Вільгельм IV (король Великої Британії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм IV
англ. William IV
нім. Wilhelm IV
Dei Gratia Britanniarum Rex Fidei Defensor
Король Великої Британії
Правління1830-1837
Коронація8 вересня 1831
ПопередникГеорг IV
НаступникВікторія I
Інші титулиКороль Ганноверу
Біографічні дані
ІменаWilliam Henry (Вільям Генрі)
Хрещення20 вересня, 1765
Релігіяангліканство
Народження21 серпня 1765(1765-08-21)
Букінгемський палац, Лондон
Смерть20 червня 1837(1837-06-20) (71 рік)
Замок Віндзор, Беркшир
інфаркт міокарда
ПохованняКаплиця Св. Георга, Замок Віндзор
ДружинаАдельгейда Саксен-Мейнінгенська
ДітиШарлотта, Єлизавета, Джордж, Генріх, Софія, Марія, Фредерік, Єлизавета Хей, Адольф, Августа Кеннеді-Ерскайн, Август ФітзКларенс, Амелія Кері
ДинастіяГановери
БатькоГеорг III
МатиСофія Шарлотта Мекленбург-Стреліцька
Нагороди
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вільге́льм IV (англ. William Henry, William IV, нім. Wilhelm IV, за англійською традицією Вільям IV; 21 серпня 1765(17650821) — 20 червня 1837) — король Великої Британії і Ганноверу з 26 липня 1830 р.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Вільгельм, третя дитина короля Георга III й королеви Шарлотти, народився вранці 21 серпня 1765 у Букінгемському палаці[1]. У нього було два старших брата, Георг і Фредерік, тому Вільгельм не розглядався як спадкоємець престолу. Його хрестили у Сент-Джеймському палаці 20 вересня 1765, його хрещеними були дядьки герцог Глостер і принц Генріх (у подальшому герцог Камберленд), а також тітка, принцеса Августа[2].

Принц Вільгельм у віці 13 років та його молодший брат Едуард у 1778

Більшу частину свого дитинства принц Вільгельм провів у Ричмонді та палаці К'ю, де його освітою займались особисті педагоги[3]. У тринадцять років принц вступив до королівського флоту мічманом[4], у 1780 був присутній під час битви поблизу мису Сент-Вінсент[5][6]. Хоча на борті корабля Вільгельма супроводжував наставник, його морський досвід мало відрізнявся від служби інших мічманів, оскільки він поряд з усіма брав участь у приготуванні їжі[7] та навіть був заарештований разом з іншими членами команди за п'яну бійку в Гібралтарі (хоча принца випустили одразу ж, як встановили його особу).[8]

Під час війни за незалежність США принц служив у Нью-Йорку. Революціонери за згоди Джорджа Вашингтона планували викрасти принца, поки він перебував в Америці. Однак британцям стало відомо про ці плани, після чого до Вільгельма, який раніше пересувався Нью-Йорком без супроводу, приставили охорону.[9][10]

Отримав звання лейтенанта у 1785, а за рік став капітаном фрегата Pegasus[11]. Наприкінці 1785 принц служив у Вест-Індії під командуванням Гораціо Нельсона, який високо відгукувався з приводу професійних якостей Вільгельма[12]. Вільгельм і Нельсон стали добрими друзями, практично щовечора вечеряли разом, принц був свідком на весіллі Нельсона[13]. У 1788 Вільгельм став капітаном фрегата Andromeda, а за рік разом зі званням контр-адмірала отримав командування над лінійним кораблем Valiant[14].

Вільгельм хотів отримати герцогський титул, подібний до тих, що мали його старші брати, та, як наслідок, отримати місце у Палаті лордів. Однак король Георг III не поспішав надавати сину звання герцога, остерігаючись, що він долучиться до парламентської опозиції[15]. Тоді Вільгельм пригрозив, що буде обиратись до Палати громад від округу Тотнес у Девоні. Під тиском Георг здався, й 16 травня 1789 Вільгельм отримав титули герцога Кларенса й Сент-Ендрюс та графа Мюнстера[16]. Вільгельм як і його старші брати, принц Уельський і герцог Йоркський, публічно підтримував опозиційну до короля партію Вігів, проте, як і у багатьох політиків того часу, політична орієнтація принца була дуже мінливою, тому не можна однозначно приписати його до якоїсь однієї з партій[17].

Служба й політика

[ред. | ред. код]
Вільгельм у мундирі, портрет роботи Мартіна Арчера Ші, близько 1800

У 1790 залишив службу на флоті[18].

Коли у 1793 Велика Британія вступила до війни з Францією, принц був готовий служити своїй країні та розраховував взяти у цій війні участь, але йому не надали корабель. Можливо, причиною тому було падіння п'яного принца зі сходів, в результаті якого він зламав руку, а також виступ перед Палатою лордів, в якому Вільгельм висловився проти війни[19]. Наступного року принц висловлювався вже на підтримку війни, але Адміралтейство проігнорувало його прохання про повернення на службу[20]. Вільгельм не полишав спроб узяти активну участь у війні, але навіть отримане ним у 1798 звання адмірала було суто формальним[21].

Під час Наполеонівських війн принцу також не вдалося домогтись командної посади[22]. У 1811 отримав почесне звання адмірала флоту.

У 1813 прибув до розташування британських військ у Південних Нідерландах. Спостерігаючи з дзвіниці за бомбардуванням Антверпена, принц сам потрапив під обстріл. Куля пробила його мундир[23].

У Палаті лордів Вільгельм виступав проти скасування рабства, яке, хоч і було незаконним у Великій Британії, все ще існувало у британських колоніях. Багато подорожуючи, принц бачив, що вільні люди на півночі Шотландії живуть гірше, ніж раби у Вест-Індії, тому вважав, що свобода нічого доброго рабам не принесе[24]. Багато парламентарів рахувались із думкою принца, беручи до уваги його досвід життя у Вест-Індії[25]. Виступаючи у Палаті лордів, Вільгельм заявив, що всі прибічники ідей аболіціонізму, та зокрема Вільям Вілберфорс, є або фанатиками, або лицемірами[26]. В інших питаннях принц частіше за все займав ліберальнішу позицію.

Правління

[ред. | ред. код]

На престол Вільгельм IV вступив у віці майже 65 років — він був найстаршим британським монархом на момент сходження на престол до 2022 року, коли королем став Чарльз III.

Незважаючи на похилий вік і нетривале правління, він встиг доволі багато. За нього було здійснено важливі реформи: переглянуто законодавство щодо бідняків, проведено демократизацію муніципалітетів, вперше введено обмеження на дитячу працю, а у всій Британській імперії скасовано рабство.

За актом в 1832 змінено виборчу систему. Він був останнім королем, який призначив прем'єр-міністра проти волі парламенту (1834).

1833 року за актом парламенту було скасовано рабство у колоніях Британської імперії (окрім володінь Ост-Індської компанії, островів Цейлона й Святої Єлени).

Після смерті Вільгельма припинила існування особиста унія Великої Британії та Ганновера: як британському монарху йому спадкувала племінниця Вікторія, дочка померлого в 1820 його молодшого брата Едуарда Кентського, однак вона не могла успадкувати ще й Ганноверське королівство, де був чинним салічний закон, і наступним ганноверським королем став ще один молодший брат Вільгельма, герцог Камберлендський Ернст Август.

Родина

[ред. | ред. код]

У 1791-1811 роках він перебував у фактичному шлюбі з акторкою Дороті Джордан (1761—1816), з якою мав потомство — 10 дітей (на прізвище Фіцкларенс, «фіц» — традиційний старофранцузький префікс до імені незаконнонароджених дітей). Після вступу на престол Вільгельм присвоїв своєму старшому сину Джорджу титул графа Мунстера (рід припинився у 2002 році).

Після смерті племінниці, принцеси Шарлотти, у 1817 році (що ставило під загрозу майбутнє династії), разом із низкою інших своїх братів поспіхом вирішив завести сім'ю та 11 липня 1818 року одружився з Аделаїдою Саксен-Мейнінгенською (13 серпня 1792 — 2 грудня 1849). Від цього шлюбу народились дві дівчинки, проте жодна з них не вижила.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 12
  2. ↑ Yvonne Demoskoff. Yvonne's Royalty Home Page: Royal Christenings (англійською) . Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 20 грудня 2011.
  3. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 13-19
  4. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 23-31
  5. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 32
  6. ↑ Allen, W. Gore. King William IV. стор. 29
  7. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 29
  8. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 33
  9. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 39
  10. ↑ Allen, W. Gore. King William IV. стор. 32
  11. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 54-57
  12. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 59
  13. ↑ Somerset, Anne. The Life and Times of William IV. стор. 42
  14. ↑ Ashley, Mike. The Mammoth Book of British Kings and Queens. 1998. Стор. 686—687. ISBN 1-84119-096-9
  15. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 89
  16. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 70
  17. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 89-92
  18. ↑ William IV. Official web site of the British Monarchy. Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 20 грудня 2011.
  19. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 91-94
  20. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 94
  21. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 95
  22. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 95-97
  23. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 115
  24. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 54
  25. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 97-99
  26. ↑ Ziegler, Philip. King William IV. стор. 121

Література

[ред. | ред. код]
Попередник
Георг IV 		Король Великої Британії
1830-1837 		Наступник
Вікторія I
Попередник
Георг IV 		Король Ірландії
1830-1837 		Наступник
Вікторія I
Попередник
Георг IV 		Король Ганноверу
1830-1837 		Наступник
Ернст Август
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_IV_(король_Великої_Британії)&oldid=43695273