihl, Hong Nack Kim. North Korea: The Politics of Regime Survival. Armonk, New York, USA: M. E. Sharpe, Inc., 2006. Pp 56.
- ↑ Robert A. Scalapino, Chong-Sik Lee. The Society. University of California Press, 1972. Pp. 689.
- ↑ Bong Youn Choy. A history of the Korean reunification movement: its issues and prospects. Research Committee on Korean Reunification, Institute of International Studies, Bradley University, 1984. Pp. 117.
- ↑ Sheridan, Michael (16 September 2007). «A tale of two dictatorships: The links between North Korea and Syria». The Times (London). Retrieved 9 April 2010.
- Вирський Д. С. Абсолютизм [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 11. — ISBN 966-00-0734-5.
- Тимошенко В. Абсолютизм [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. К., 1956.
- Ленін В. І. Держава і революція. Твори. Вид. 4, т. 25.
- (рос.) Сказкин С. Д. Маркс и Энгельс о западноевропейском абсолютизме. «Ученые записки Московского городского педагогического института», 1941, т. 3. Кафедры исторического факультета, в. 1.
- (англ.) О. Субтельний. Домінування в Східній Європі. Місцеві еліти та іноземний абсолютизм (1500—1715 рр.). Кінгстон, Монреаль, 1986.
- Абсолютизм [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- АБСОЛЮТИЗМ [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ
- АБСОЛЮТИЗМ [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія
- АБСОЛЮТИЗМ [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія