Антидепресант

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Антидепреса́нти (АД) — різні за хімічною структурою і механізмом дії психотропні речовини, що поліпшують настрій, знімають депресивні, тривожні, дисфоричні симптоми психічних розладів, такі як почуття пригніченості, нервова напруга і тривога, а також підвищують психічну активність. Антидепресанти підвищують рівень серотоніну в мозку й використовуються для лікування психічних розладів, зокрема депресій, БАР, ОКР, неврозів. На здорових людей антидепресанти майже не впливають.

Багато синтетичних антидепресантів мають серйозні побічні ефекти і застосовуються обмежено. Останнє покоління антидепресантів селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС) відзначається меншою токсичністю та меншими побічними діями. На початку лікування антидепресантами побічні дії можуть бути значними, симптоми та загальний стан можуть погіршуватись: тому важливо не кидати та не переривати призначеного лікування антидепресантами. Для зменшення побічних впливів на організм АД починають вживати в малих дозах і поступово протягом кількох тижнів дози збільшують до рекомендованої величини. Однак у деяких випадках депресій антидепресанти необхідно відразу вживати, починаючи з рекомендованої дози.

Термінологія

[ред. | ред. код]

Термін «антидепресант» вперше був вжитий 1952 року[1] і дуже швидко поширився на усі препарати, які первинно розробляли чи здебільшого застосовували у лікуванні депресивного розладу, тобто це термін, який базується на терапевтичному застосуванні[2][3]. З розвитком психіатрії стало зрозуміло, що сполуки, які так називають, також ефективні для лікування інших станів (тривожних розладів, обсесивно-компульсивного розладу, нейропатичного болю), а тому їх рівною мірою можна називати протитривожними засобами[2] чи анальгетиками[4]. З точки зору механізму дії ці препарати також сильно різняться: якщо довгий час препарати з антидепресивним ефектом так чи інакше розробляли з оглядом на моноаміни[5], то такі сполуки, як ескетамін[6] чи брексанолон[7], проявляють свої ефекти через зовсім інші медіаторні системи, що ще більше змушує замислитися про критерії використання терміну.

Низка препаратів, які класично не належать до групи антидепресантів, часто використовують для лікування уніполярної депресії, наприклад, деякі антипсихотики[2]. Активно вивчаються антидепресивні ефекти психоделіків[8] та канабіноїдів[9], опіати історично були однією з перших медикаментозних терапій депресивного розладу[10]. Зрештою, сам термін «депресія» надзвичайно неточний і охоплює низку станів, які мають подібні симптоми, але механізми їхнього виникнення різняться, а отже і їх лікування часом відмінне: основою лікування депресивної фази біполярного афективного розладу є антипсихотики та деякі антиконвульсанти, які у цьому випадку виконують роль «антидепресанта»[11], деякі депресивні стани у жінок, пов'язані з менструальним циклом та репродуктивним здоров'ям (передменструальний дисфоричний розлад, післяпологова депресія, депресія під час перименопаузи), часом усувають завдяки використанню гормональних препаратів[12].

Багато провідних психофармакологів та психіатрів визнають неточність та застарілість цього терміну. Існує ініціатива — номенклатура, заснована на нейронауці (англ. Neuroscience-based nomenclature, NbN), покликана замінити поняття «антидепресант», «антипсихотик», «протитривожний засіб», які базуються на історично перших показах для застосування, на більш науково обґрунтовані терміни, пов'язані з механізмом дії, проте класичні назви надалі широко використовують у науковій, науково-популярній та навчальній літературі[3][13][14].

Класифікація

[ред. | ред. код]

Антидепресанти можна класифікувати на основі хімічної структури, за поколіннями, у відповідності з механізмом дії чи клінічним ефектом. Не існує ані єдиної класифікації за будь-яким з цих параметрів, ані класифікації, яка би не містила помилок чи умовностей.

За поколіннями та хімічною структурою

[ред. | ред. код]

Найчастіше можна зустріти поділ, при якому антидепресанти ділять на три покоління:

Часом антидепресанти ділять на два покоління: перше (ТЦА та іМАО) та друге (СІЗЗС, СІЗЗСН та селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну (СІЗЗН)), а антидепресанти, які не належать до цих груп, називають атиповими[18]. Наявні джерела з поділом антидепресантів на чотири покоління[17].

За механізмом дії

[ред. | ред. код]

Дуже часто в підручниках та науковій літературі при поділі антидепресантів поряд з термінами, які описують механізм дії («інгібітори моноамінооксидази» чи «селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну») використовують терміни, що стосуються хімічної структури препарата («трициклічні антидепресанти», «тетрациклічні антидепресанти») чи поняття, які не пояснюють ні першого, ні другого («атипові антидепресанти»). Саме тому в практичному використанні важливий чіткий поділ на групи за механізмом дії (схема за Девідом Наттом[19], подібні у загальних рисах класифікації можна зустріти і в інших джерелах[20][21]):

Тип дії Підклас Абревіатура
(якщо є) 		Представники (діюча речовина)
Препарати, що інгібують певні ферменти Неселективні інгібітори моноамінооксидази іМАО (англ. MAOI) Фенелзин
Селективні інгібітори моноамінооксидази A Моклобемід
Селективні інгібітори моноамінооксидази B Селегілін, разагілін
Інгібітори зворотного захоплення нейромедіаторів З блокуванням одного білка-транспортера:
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну СІЗЗС (англ. SSRI) Есциталопрам, флуоксетин, сертралін
Селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну СІЗЗН (англ. NRI) Атомоксетин, ребоксетин
З блокуванням кількох білків-транспортерів:
Неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів (механізм дії більшості трициклічних антидепресантів) — Амітриптилін, іміпрамін, доксепін
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну СІЗЗСН (англ. SNRI) Венлафаксин, дулоксетин, мілнаципран
Селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну та дофаміну СІЗЗНД (англ. NDRI) Бупропіон
Антидепресанти з рецепторним механізмом дії Норадренергічні та специфічні серотонінергічні антидепресанти англ. NaSSA Міртазапін, міансерин
Агоністи мелатонінових рецепторів / антагоністи 5HT2C-рецепторів — Агомелатин
З мультимодальною дією Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та часткові агоністи 5HT1A-рецепторів англ. SPARI Вілазодон
Антагоністи серотонінових рецепторів та інгібітор зворотного захоплення серотоніну англ. SARI Тразодон
Інгібітори зворотного захоплення серотоніну, агоністи 5HT1A-рецепторів, антагоністи 5HT1B/D-, 5HT3- та 5HT7-рецепторів — Вортіоксетин

Механізми дії

[ред. | ред. код]

Вплив на сигнальні системи нейронів

[ред. | ред. код]

Нейрони спілкуються між собою завдяки нейромедіаторам (первинним месенджерам), і здебільшого це відбувається у синапсі. Кожен нейромедіатор має свої рецептори: серотонін зв'язується зі серотоніновими рецепторами, норадреналін — з норадреналіновими, глутамат — з глутаматними тощо. Антидепресанти взаємодіють з цими рецепторами або прямим шляхом, або непрямим. У випадку непрямої взаємодії антидепресанти підвищують доступність нейромедіатора. Наприклад, іМАО інгібують фермент, що розщеплює моноаміни, а тому останніх стає більше і вони зв'язуються зі своїми рецепторами. СІЗЗС блокують білок-транспортер, що переносить серотонін із синаптичної щілини до клітини, таким чином збільшуючи його доступність у синапсі. У випадку прямої взаємодії сама молекула антидепресанта безпосередньо зв'язується з певним рецептором, впливаючи на внутрішньоклітинні реакції, які він розпочинає.

Покази та використання

[ред. | ред. код]

Депресивні розлади

[ред. | ред. код]

Відповідно до класичної назви, одним з основних показів для використання антидепресантів є депресивні розлади. Велика кількість препаратів, які відносять до цієї терапевтичної групи, має схвалення FDA для лікуванні депресивного розладу у дорослих[22] та дітей[23]. Як українські настанови, так і міжнародні наводять їх у якості основи лікування великого депресивного розладу (лат. major depressive disorders) у дорослих. Мова йде насамперед про важкий епізод депресії, який є однозначним показом для медикаментозної терапії (рекомендовано разом з психотерапією). Легкий епізод чи підпорогові симптоми (англ. subthreshold depression) рекомендовано усувати за допомогою психотерапії та інших немедикаментозних стратегій і лише у випадку їхньої неефективності чи наявності обтяжливих факторів лікувати антидепресантами. Помірний епізод у низці рекомендацій рекомендовано лікувати медикаментозно, інші настанови надають вибір між психофармакологією та психотерапією[24][25][26][27][28][29]. У дітей покази для застосування препаратів навіть суворіші, перевага надається психотерапії де це тільки уможливлює стан, навіть у випадку тяжкої депресії, антидепресанти виписують або одразу для найтяжчих випадків і в більшості випадків разом з психотерапією, або у випадку неефективності психотерапевтичного лікування епізоду будь-якої тяжкості[30][31].

СІЗЗС фігурують у якості першої лінії у всіх настановах, першу лінію разом з ними часто формують інші «новіші» (з'явивися на ринку опісля СІЗЗС) препарати: СІЗЗСН, СІЗЗД, міртазапін та міансерин (NaSSA), агомелатин, вілазодон та навіть вортіоксетин (у відповідності з настановами від CANMAT). ТЦА та іМАО у більшості випадків становлять другу чи третю лінію лікування[32].

У дітей ефективність антидепресантів вивчена набагато менше: у дітей від 8 років NICE рекомендує першою лінією лише флуоксетин, серед препаратів другої лінії перелічені сертралін та циталопрам[30].

Обсесивно-компульсивний та пов'язані з ним розлади

[ред. | ред. код]

Низка антидепресантів (наприклад, сертралін та пароксетин) має схвалення від FDA для лікування обсесивно-компульсивного розладу у дорослих[33] та дітей[23]. Знову ж таки, відповідно до різноманітних настанов, де це тільки можливо, слід надавати перевагу психотерапії як першій лінії лікування у випадку легкої чи помірної інтенсивності симптомів. У випадку тяжкої інтенсивності, неефективності психотерапії як першого терапевтичного кроку, наданню переваги пацієнтом медикаментозного лікування, варто застосовувати антидепресанти, що збільшують доступність серотоніну, першою лінією є СІЗЗС. У якості другої лінії використовують кломіпрамін (ТЦА) або комбінують антидепресанти з антипсихотиками. Інші групи антидепресантів використовують значно рідше[34][35]. Терапевтичні дози для лікування ОКР часто вищі, ніж максимально рекомендовані в інструкції[36]. У педіатричній популяції фармакологічний підхід подібний[35].

Репродуктивні афективні розлади та вазомоторні явища

[ред. | ред. код]
Частина серії
Жіноче здоров'я
Портал Проєкт Стиль

Термін «репродуктивна депресія» часом використовують для тих станів у жінок, які часто пов'язують з коливаннями статевих гормонів: післяпологова депресія, передменструальний дисфоричний розлад, депресія в пери- та постменопаузі. І хоча низка вчених апелює до того, що такі розлади варто лікувати гормонами, антидепресанти надалі посідають значне місце в лікарському арсеналі. Флуоксетин, пароксетин та сертралін мають схвалення від FDA для усунення передменструального дисфоричного розладу, СІЗЗС загалом рекомендовані як перша медикаментозна лінія на рівні з гормональними препаратами, СІЗЗСН мають набагато нижчу доказову базу, але їх також часом використовують як «off-label».

Нейропатичний біль та больові розлади

[ред. | ред. код]

Дулоксетин має схвалення від FDA для лікування нейропатичного болю при діабетичній нейропатії, хронічного мукоскелетального болю та фіброміальгії[37], мілнаципран — при фіброміальгії[38], обидва належать до групи СІЗЗСН. Незважаючи лише на два офіційних схвалення від американського регулятора, набагато більше антидепресантів використовують у лікуванні болю, насамперед мова йде про ті препарати, які підвищують кількість норадреналіну в синаптичній щілині — ТЦА та СІЗЗСН[39]. Зокрема надзвичайно часто використовують амітриптилін[40]. Обидва ці класи рекомендовані низкою настанов як перша лінія для лікування нейропатичного болю різноманітної етіології на рівні з габапентиноїдами[41][42][43][44], у тому числі у пацієнтів з постхіміотерапевтичною нейропатією[45].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Weissman, 2001, с. 11.
  2. ↑ а б в Stephen Stahl (2013). Classifying psychotropic drugs by mode of action and not by target disorder. CNS Spectrums. 18 (3): 113—117. doi:10.1017/S1092852913000308.
  3. ↑ а б Stephen Stahl (2017). Neuroscience-based Nomenclature: Classifying psychotropics by mechanism of action rather than indication (PDF). Current Psychiatry. 15 (5): 15—16. Архів оригіналу (PDF) за 19 січня 2021. Процитовано 3 листопада 2021.
  4. ↑ Diego Fornasari (2017). Pharmacotherapy for Neuropathic Pain: A Review (PDF). Pain and Therapy. Т. 6. с. 25—33. doi:10.1007/s40122-017-0091-4. Архів оригіналу (PDF) за 27 липня 2018. Процитовано 2 листопада 2021.
  5. ↑ R. M. Hirschfeld (2000). History and evolution of the monoamine hypothesis of depression. Journal of Clinical Psychiatry. 61 (Suppl 6): 4—6. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  6. ↑ Yan Wei, Lijia Chang, Kenji Hashimoto (2021). Molecular mechanisms underlying the antidepressant actions of arketamine: beyond the NMDA receptor (PDF). Molecular Psychiatry. doi:10.1038/s41380-021-01121-1. Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  7. ↑ Dennis J. Dacarett-Galeano, Xavier Y. Diao (2019). Brexanolone: A Novel Therapeutic in the Treatment of Postpartum Depression. The American Journal od Psychiatry. 15 (2): 2—4. doi:10.1176/appi.ajp-rj.2019.150201. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  8. ↑ Robin Carhart-Harris, Bruna Giribaldi, Rosalind Watts та ін. (2021). Trial of Psilocybin versus Escitalopram for Depression. The New England Journal of Medicine. 384: 1402—1411. doi:10.1056/NEJMoa2032994. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  9. ↑ Martin EL, Strickland JC, Schlienz NJ, Munson J, Jackson H, Bonn-Miller MO and Vandrey R (2021). Antidepressant and Anxiolytic Effects of Medicinal Cannabis Use in an Observational Trial. Frontiers in Psychiatry. 12 (729800). doi:10.3389/fpsyt.2021.729800. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  10. ↑ M M Weber, H M Emrich (1988). Current and historical concepts of opiate treatment in psychiatric disorders. International Clinical Psychopharmacology. 3 (3): 255—266. doi:10.1097/00004850-198807000-00007.
  11. ↑ Lakshmi N Yatham, Sidney H Kennedy, Sagar V Parikh та ін. (2018). Canadian Network for Mood and Anxiety Treatments (CANMAT) and International Society for Bipolar Disorders (ISBD) 2018 guidelines for the management of patients with bipolar disorder (PDF). Bipolar Disorders. 20 (2): 97—170. doi:10.1111/bdi.12609. Архів оригіналу (PDF) за 2 листопада 2020. Процитовано 2 листопада 2021. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  12. ↑ J. Studd, R. E. Nappi (2012). Reproductive depression. Gynecological Endocrinology. 28: 42—45. doi:10.3109/09513590.2012.651932.
  13. ↑ Zohar, Joseph; Kasper, Siegfried (2016). Neuroscience-based Nomenclature (NbN): A call for action. The World Journal of Biological Psychiatry. 17 (5): 318—320. doi:10.1080/15622975.2016.1193626. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  14. ↑ Pierre Blier, Maria A Oquendo, David J Kupfer (2017). Progress on the Neuroscience-Based Nomenclature (NbN) for Psychotropic Medications (PDF). Neuropsychopharmacology. Т. 42. с. 1927—1928. doi:10.1038/npp.2017.33. Архів оригіналу (PDF) за 6 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  15. ↑ J S Olver 1, Burrows, T R Norman (2001). Third-generation antidepressants: do they offer advantages over the SSRIs?. CNS Drugs. 15 (12): 941—954. doi:10.2165/00023210-200115120-00004.
  16. ↑ Fatemi, 2016, с. 733.
  17. ↑ а б Ján Praško, Hana Prašková (2006). Farmakoterapie deprese (PDF). Psychiatrie pro praxi. 5: 214—224. Архів оригіналу (PDF) за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  18. ↑ Fatemi, 2016, с. 603.
  19. ↑ Nutt, D. J. (2009). Beyond psychoanaleptics – can we improve antidepressant drug nomenclature?. Journal of Psychopharmacology. 23 (4): 343—345. doi:10.1177/0269881109105498.
  20. ↑ Lenhart, Sebastian (21 липня 2016). Depression: Problemlösungen in der Pharmakotherapie. Pharmazeutische Zeitung (нім.) . Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 3 листопада 2021.
  21. ↑ Чекман І.С., Бобирьов В.М., Кресюн В.Й (2014). Фармакологія. Підручник для студентів стоматологічних факультетів. Вінниця: Нова Книга. с. 143—144. ISBN 978-966-382-384-3.
  22. ↑ Depression Medicines. FDA. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  23. ↑ а б Dwyer, J.B., & Bloch, M.H. (2019). Antidepressants for Pediatric Patients (PDF). Current Psychiatry. 18 (9): 26-42F. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  24. ↑ Хобзей М. К., Пінчук І. Я., Марценковський І. А., Степаненко А.В. та ін. (25 грудня 2014). Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги (PDF). Міністерство охорони здоров'я України. Архів оригіналу (PDF) за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  25. ↑ Alan J. Gelenberg, Marlene P. Freeman, John C. Markowitz та ін. (2010). Practice Guideline for the Treatment of Patients With Major Depressive Disorder (PDF). American Psychiatry Association. Архів оригіналу (PDF) за 7 серпня 2020. Процитовано 8 листопада 2021. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  26. ↑ Anthony Cleare, CM Pariante, AH Young та ін. (2015). Evidence-based guidelines for treating depressive disorders with antidepressants: A revision of the 2008 British Association for Psychopharmacology guidelines (PDF). Journal of Psychopharmacology. 29 (5): 459—525. doi:10.1177/0269881115581093. Архів оригіналу (PDF) за 12 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2021. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  27. ↑ Depression in adults: recognition and management. National Institute for Health and Care Excellence. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 8 листопада 2011.
  28. ↑ Sidney H. Kennedy, Raymond W. Lam, Roger S. McIntyre (2016). Canadian Network for Mood and Anxiety Treatments (CANMAT) 2016 Clinical Guidelines for the Management of Adults with Major Depressive Disorder: Section 3. Pharmacological Treatments (PDF). Canadian Journal of Psychiatry. Т. 61, № 9. с. 540—560. doi:10.1177/0706743716659417. Архів оригіналу (PDF) за 9 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  29. ↑ S3-Leitlinie/Nationale Versorgungs: Leitlinie Unipolare Depression. Kurzfassung (PDF). AWMF. 2017. Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |6= (довідка)
  30. ↑ а б Depression in children and young people: identification and management. National Institute for Health and Care Excellence. 25 червня 2019. Архів оригіналу за 25 липня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  31. ↑ Clinical Practical Guideline on Major Depression in Childhood and Adolescence (PDF). Міністрество здоров'я та соціальної політики Іспанії. 2009. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  32. ↑ Bayes AJ, Parker GB (2018). Comparison of guidelines for the treatment of unipolar depression: a focus on pharmacotherapy and neurostimulation. Acta Psychiatrica Scandinavica. 137 (6): 459—471. doi:10.1111/acps.12878.
  33. ↑ Medications for Obsessive Compulsive Disorder. Drugs.com (англ.) . Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  34. ↑ Martin A Katzman1, Pierre Bleau, Pierre Blier та ін. (2014). Canadian clinical practice guidelines for the management of anxiety, posttraumatic stress and obsessive-compulsive disorders (PDF). BMC Psychiatry. 14 (Suppl. 1). doi:10.1186/1471-244X-14-S1-S1. Архів оригіналу (PDF) за 12 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  35. ↑ а б Obsessive-compulsive disorder and body dysmorphic disorder: treatment. National Institute for Health and Care Excellence. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2011.
  36. ↑ Adequate Treatment Trials in OCD: FDA Approvals and Maximal Dosing. Psychopharmacology Institute. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 14 листопада 2021.
  37. ↑ Stahl's Prescriber, 2018, с. 245.
  38. ↑ Stahl's Prescriber, 2018, с. 473.
  39. ↑ Hideaki Obata (2017). Analgesic Mechanisms of Antidepressants for Neuropathic Pain (PDF). 18 (11): 2483. doi:10.3390/ijms18112483. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  40. ↑ Moore, R.A., Derry, S., Aldington, D., Cole, P., & Wiffen, P.J. (2015). Amitriptyline for neuropathic pain in adults (PDF). Cochrane Database System Review. 7: CD008242. doi:10.1002/14651858.CD008242.pub3. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
  41. ↑ Розробка локального протоколу паліативної допомоги при лікуванні хронічного больового синдрому (PDF). Міністерство охорони здоров'я України. Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2020. Процитовано 14 листопада 2021.
  42. ↑ Nanna B Finnerup, Nadine Attal, Simon Haroutounian та ін. (2015). Pharmacotherapy for neuropathic pain in adults: a systematic review and meta-analysis (PDF). Lancet Neurology. Т. 14, № 2. с. 162—173. doi:10.1016/S1474-4422(14)70251-0. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  43. ↑ Alex Mu, Erica Weinberg, Dwight E. Moulin, Hance Clarke (2017). Pharmacologic management of chronic neuropathic pain: Review of the Canadian Pain Society consensus statement (PDF). Canadian Family Physician. 63 (11): 844—852. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
  44. ↑ Neuropathic pain in adults: pharmacological management in non-specialist settings. National Institute for Health and Care Excellence. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
  45. ↑ M. Fallon, R. Giusti, F. Aielli (2018). Management of cancer pain in adult patients: ESMO Clinical Practice Guidelines. Annals of Oncology. 29 (Supplement 4): IV166—IV191. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.

Література

[ред. | ред. код]
  • Stephen M. Stahl. Stah's Essential Psychopharmacology. — 5-те. — Cambridge : Cambridge University Press, 2021. — 624 с. — ISBN 978-1-108-83857-3.
  • Stephen M. Stahl. Stah's Essential Psychopharmacology: Prescriber's Guide. — 6-те. — Cambridge : Cambridge University Press, 2018. — 890 с. — ISBN 978-1108404884.
  • S. Hossein Fatemi, Paula J. Clayton. The Medical Basis of Psychiatry. — 4-те. — New York : Springer, 2016. — 1083 с. — ISBN 978-1493925278.
  • Myrna M. Weissman. Treatment of Depression: Bridging 21st Century. — Washington : American Psychiatric Press, Inc, 2001. — 357 с. — ISBN 978-0880483971.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Таблетки Це незавершена стаття з фармакології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антидепресант&oldid=42191398