Катартові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Катартові
Час існування: еоцен - наш час
Кондор королівський (Sarcoramphus papa)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Підклас: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Катартоподібні (Cathartiformes)
Родина: Катартові (Cathartidae)
Lafresnaye, 1839
Мапа поширення катартових
Мапа поширення катартових
Роди
Посилання
Вікісховище: Cathartidae
Віківиди: Cathartidae
EOL: 2922049
ITIS: 175263
NCBI: 8922
Fossilworks: 99060

Катартові[1], американські грифи або грифи Нового Світу (Cathartidae) — родина птахів з ряду катартоподібних, що мешкають в районах Північної і Південної Америки з помірним і тропічним кліматом. Представники родини характеризуються крупними розмірами і ширяючим польотом; живляться падаллю. В результаті конвергентної еволюції вони придбали велику схожість з деякими денними хижими птахами (грифами Старого Світу), займаючи аналогічну екологічну нішу.

Філогенетичне походження

[ред. | ред. код]

Незважаючи на чималу кількість знайдених залишків катартових[2][3][4][5][6][7][8], шляхи їх еволюції остаточно не з'ясовані. Багато вимерлих таксонів, які в рівній мірі могли б належати до катартових, так і до інших груп птахів, вважаються представниками цієї родини. У доісторичні часи катартовіможливо мешкали в Європі і навіть могли там еволюціонувати, хоча свідоцтва цього залишаються дуже спірними. Незалежно від походження, в пліоцені та плейстоцені спостерігалася набагато більша різноманітність катартових, порявняна з різноманітністю грифів Старого Світу. Зникнення катартових в Новому Світі збігається з вимиранням великих ссавців плейстоцену — їх основного джерела живлення.

Вимерлими родами цієї родини вважаються:

  • Diatropornis (пізній еоцен/ранній олігоцен — середній олігоцен, Франція)
  • Phasmagyps (ранній олігоцен, захід і центр Північної Америки)
  • Brasilogyps (пізній олігоцен — ранній міоцен, Бразилія)
  • Hadrogyps (середній міоцен, південний захід Північної Америки)
  • Pliogyps (пізній міоцен — пізній пліоцен, південь Північної Америки)
  • Perugyps (пізній міоцен/ранній пліоцен, південь і центр Перу)
  • Dryornis (ранній — пізній пліоцен, Аргентина, можливо належить сучасному роду Vultur)
  • Aizenogyps (пізній пліоцен, південний схід Північної Америки)
  • Breagyps (пізній плейстоцен, південний захід Північної Америки)
  • Geronogyps (пізній плейстоцен, Перу)
  • Wingegyps (пізній плейстоцен, Бразилія)
  • Parasarcoramphus (Європа)

Залишки птахів, схожих на катартових, які були знайдені в Монголії (пізній олігоцен), біля озера Крік-Майн (Creek Mine, США, пізній міоцен/ранній пліоцен), в Аргентині (середній пліоцен) і в пізніших відкладеннях на Кубі[9], ще не отримали вичерпної наукової оцінки щодо їх родової приналежності. Є також вимерлі види всередині існуючих нині родів.

Факт присутності катартових в Європі за часів неогену не має достатнього підтвердження. У найранішому періоді Неогену в Європі мешкав рід Plesiocathartes, що можливо належить до грифів Нового Світу. З іншого боку, рід Neocathartes, що довгий час зараховувався до катартових, нині відносять до вимерлої родини Bathornithidae журавлеоподібних птахів.

Відома близька до катартових вимерла родина тераторнід, що морфологічно є (північно) американським двійником катартових[10]. Вид Aiolornis incredibilis, що належить до цієї родини, іноді називають «гігантським кондором», оскільки він повинен був би виглядати подібно до сучасних птахів. Проте тераторніди не мають дуже близької філогенетичної спорідненості з сучасними кондорами, а швидше за все є прикладом конвергентної і паралельної еволюції. Деякі дослідження указують на те, що тераторніди все ж таки повинні мати меншу зовнішню схожість з катартовими, оскільки вони, ймовірно, були більш хижими птахами, на відміну від сучасних катартових.

Раніше вважалося, що катартові мають віддалену спорідненість з грифами Старого Світу або іншими денними хижими птахами (ряду соколоподібних, Falconiformes). Зовні вони нагадують грифів Старого Світу завдяки конвергентній еволюції, але по морфологічних, поведінковим і генетичним особливостям набагато ближче до лелек, що пізніше виразилося в їх приєднанні до ряду лелекоподібних[11][12][13][14].

Тим не менш, за останній час їх відношення до лелекоподібних також піддається критиці деякими дослідниками, оскільки в традиційній класифікації лелекоподібні не вважаються монофілетичною групою, а по класифікации Сиблі і Алквіста є парафілетичною групою, тобто не включають всі групи, що виникли від одного і того ж загального предка. З іншого боку, спроби відновити еволюційну історію всього ряду лелекоподібних за допомогою молекулярного аналізу, як це було зроблено, наприклад, Сиблі і Алквістом, також виглядають неоднозначними. Відповідно, деякі учені виступають за повернення цієї родини до ряду соколоподібних[15] і навіть за її виділення в окремий ряд Cathartiformes (разом з вимерлою родиною Teratornithidae), не пов'язаний тісно ні з хижими птахами, ні з лелеками[16]. Зрештою, у 2014 році було проведено масштабне генетичне дослідження аналізу ДНК хижих птахів, згідно з яким катартові є близькими до яструбоподібних, за винятком соколових, яких виокремили в монотипових ряд соколоподібних[17].

Систематика

[ред. | ред. код]

Родина містить 7 сучасних видів у 5 родах:

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]
Андійський кондор (Vultur gryphus), біля Хреста Кондора, долина Колка, Перу.

Грифи Нового Світу — великі птахи-некрофаги (падальники) довжиною 60—112 см. Мають носові отвори без перегородки, дзьоб, звужений до кінця, і хвіст, що складається з 12 рульових пір'їн. Оперення, як правило, коричневий-чорне, на нижній поверхні крила є світлі ділянки. Різниці Самок і самців зовні невиразні.

Каліфорнійський кондор (Gymnogyps californianus) у районі Великого Каньйону, США.

Гребінчасті грифи, до яких відносять андійського (Vultur gryphus) і каліфорнійського (Gymnogyps californianus) кондорів і королівського грифа (Sarcoramphus papa), відрізняються м'ясистими гребенями в основі дзьоба і на лобі.

Андійський кондор має оперення чорного кольору з білим коміром і плямами на крилах, з червоною голою шиєю. Цей вид характеризується довжиною до 130 см, а шириною з розпростертими крилами до 3,2 м, будучи найбільш крупним представником кілегрудих птахів. Водиться у високих горах Південної Америки — від Еквадору до 45° пд.ш. (Чилі). Харчується трупами крупних тварин, але харчується і трупами овець та інших дрібніших ссавців. Каліфорнійський кондор, близький до андійського, але декілька дрібніше останнього. Водиться в горах Каліфорнії і Аризони. Практично зник в 20 столітті; починаючи 1980 року вельми успішно здійснюється програма відновлення чисельності цього виду.

Катарта червоноголова (Cathartes aura)

Королівський гриф відрізняється оперенням білого і рожево-білого кольору, окрім чорного махового і рульового пір'я і забарвлених червоним і жовтим кольором голови і шиї, завдовжки близько 90 см. Водиться в лісистих країнах Південної Америки — від 32° пд.ш. у Аргентині до південної Мексики.

Грифи з родів катарта (Cathartes) та урубу (Coragyps) не мають м'ясистих виростов. Катарта червоноголова (Cathartes aura), чорно-бурого кольору з металевим блиском і червоною головою і шиєю, завдовжки 78 см, а Coragyps atratus, чорного кольору з бурим відтінком і сірою головою і шиєю, завдовжки 60 см, поширені по всій Америці.

(Coragyps atratus, що поїдає падаль

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Фесенко Г. В., Шидловський І. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів частина 1. Нотогейська і Неогейська суші // Біологічні студії. — 2002. — Т. 6, вип. 3. — С. 197—222.
  2. ↑ Miller L.H. (1931). Bird remains from the Kern River Pliocene of California (PDF). Condor. 33 (2): 70—72. Архів оригіналу (PDF) за 27 травня 2012. Процитовано 15 лютого 2008.
  3. ↑ Miller L. (1957). Bird remains from an Oregon Indian midden (PDF). Condor. 59 (1): 59—63. Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2012. Процитовано 15 лютого 2008.
  4. ↑ Wetmore A. (1932). Additional records of birds from cavern deposits in New Mexico (PDF). Condor. 34 (3): 141—142. Архів оригіналу (PDF) за 2 березня 2012. Процитовано 15 лютого 2008.
  5. ↑ Fisher H.L. (1944). The skulls of the cathartid vultures (PDF). Condor. 46: 272—296. Архів оригіналу (PDF) за 17 грудня 2008. Процитовано 15 лютого 2008.
  6. ↑ Howard H. (1947). A preliminary survey of trends in avian evolution from Pleistocene to Recent time (PDF). Condor. 49 (1): 10—13. Архів оригіналу (PDF) за 2 березня 2012. Процитовано 15 лютого 2008.
  7. ↑ Howard H. (1962). Bird remains from a prehistoric cave deposit in Grant County, New Mexico (PDF). Condor. 64 (3): 241—242. Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2012. Процитовано 15 лютого 2008.
  8. ↑ Hertel F. (1995). Ecomorphological indicators of feeding behavior in recent and fossil raptors (PDF). 112 (4): 890—903. Архів оригіналу (PDF) за 14 вересня 2011. Процитовано 15 лютого 2008.
  9. ↑ Suárez W. (2001). A reevaluation of some fossils identified as vultures (Aves: Vulturidae) from quaternary cave deposits of Cuba (PDF). Caribbean Journal of Science. 37 (1—2): 110—111.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  10. ↑ Campbell K.E. Jr., Tonni E. P. (1983). Size and locomotion in teratorns (PDF). Auk. 100 (2): 390—403. Архів оригіналу (PDF) за 4 липня 2012. Процитовано 16 лютого 2008.
  11. ↑ Ligon J. D. (1967). Relationships of the cathartid vultures. Occasional Papers of the Museum of Zoology, University of Michigan. 651: 1—26.
  12. ↑ de Boer L. E. M. (1975). Karyological heterogeneity in the Falconiformes (Aves). Cellular and Molecular Life Sciences. 31 (10): 1138—1139. doi:10.1007/BF02326755.
  13. ↑ Avise J. C., Nelson W. S., Sibley C. G. (1994). DNA sequence support for a close phylogenetic relationship between some storks and New World vultures (PDF). Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 91 (11): 5173—5177. doi:10.1073/pnas.91.11.5173. PMID 8197203. Архів оригіналу (PDF) за 31 жовтня 2007. Процитовано 16 лютого 2008., Erratum: Avise та ін. (1995). DNA sequence…. PNAS. 92 (7): 3076. doi:10.1073/pnas.92.7.3076b. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка))
  14. ↑ Wink M. (1995). Phylogeny of Old and New World vultures (Aves: Accipitridae and Cathartidae) inferred from nucleotide sequences of the mitochondrial cytochrome b gene. Zeitschrift für Naturforschung. 50 (11—12): 868—882. PMID 8561830.
  15. ↑ Livezey B.C., Zusi R.L. (2007). Higher-order phylogeny of modern birds (Theropoda, Aves: Neornithes) based on comparative anatomy. II. Analysis and discussion. Zoological Journal of the Linnean Society. 149 (1): 1—95.[недоступне посилання з липня 2019]
  16. ↑ Ericson P. G. P., Anderson C.L., Britton T., Elżanowski A., Johansson U.S., Kallersjö M., Ohlson J. I., Parsons T.J., Zuccon D., Mayr G. (2006). Diversification of Neoaves: integration of molecular sequence data and fossils (PDF). Biology Letters. 2 (4): 543—547. doi:10.1098/rsbl.2006.0523. PMID 17148284. Архів оригіналу (PDF) за 8 листопада 2006. Процитовано 16 лютого 2008.
  17. ↑ Jarvis, E. D.; Mirarab, S.; Aberer, A. J.; Li, B.; Houde, P.; Li, C.; Ho, S. Y. W.; Faircloth, B. C.; Nabholz, B.; Howard, J. T.; Suh, A.; Weber, C. C.; Da Fonseca, R. R.; Li, J.; Zhang, F.; Li, H.; Zhou, L.; Narula, N.; Liu, L.; Ganapathy, G.; Boussau, B.; Bayzid, M. S.; Zavidovych, V.; Subramanian, S.; Gabaldon, T.; Capella-Gutierrez, S.; Huerta-Cepas, J.; Rekepalli, B.; Munch, K. та ін. (2014). Whole-genome analyses resolve early branches in the tree of life of modern birds (PDF). Science. 346 (6215): 1320—1331. doi:10.1126/science.1253451. PMC 4405904. PMID 25504713. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2015. Процитовано 11 жовтня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Катартові&oldid=37840483