Координати: 41°22′35.000000100388″ пн. ш. 33°46′35.000000100408″ сх. д. / 41.37639° пн. ш. 33.77639° сх. д. / 41.37639; 33.77639

Кастамону (вілаєт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кастамону
Дата створення / заснування 1867
Країна  Османська імперія
Столиця Кастамону
Адміністративно-територіально поділяється на Sanjak of Kastamonud, Sanjak of Kengirid, Sanjak of Sinobd
Замінений на Туреччина
На заміну Кастамону
Час/дата припинення існування 1922
Мапа розташування
Мапа

41°22′35.000000100388″ пн. ш. 33°46′35.000000100408″ сх. д. / 41.37639° пн. ш. 33.77639° сх. д. / 41.37639; 33.77639

Вілаєт Кастамону (осман. ولايت قسطمونى‎‎) — вілаєт Османської імперії, що розташовувався на півночі Малої Азії. Утворений 1867 року замість еялету Кастамону з площею 50 тис. км². У 1922 році увійшов до складу Турецької республіки та припинив існування.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1867 році в рамках реформи часів танзімату еялет Кастамону було перетворено на вілаєт з тією ж назвою. За часи імперією не набула значного розвитку, оскільки основні магістралі та залізниці переважно оминали межі вілаєту. за правління султана Абдул-Гаміда II було одним з місць заслання опозиціонерів. У 1906 році в містах вілаєту відбулися виступи проти збільшення податків, за відновлення Конституції 1876 року. Зрештою разом з виступами в Ерзуруму, Трабзон тана Балканах цей рух призвів до перемоги у 1908 році молодотурків.

Під час війн з Російською імперією, балканськими державами, під час Першої світової війни вілаєт був одним з важливих центрів набору в османські війська. У 1915 році порт Зонгулдак було знищено російським флотом. Порт Сином та Інеболу зазнавали напади російських кораблів у 1915 та 1916 роках.

Після повалення монархії населення доволі схвально поставилося до уряду в Анкарі, підтримавши створення Турецької республіки. Разом з вілаєтом Анкара став базою для прихильників Мустафи Кемаля. У 1922 році вілаєт перетворено на провінції Бартин, Чанкири, Дюздже, Карабюк, Кастамону, Зонгулдак та Синоп.

Структура

[ред. | ред. код]

Складався з 4 санджаків:

  • санджак Кастамону мав 8 кази: Кастамону, Інеболу, Сафранболу, Ташкьопрю, Дадай, Джіде, Тосья, Арач
  • санджак Чанкири — 2 кази: Чанкири, Черкеш
  • Синопський санджак — 3 кази: Синоп, Боябат, Аянджик.
  • санджак Болу — 9 кази: Болу, Ереглі, Бартин, Гереде, Гьойнюк, Акчакоджа, Дюздже, Деврек, Мудуму. Цей санджак мав особливий статус в складі вілаєту.

Населення

[ред. | ред. код]

За переписом 1885 році в провінції мешкало 1 009 460 осіб. Основу становило турецьке населення. Існували громади понтійських греків, які переважали у місті Синоп. Перша світова війна негативно позначилася на демографії, кількість жителів зменшилася до 728,1 тис. осіб в 1920 році. У 1919—1923 роках понтійські греки зазнали нападів та переслідування. Зрештою у 1923 році їх виселено до Греції.

Економіка

[ред. | ред. код]

Був одним з економічно відсталих вілаєтів імперії. Основу становили землеробство й тваринництво. Вирощувалися пшениця (переважно в санджаках Чанкири і Сіноп), ячмінь, кукурудза, нут, опій, рис, оливки, фрукти. Більшість продукції споживалося в провінції, частково вивозилося до сусідніх вілаєтів на території Малої Азії. Основним споживачем фруктів з цього вілаєту був Стамбул. У південних кази існувало виробництво шовку.

Вирощувалися також кози, вівці, велика рогата худоба. Місцеві ремісники використовували бавовни для виготовлення різних тканин. Фабрики з виготовлення бавовняних тканин були лише у Синопі.

Міста Синоп та Інеболу були центрами човнобудування. Також на території вілаєт здійснювався видобуток свинцю і нікелю. Значні вугільні копальні розташовувалися біля Ереглі та Болу. Вугільні копальні Ереглі з 1896 року експлуатувалися французькою компанією, яка також взяла у концесію порт Зонгулдак. У 1914 році їх було конфісковано османським урядом, а 1917 року передано у концесію Дойче Банку. У 1916 році було споруджено першу залізницю, що з'єднала міста Болу і Зонгулдак. Її прокладено на кошти німецьких підприємців.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Kastamuni». Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
  • G.W. Prothero, Anatolia, London, H.M. Stationery Office, 1920 (lire en ligne), p. 112
  • Karpat, Kemal (1985). Ottoman Population, 1830—1914: Demographic and Social Characteristics. University of Wisconsin Press. ss. 180—185. ISBN 9780299091606.
  • Aykut Kansu, The Revolution of 1908 in Turkey, Brill, Leiden, 1997