Координати: 46°35′42″ пн. ш. 9°45′36″ сх. д. / 46.595° пн. ш. 9.76° сх. д. / 46.595; 9.76

Льодовиковий експрес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Льодовиковий експрес
Зображення
Зазвичай використовуваний транспортний засіб Q2805042?
Країна  Швейцарія
Оператор Ретійська залізниця
Дата офіційного відкриття 1930
Початкова чи кінцева точка Zermatt railway stationd, Davos Platz railway stationd і St. Moritz railway stationd
Дорожня карта
Мапа
Офіційний сайт(нім.)(фр.)(англ.)
CMNS: Льодовиковий експрес у Вікісховищі

46°35′42″ пн. ш. 9°45′36″ сх. д. / 46.595° пн. ш. 9.76° сх. д. / 46.595; 9.76

Церматт
Санкт-Ніклаус (Вале)
Фісп
Бриг
Фіш
Обервальд
межа кантонів Вале/Урі
Андерматт
межа кантонів Урі/Граубюнден
Дізентіс/Муштер
Кур
Тузіс
Тіфенкастель
Давос
Філізур
Санкт-Моріц
Льодовиковий експрес у долині Альбула

Льодовиковий експрес — поїзд, що сполучає залізничні вокзали двох великих гірських курортів : Санкт-Моріц й Церматт у швейцарських Альпах. Поїзд експлуатується спільно Маттергорн-Готтард-баном (MGB) і Ретійською залізницею (RhB). Значну частину свого шляху він прямує об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, Ретійська залізниця в культурному ландшафті Альбулабану й Бернінабану.

Поїзд не є швидкісним і має репутацію найповільнішого експреса у світі.[1] Так як у Санкт-Моріц і Церматт розташовані дві популярні гори, Льодовиковий експрес також називають подорожжю з Піц Берніна на Маттергорн.

Перший Льодовиковий експрес вирушив у 1930 році. Спочатку він був під орудою трьох залізничних компаній: Бриг-Фісп-Церматт-бан (BVZ), Фурка-Оберальп-бан (FO), і RhB. З 2003 року поїзд управляється RhB і новоствореною компанією, MGB, яка виникла через злиття BVZ і FO.

Поїздка на Льодовиковому експресі триває 7,5 годин і проходить по 291 мосту, через 91 тунель і через перевал Оберальп у найвищій точці — 2,033 м над рівнем моря. Вся лінія метрової колії (вузькоколійна), і протягом більшої частини шляху використовує зубчасту систему для підйому на крутих ухилах і для пригальмовування на спуску на зворотному шляху.

Працює щодня, цілорічно, за винятком листопада. Взимку кількість рейсів в день зменшується.

Історія

[ред. | ред. код]

Перші роки

[ред. | ред. код]

Завершення будівництва FO у 1926 відкрило можливість кантонам Вале і Граубюнден для подальшого розвитку туризму. Зокрема, були пущені Kurswagen (вагони безпересадкового сполучення) між Бриг і Куром, і між Бриг і Санкт-Моріцом[2]

На початку червня 1930 року, коли Фісп-Церматт-бан було продовжено до Бригу метровою колією уздовж долини Рони між Фісп і Бриг, стало можливо проїхати весь шлях від Церматт до Санкт-Моріца і назад. 25 червня 1930, вирушив перший поїзд з Церматт до Санкт-Моріцу, під назвою Льодовиковий експрес[2] Новий поїзд отримав назву на честь льодовика Рона, який знаходиться поруч з Глетчем, на перевалі Фурка[1]

До 1982 року Льодовиковий експрес експлуатувався тільки в літні місяці, тому що перевал Фурка і перевал Оберальп були закриті взимку через сніг. Спочатку поїзд мав у складі вагони першого-третього класу і вагон-ресторан. Між містами Кур і Дізентіс пасажири могли покуштувати гарячий обід у вагоні-ресторані Mitropa. Починаючи з 1933 р, Льодовиковий експрес чіпляється до звичайних пасажирських поїздів між Бриг і Церматт[2]

У найперші роки Льодовиковий експрес використовував електровози на BVZ і RhB, та паровози на FO. У 1941—1942 роках надземна контактна мережа була встановлена ​​на FO, що дозволило використовувати електричну тягу на всій довжині маршруту. Втім, Льодовиковий експрес не курсував у 1943—1946 роках через Другу світову війну[2]

Після відновлення щоденних рейсів у 1948 році, обслуговування в вагоні-ресторані було продовжено від Дізентіса до вершини перевалу Оберальп. Між 1950-ми і 1970-х роках і BRZ, і RhB представили нові локомотиви, що дозволило скоротити розклад. Тим часом, обслуговування у вагоні-ресторані було продовжено далі, до Андерматт[2]

Цілорічна робота

[ред. | ред. код]

У 1981 в історії Льодовикового експреса підійшла до кінця епоха, з закриттям на зиму лінії FO через перевал Фурка і тунель Фурка, між Обервальд і Глетч. У червні 1982 року цю лінію замінив базисний тунель Фурка, що нещодавно відкрився. Через це Льодовиковий експрес став відокремлений від льодовика Рона, який дав йому ім'я, але зате зміг працювати цілорічно.[1][2]

З того часу BVZ, FO і RhB почали позиціонувати Льодовиковий експрес як визначну туристичну пам'ятку. Рекламний матеріал фокусувався на статусі «найповільніший експрес у світі», що проходить 291 км, 91 тунель і 291 мостів. Спеціальний келих на похилій ніжці підкреслив крутизну деяких ділянок маршруту. Пасажиропотік зріс з 20 000 у 1982 році до понад 53 000 у 1983 році, і до 80 000 у 1984 році.[1]

Останні події

[ред. | ред. код]

У 1985 розклад Льодовикового експреса було повністю переглянуто. У 1986 — 1993 роках BVZ і FO вклали майже 40 млн швейцарських франків у будівництво 18 нових панорамних вагонів першого класу.[2] До 2005 року понад 250 000 пасажирів подорожували Льодовиковим експресом щороку[1]

7 липня 2008 Альбулабан і Бернінабан були разом записані у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою Ретійська залізниця в культурному ландшафті Альбула і Берніна. На початок ХХІ сторіччя Льодовиковий експрес особливо популярний у туристів з Німеччини, Японії та Індії.

Маршрут

[ред. | ред. код]
Льодовиковий Експрес у Рейнській ущелині
Льодовиковий Експрес на перевалі Оберальп (вища точка)

Лінія Альбула

[ред. | ред. код]
Докладніше: Альбулабан

Незабаром після відправлення з Санкт-Моріц (1,775 м) у Граубюнден, потяг прямує Самедан і Бевер на плато Енгадін, далі прямує Валь Бевер перед входом в тунель Альбула на висоті 1,815 м (5,955 м) під перевалом Альбула. Після тунелю поїзд проходить через Преду, першу станцію в долині Альбула і прямує у напрямку Бергюн. Між цими двома селами поїзд прямує безліччю спіралей через великий градієнт нахилу (400 м) на невеликій дистанції (5 км).

Після чергової спіралі, поїзд досягає Філізур (1,032 м) в кінці долини. Звідти, потяг прямує віадуком Ландвассер, найцікавішою пам'яткою залізниці і далі на Тузіс (720 м), де він досягає Хінтеррейну і прямує обабіч нього до міста Кур (585 м).

Дистанція Оберальп

[ред. | ред. код]

Від Кура поїзд прямує назад уздовж Рейну ущелиною Руйнаульта і повільно піднімається в долину до Іланц (698 м), Дізентісу (1,142 м), де переходить з колій RhB на MGB, і Седрун (1,404 м). Від Седрун градієнт нахилу стає більше і лінія нарешті, досягає її вищої точки, перевалу Оберальп на висоті 2,033 м. Звідти потяг в'їжджає в кантон Урі у Центральній Швейцарії і спускається вниз до Андерматт (1,447 м).

Дистанція Фурка

[ред. | ред. код]

Від Андерматт потя прямує долиною Урзеренталь повз села Хоспенталь (1,452 м) і Реальп (1,538 м). Звідти потяг в'їжджає у базисний тунель Фурка, залишаючи стару залізницю, яка піднімається на перевал Фурка (сьогодні обслуговується компанією Парова зубчаста залізниця Фурка), і виїжджає у Обервальді (1,368 м) в долині Гомс, в кантоні Вале. Поїзд потім вирушає у сторону Брига, прямуючі вздовж Рони, і проходить повз села Ульрихен (1,346 м), Мюнстер-Гешинен (1,359 м) і Фіш (1,049 м), перш ніж пройти через наступну спіраль.

Дистанція Маттерталь

[ред. | ред. код]

Від Бриг (678 м) поїзд прямує через Фісп (651 м), потім входить в долину Маттерталь і піднімається вгору, проходячи села Штальден (799 м), Санкт-Никлаус (1,127 м) і Ранда (1,408 м). Теш (1,450 м) є важливою станції в кінці відкритої для автомобілів дороги, і тому там розташований термінал для автомобілістів. Після крутого перегону поїзд, нарешті, прибуває у Церматт (1,616 м), після майже 8 годин у дорозі

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Anja Jardine (2005).
  2. а б в г д е ж Moser, Beat; Börret, Ralph; Küstner, Thomas (2005). Glacier Express: Von St. Moritz nach Zermatt. Fürstenfeldbruck, Germany: Eisenbahn-Journal (Verlagsgruppe Bahn GmbH). ISBN 3-89610-057-2., page 102. (нім.)

Ресурси Інтернету

[ред. | ред. код]