Очікує на перевірку

Лускунчик і Мишачий король

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лускунчик і Мишачий король
нім. Nussknacker und Mausekönig
Назва на честьЛускунчик (лялька)
Жанрказка[d] і Christmas fictiond
АвторЕрнст Теодор Амадей Гофманн
Мованімецька
Опубліковано1816
КраїнаНімеччина

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

«Лускунчик і Мишачий король» (нім. Nußknacker und Mausekönig— повість-казка Ернста Теодора Амадея Гофмана, опублікована в збірці «Казки» (Берлін, 1816) і включена до книги «Серапіонові брати[ru]» («Serapionsbrüder», 1819). Твір був написаний під впливом спілкування автора з дітьми його товариша Юліуса Гітциґа[ru]; їхні імена — Фріц і Марі — отримали головні герої «Лускунчика». За мотивами казки був створений балет Петра Чайковського в двох актах на лібрето Маріуса Петіпи. Твір був неодноразово екранізований і став основою для мультиплікаційних фільмів.

Сюжет

[ред. | ред. код]
Петер Карл Ґайслер[de]. Ілюстрація до казки «Лускунчик». 1840

У різдвяний вечір Фріц і Марі — діти радника медицини Штальбаума — отримують від батьків безліч подарунків: ляльок, дерев'яного коня, іграшкових гусар, крихітний посуд, книжки з картинками. Хрещений Дроссельмеєр підносить їм мініатюрний замок з золотими вежами, по залах якого пересуваються дами і кавалери. Трохи пізніше відбувається знайомство дітей зі ще однією іграшкою — маленьким потворним чоловічком на ім'я Лускунчик, який вміє розгризати тверді горіхи[1].

Перед сном Марі затримується біля шафи, в яку на ніч були прибрані подарунки, і виявляється свідком битви. Її ведуть семиголовий Мишачий король, що вибрався з-під підлоги зі своїм військом, і армія ожилих ляльок, очолювана Лускунчиком. Дівчинка прагне захистити маленького чоловічка, проте відчуває біль в руці і падає на підлогу. Прокинувшись у своєму ліжку, вона намагається розповісти матері і лікарю про нічний бій, але ті вважають її розповідь відгомонами колишньої гарячки. Хрещений, що відвідав Марі, приносить відремонтованого Лускунчика і розповідає, що колись той був нюрнберзьким племінником Дроссельмеєра, юнаком добрим і благородним. На крихітного виродка він перетворився з волі королеви Мишільди. Лускунчик може повернути колишній вигляд, але для цього потрібно, щоб він переміг Мишачого короля, а його самого полюбила Прекрасна Дама[1].

Нею стає Марі, яка, отримавши від Лускунчика трофеї поваленого Мишачого короля і здійснивши з маленьким чоловічком подорож до чарівної країни, закохується в непоказного героя. Батьки не вірять її спогадами про пригоди і просять забути цю неймовірну історію, проте дівчинка постійно думає про Лускунчика. У фіналі казки в будинку Штальбаум з'являється молода людина — племінник Дроссельмеєра, який зізнається, що «перестав бути жалюгідним Лускунчиком». Марі стає його нареченою, і на їхньому весіллі танцюють двадцять дві тисячі нарядних ляльок [1] .

Історія створення, публікації

[ред. | ред. код]
Фріц Гітциґ. Малюнок Е. Т. А. Гофмана

За даними дослідників, задум «Лускунчика» зародився у Гофмана в ту пору, коли він вигадував і розповідав казки дітям свого товариша (а згодом — біографа) Юліуса Гітциґа — Фріцу[ru] і Марі. Пізніше, записуючи твір, письменник переніс в нього імена і риси характеру юних слухачів казки[2]. Безпосередня робота над історією про Лускунчика здійснювалася в період з 29 жовтня по 16 листопада 1816 року. Потім рукопис був переданий видавцеві Георгу Раймеру[ru]. Повість була опублікована в 1-му томі "Дитячих казок Карла-Вільгельма Саліче-Контесси[de], Фрідріха де ла Мотт Фуке й Е. Т. А. Гофмана, що вийшов у Берліні напередодні Різдва. Відомо, що 16 грудня того ж року Гофман уже тримав у руках щойно отримані з друкарні чотири примірники книги[3], яка вважається першою збіркою дитячих романтичних казок у Німеччині[1]. Три роки по тому історія про Лускунчика і Мишачого короля була надрукована в збірці «Серапіонові брати»[4].

Як зазначав автор робіт про німецьких романтиків Рюдігер Сафранський, казку про Лускунчика і Мишачого короля з інтересом зустріли не тільки колеги Гофмана, а й прусський воєначальник Август Ґнайзенау, якого вразили батальні сцени за участю мишачого війська й армії ляльок. Ґнайзенау, зокрема, визнав в одному з листів, що автор повісті «дуже добре зобразив грандіозну битву, переконливо зумовивши поразку Лускунчика завоюванням батареї, невдало розташованої біля матінчиного ослінчика для ніг»[5].

Художні особливості

[ред. | ред. код]
В. Є. Маковський. Ілюстрація до казки «Лускунчик». 1882

Твір складається з обрамлювальної дії (вони відбуваються виключно в будинку Штальбаумів) і внутрішньої казки — в неї включені розказана хрещеним історія про перетворення племінника Дроссельмеєра на Лускунчика, а також оповідь про його подальші пригоди, учасницею яких стає юна Марі. Події, що відбуваються в обрамювальній дії і внутрішній казці, час від часу переплітаються: люди перетворюються на ляльок, іграшки набувають людської подоби, два світи — фантазії і реальності — зближуються і комбінуються [1].

Головна героїня, занурена в дивовижні події, має здатність невимушено спілкуватися з чудесним; при цьому вона аж ніяк не наївна: як і її брат Фріц, дівчинка є цілком освіченою дитиною, яка знає, наприклад, що різдвяні подарунки принесені в будинок не «улюбленим святим Христом», а батьками і хрещеним. Часом Марі сама помічає, наскільки велика невідповідність між реальністю і її мріями: «Ах, яка я дурна дівчинка, ну чого я налякалася і навіть подумала, ніби дерев'яна лялечка може корчити гримаси!». Однак, залишившись наодинці, героїня знову занурюється в той світ, де звучать пісні феї і чується шелест лимонадних струменів у Марципановому гаю[1]. Окремої уваги дослідників удостоївся хрещений дітей — старший радник Дроссельмеєр. Цю людину зі зморшкуватим обличчям і чорним пластиром замість правого ока важко назвати красенем, але Фріц і Марі ставляться до нього з великою теплотою. Не виключено, що хрещеному — диваку і мастаку — Гофман «передав» деякі власні риси. Подарунок, який він приносить Фріцу і Марі на Різдво, несе в собі особливий сенс: Дроссельмеєр майструє для них казковий замок з рухомими фігурками. Спочатку діти щиро радіють новій іграшці, але незабаром монотонне переміщення дам і кавалерів заданим маршрутом починає їх втомлювати. Фріц і Марі просять хрещеного дати мешканцям замку більше свободи, але творець іграшки відповідає, що «механізм зроблений раз і назавжди, його не переробиш». У цьому епізоді звучить актуальний для Гофмана мотив механізації життя[6][7].

Живому сприйняттю дитини — а воно схоже на сприйняття поета, художника — світ відкритий у всіх своїх різноманітних можливостях, в той час як для «серйозних», дорослих людей він «зроблений раз і назавжди» і вони, за висловом маленького Фріца, «замкнені в будинку»… Романтику Гофману реальне життя видається тюрмою, в'язницею, звідки є вихід тільки в поезію, в музику, в казку

[7]

Адаптації

[ред. | ред. код]
Прем'єра «Лускунчика» в Маріїнському театрі. 1892

У 1892 році глядачам був представлений балет Петра Ілліча Чайковського «Лускунчик», лібрето до якого створив Маріус Петіпа за мотивами твору Гофмана і більш пізнього перекладення казки, зробленого Олександром Дюма-батьком . Примітно, що спочатку балет мав містити революційні мотиви. Але через те, що постановка планувалася для Імператорських театрів, ідею було вирішено облишити[8]. Чайковський працював над «Лускунчиком» як над поемою про любов, юність і перемозі добрих сил, в якій основна тема була втілена в абстрактній, алегоричній формі[9]. Прем'єра відбулася 6 грудня 1892 року в Маріїнському театрі, роль Лускунчика виконав Сергій Легат[10]. З 1919 року балет увійшов до репертуару Великого театру, а з 1966-го почався відлік своєрідної традиції: щороку 31 грудня на його сцені йде «Лускунчик»[11].

Казка про Добро і Справедливість знайшла своє вираження в жанрі лірико-характеристичного балету, де класичний танець чергується з характерним танцем і пантомімою, де ще більшу роль відіграє симфонізація, насичення танцювальної музики справді симфонічними й оперними прийомами розвитку музичних образів, а зміст — внутрішнім психологізмом

[9]

За мотивами гофманівської казки було також створено низку мультиплікаційних фільмів. Один[ru] з них, знятий режисером Борисом Степанцевим, відзначений першою премією на міжнародному кінофестивалі дитячих і юнацьких фільмів в Іспанії (1974). У 2004 році на екрани вийшов мультфільм[ru] Тетяни Ільїної[ru], персонажів якого озвучили Євген Миронов (Лускунчик), Георгій Тараторкін (Майстер Дроссельмеєр), Єфим Шифрін (Мишачий король). Крім того, твір Гофмана ліг в основу американського фільму-балету «Лускунчик[ru]»[12] і художнього фільму Андрія Кончаловського «Лускунчик і Щурячий Король»[13]. У 2018 році вийшов фільм «Лускунчик і чотири королівства» (режисери Лассе Халльстрьом і Джо Джонстон[ru]) і мультфільм «Гофманіада[ru]» (режисер Станіслав Соколов[ru]).

Екранізації

[ред. | ред. код]
Постер до фільму «Лускунчик і чотири королівства» (реж. Лассе Гальстрем та Джо Джонстон)
Рік Тип Назва фільму Держава Режисер Мері, або Клара Лускунчик
1967
п/ф
«Лускунчик і Мишачий король»
пол. «Dziadek do orzechów»
Польща (ПНР) Галина Белінська Єлизавета Заґубєнь не відомо
1973
м/ф
«Лускунчик»
рос. «Щелкунчик»
СРСР СРСР Борис Степанцев (без діалогів) (без діалогів)
1979
м/ф
«Лускунчик»
япон. «くるみ割り人形»
Японія Японія, США США Такео Накамура Юкарі Уехара не відомо
1986
п/ф
«Лускунчик»
англ. «Nutcracker: The Motion Picture»
США США Керрол Беллард Ванесса Шарп (юна Клара)
Патрісія Баркер (Клара під час сновидіння)
Вейд Волтголл

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е Kümmerling-Meibauer, 2012.
  2. Литвякова Н. В.  // Вестник Томского государственного университета. — 2013. — № 374.
  3. 200 Jahre E. T. A. Hoffmanns Nussknacker und Mausekönig. Staatsbibliothek Bamberg. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 23 грудня 2016.
  4. Веселовская, 1967, с. 766.
  5. Сафрански, 2005, с. 305.
  6. Берковский, 2001, с. 445—447.
  7. а б Шлапоберская, 1983.
  8. Скворцова И. А. Балет П. И. Чайковского «Щелкунчик»: опыт характеристики // Учебное пособие. — М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2011. — 68 с. — С. 11. [Архівовано 26 листопада 2019 у Wayback Machine.] ISBN 978-5-89598-264-8
  9. а б Прибегина, 1983, с. 167.
  10. Прибегина, 1983, с. 162.
  11. А. Рацер. «Щелкунчик» — главная новогодняя традиция. ТВ Парк. Архів оригіналу за 15 червня 2017. Процитовано 21 грудня 2016.
  12. Щелкунчик (1993). Internet Movie Database. Архів оригіналу за 15 червня 2019. Процитовано 21 грудня 2016.
  13. Щелкунчик и Крысиный король (2010). Internet Movie Database. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 21 грудня 2016.

Література

[ред. | ред. код]