Вінберг Ернест Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінберг Ернест Борисович
рос. Винберг Эрнест Борисович
Народився26 липня 1937(1937-07-26)
Москва, СССР
Помер12 травня 2020(2020-05-12) (82 роки)
Москва, Росія
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[3]
ПохованняВаганьківський цвинтарd
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьматематик, викладач університету
Alma materМосковський державний університет імені Ломоносова
Галузьматематика
ЗакладМДУ
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньДоктор наук (1984)
Науковий керівникДинкін Євген Борисович, Ілля Йосипович Пятецький-Шапіро[en][1]
Відомі учніВіктор Кац, Борис Юлійович Вейсфеллер[en][1]
Аспіранти, докторантиВіктор Кац
Vladimir Popovd[4]
Sergei Mironovich Natanzond[4]
Dmitry Alekseevskyd[4]
Evgeny Mikhailovich Andreevd[4]
Alexander Grigorievich Elashvilid[4]
Osip Vladimirovich Shvartsmand[4]
Boris Ovseevich Makarevichd[4]
Igor Konstantinovich Zhukd[4]
Alexander Mitrofanovich Popovd[4]
Andrey Vladimirovich Alekseevskijd[4]
Dmitrii Ivanovich Panyushevd[4]
Levon Vladimirovich Antonyand[4]
Nikolay Dmitrievich Beklemishevd[4]
Pavel Ivanovich Katsylod[4]
Marina Aleksandrovna Mikhajlovad[4]
Elena Valentinovna Misyurevad[4]
Vadim Olegovich Bugaenkod[4]
Oleg Petrovich Ruzmanovd[4]
Dmitri A. Shmelkind[4]
Dmitry Andreevich Timashevd[4]
Ivan Arzhantsevd[4]
Jenia Tevelevd[4]
Vsevolod Emilevich Kordonskijd[4]
Anvar Gayazovich Nurmievd[4]
Dmitry Davidovich Pervushind[4]
Anna Aleksandrovna Feliksond[4]
Aleksei Aleksandrovich Tarasovd[4]
Pavel Viktorovich Tumarkind[4]
Oksana Sergeevna Yakimovad[4]
Ivan Losevd[4]
Alexander Vladimirovich Smirnovd[4]
Leonid Grigorievich Rybnikovd[4]
Evgeny Yurievich Smirnovd[4]
Arsenij Aleksandrovich Zorind[4]
Petr Glebovich Parfenovd[4]
Oleg Grigorievich Styrtd[4]
Boris N. Kimel'fel'dd[4]
Roman Sergeevich Avdeevd[4]
Aleksey Leonidovich Konstantinovd[4]
Nikolay Bogachevd[4]
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук[5]
Відомий завдяки:математиці
НагородиПремія Московське математичне товариство (1963)
Премія Олександра фон Гумбольдта (1997)
Премія «Життя, присвячене математиці» (2014)[2]
Особ. сторінкаmech.math.msu.su/department/algebra/staff/vinberg/

Ернест Борисович Вінберг (нар. 26 липня 1937, Москва — 12 травня 2020, Москва) — радянський і російський математик, доктор фізико-математичних наук (1984), професор кафедри вищої алгебри МДУ (1990), професор Незалежного Московського університету (1991), заслужений профессор МДУ. Фахівець в області вищої алгебри, теорії груп Лі, теорії інваріантів[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

Е. Б. Вінберг народився в Москві в 1937 році. Його батько, Борис Георгійович Вінберг, був інженером і працював на заводі «Динамо»[ru] (Московський завод електромашинобудування імені С. М. Кірова). Мати, Віра Євгенівна Похвальнова, деякий час після закінчення фізико-математичного факультету 2-го МДУ[ru] викладала в різних місцях, а потім працювала на заводах інженером-розраховувачем[7].

Закінчивши школу із золотою медаллю, Ернест вступив на механіко-математичний факультет[ru] МДУ без іспитів — успішно пройшовши співбесіду. Проте із зарахуванням у нього виникли проблеми через дуже високу короткозорість; прийняли на факультет Вінберга тільки після особистого втручання Ю. М. Работнова[ru] (у той час — декан мехмату)[7].

Закінчив механіко-математичний факультет[ru] МГУ (1959) і аспірантуру по кафедрі вищої алгебри (1961)[8]. Кандидат фізико-математичних наук (1962), доктор фізико-математичних наук (1984)[6]. З 1961 року працює на кафедрі вищої алгебри; з 1966 року — доцент, з 1991 року — професор[9].

Головний редактор журналів «Transformation Groups» (з 1996 р.), «Математична просвіта» (з 2006 р.). Член редколегій журналів «Функціональний аналіз і його застосування»[ru], «Праці Московського математичного товариства» (з 1999), «Journal of Lie Theory» (з 1994 р.)[10].

Член правління Московського математичного товариства[6].

Запрошений доповідач на Міжнародному конгресі математиків у Варшаві (1983). Лауреат премії Гумбольдта (1997). Іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук (2010)[10].

Читає основні й спеціальні курси лекцій «Вища алгебра», «Лінійна алгебра і геометрія», «Групи Лі», «Напівпрості групи Лі», «Симетричні простори», «Теорія інваріантів», «Групи відображень». Співкерівник спецсемінару «Групи Лі та теорія інваріантів»[10].

Автор класичного університетського підручника «Курс алгебри». У введенні до цього підручника Вінберг писав: «Відповідно до свого погляду на математику я прагнув замінювати викладення та складні міркування ідеями»[11]; ці слова виражають математичне кредо вченого, якому він намагався слідувати в усіх своїх роботах, замінюючи довгі рутинні доведення короткими, елегантними і в той же час цілком строгими аргументами[9].

Під науковим керівництвом Е. Б. Вінберга захищені 42 кандидатські дисертації і 7 докторських[6].

Помер 12 травня 2020 від COVID-19.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Наукові інтереси Е. Б. Вінберга пов'язані з теорією груп і алгебр Лі, однорідних просторів, симплектичною геометрією, теорією інваріантів, теорією представлень, алгебричною геометрією, гіперболічною геометрією[6].

Такий круг інтересів Вінберга багато в чому визначився ще в його студентські роки, коли він в школі Е. Б. Динкіна вивчав теорію груп Лі. Першою його науковою роботою стала дипломна робота, в якій Е. Б. Вінберг отримав опис інваріантних лінійних зв'язностей в однорідному просторі групи Лі [12].

Наступний цикл робіт Е. Б. Вінберга відноситься до теорії однорідних опуклих конусів. З кожним таким конусом асоційована однорідна область Зігеля[ru], і Вінберг істотно продовжив і розвинув вивчення цього круга питань, почате в піонерських роботах Э. Картана і І. Пятецького-Шапіро[en]. Зокрема, Вінберг побудував перший приклад несамопов'язаного опуклого однорідного конуса і отримав повну класифікацію самопов'язаних опуклих однорідних конусів, основану на несподівано виявленому зв'язку таких конусів з компактними йордановими алгебрами. В ході своїх досліджень він відкрив новий клас неасоціативних алгебр, які в сучасній математичній літературі прийнято називати алгебрами Вінберга[9].

Е. Б. Вінберг першим (починаючи зі своєї роботи «Дискретні групи, породжені відображеннями, у просторах Лобачевского»[13]) став систематично вивчати гіперболічні групи відображень — дискретні кристалографічні групи, породжені відображеннями; у цій області він став і основоположником, і визнаним науковим лідером[14].

У 1980 році Вінберг повернувся до вивчення опуклих конусів, але вже в абсолютно іншому контексті: він опублікував роботу «Інваріантні опуклі конуси і впорядкування в групах Лі»[15], відкривши новий напрям в теорії груп і алгебр Лі[16].

Е. Б. Вінберг опублікував понад 100 наукових статей, видав 10 монографій і навчальних посібників[6].

Публікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Вінберг Ернест Борисович(англ.) у проєкті «Математична генеалогія».
  2. Названі лауреати премії «Життя, присвячене математиці». Сайт фонду «Династія» Дмитра Зіміна. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 березня 2016.
  3. https://nplus1.ru/blog/2020/05/15/vinberg
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  5. https://www.amacad.org/person/ernest-borisovich-vinberg
  6. а б в г д е Вінберг Ернест Борисович. Сайт кафедри вищої алгебри МДУ. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 24 грудня 2015.
  7. а б Ігор Чубаров. Інтерв'ю з Ернестом Борисовичем Вінбергом. // «Семь искусств», 2013, № 7 (40). Архів оригіналу за 23 березня 2016. Процитовано 23 березня 2016.
  8. Олексіївский, Бугаєнко, Ольшанський та ін., 1997, с. 193.
  9. а б в Arzhantsev, Gusein-Zade, Ilyashenko et al., 2008.
  10. а б в Вінберг Ернест Борисович. Загальноросійський математичний портал. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 24 грудня 2015.
  11. Вінберг, 2013, с. 63.
  12. Олексіївський, Бугаєнко, Ольшанський та ін., 1997, с. 193.
  13. Вінберг, 1967.
  14. Олексіївський, Бугаєнко, Ольшанський та ін., 1997, с. 196.
  15. Вінберг, 1980.
  16. Олексіївский, Бугаенко, Ольшанский та ін., 1997, с. 194.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]