Очікує на перевірку

Антоніо Канова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоніо Канова
італ. Antonio Canova
Народився1 листопада 1757(1757-11-01)[1][2][…]
Поссаньйо, Тревізо, Венето, Італія[1][4][…]
Помер13 жовтня 1822(1822-10-13)[1][2][…] (64 роки)
Венеція, Австрійська імперія[1][4][…]
ПохованняTempio Canovianod
Країна Венеційська республіка
Національністьіталійці[7]
Діяльністьскульптор, архітектор, художник, рисувальник
Галузьскульптура
Alma materВенеційська академія витончених мистецтв
ВчителіДжузеппе Бернардіd і Джованні Феррарі[d]
Відомі учніКонрад Ебергардd, Павлос Просалентісd і Раймондо Трентановеd[8]
Знання мовіталійська[3][9]
ЧленствоНідерландська королівська академія наук і Академія Святого Луки[10]
Напрямокнеокласицизм[7][11]
Жанрфігуративізм[11][6], ню[11][6], скульптура, алегорія[d][6], фігуркаd[6], міфологічний живопис[6], портрет[6], сакральне мистецтво[6] і анімалістика[6]
Magnum opusТри граціїd, Венера Переможиця, Амур і Психея, Геркулес і Ліхасd і Джордж Вашингтон[d]
Титулмаркграф
Брати, сестриДжованні Баттіста Сарторіd
Нагороди

Антоніо Канова (італ. Antonio Canova; 1 листопада 1757, Поссаньйо, Республіка Венеція — 13 жовтня 1822, Венеція) — італійський скульптор, найзначніший представник класицизму в європейській скульптурі, зразок для наслідування академістів XIX століття (на кшталт Торвальдсена). Найбільші збірки його робіт — у паризькому Луврі й у петербурзькому Ермітажі.

Біографія

[ред. | ред. код]
Мавзолей Канови у соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі.

Син бідняка-каменотеса, Канова рано осиротів і вступив на службу до венеційського сенатора Фалієро. Цей дав йому можливість вчитися ліплення. Маючи лише 16 років, Канова виконав для свого покровителя статуї Евридики і Орфея, а у 1779 р. для венеційського патриція Пізано, групу «Дедал та Ікар». У наступному році він попрямував до Риму, де знайомство з класичними пам'ятниками скульптури швидко розвинуло його вроджені артистичні здібності. Незабаром молодий художник посів визначне місце серед тогочасних скульпторів, і популярність його зростала з появою кожного нового його твору, поширюючись далеко за межі Італії. З усіх боків від вельмож сипалися йому замовлення. Папа Пій VII у 1802 р. зробив його головним наглядачем усіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.

Наполеон I запросив його у 1802 р. до Парижа для приготування колосальної статуї (Наполеона) і для інших важливих робіт. Шедевр цього часу — Поліна Бонапарт в обличчі переможної Венери. Після падіння Наполеона у 1815 р. Канова енергійно сприяв тому, щоб мистецькі скарби, вивезені з Риму до Франції, були повернуті до Вічного міста; в подяку за це, так само як і за його незвичайний художній талант Пій VII наказав вписати його ім'я в Золоту книгу Капітолію і подарував йому титул маркіза д'Іскіа.

Попри ці почесті й прихильність Папи, славетний скульптор внаслідок своєї сварки з кардиналами залишив Рим і останні роки свого життя провів на батьківщині, в Поссаньйо, поблизу Бассано. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у мавзолеї, який сам же спроектував за зразком давньоримських храмів.

Репутація

[ред. | ред. код]

За життя Канова мав репутацію найзначнішого зі скульпторів новітнього часу. У розвитку класицистичної скульптури він відіграв настільки ж ключову роль, що й Давід — у розвитку класичного живопису. Сучасники не шкодували сильних епітетів для опису свого схиляння перед даром Канови, який, як тоді здавалося, витримував порівняння з найкращими скульпторами античності. Його надгробки ефектні, портрети — ідеалізовано. Проте ні «урочистий спокій композиції», ні «ясність і витонченість пропорцій» не вберегли Канову від звинувачень у «холодній абстрагованості образів, сентиментальній солодкуватості і салонній красивості, безжиттєвості гладкої, відполірованої поверхні мармуру», які висували проти нього пізніше історики мистецтва.

Твори

[ред. | ред. код]


Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д W. M. R. 1911 Encyclopædia Britannica/Canova, Antonio // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 5. — P. 204–206.
  2. а б в Сомов А. И. Канова, Антонио // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 300–301.
  3. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б Канова Антонио // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. https://www.britannica.com/biography/Antonio-Canova-marchese-dIschia
  6. а б в г д е ж и к https://rkd.nl/explore/artists/15139
  7. а б http://vocab.getty.edu/page/ulan/500115339
  8. http://oxfordindex.oup.com/view/10.1093/benz/9780199773787.article.B00185095
  9. CONOR.Sl
  10. http://www.accademiasanluca.eu/it/accademici/id/557/
  11. а б в https://www.metmuseum.org/toah/hd/nova/hd_nova.htm

Посилання

[ред. | ред. код]