Незалежність Гонконгу
Рух за незалежність Гонконгу (трад. китайська: 香港獨立) — політичний рух, який виступає за надання самостійності і суверенітету Гонконгу. На даний момент місто є особливим адміністративним районом Китайської Народної Республіки.[1] Воно користується доволі високим ступенем автономії за принципом «одна країна, дві системи». Самоуправління Гонконгу гарантується 2 статтею Основного закону міста, ратифікованого відповідно до спільної китайсько-британської декларації. Однак, незважаючи на це, багато мешканців Гонконгу, який перейшов під суверенітет КНР 1997 року, все більше стурбовані зростаючим посяганням Пекіна на самоврядування жителів колишньої британської колонії і нездатністю місцевого уряду забезпечити «справжню демократію».[2]
Рух за незалежність Гонконгу набрав нових обертів у 2014—2015 роках після проведення реформи, яка надала гонконггерам загальне виборче право. Однак, попри це, офіційний Пекін оголосив, що вибирати містянам доведеться тільки з числа двох-трьох кандидатів, затверджених лояльним центру комітетом. Мова йде про процедуру виборів Головного міністра адміністрації — вищої посадової особи регіону, до повноважень якого входить пряме або непряме призначення всіх інших посадових осіб виконавчої та законодавчої влади. Це викликало масові 79-денні мирні демонстрації, які отримали назву «Революція парасольок». На хвилі протестів з'явилося безліч нових політичних груп, які виступають за здобуття незалежності або самовизначення Гонконгу, вважаючи, що принцип «одна країна, дві системи» зазнав невдачі.[3]
Гонконг потрапив під політичний контроль материкового Китаю лише за династії Цінь.
У 1841 році Гонконг став частиною Британської імперії та перебував у її складі близько сімдесяти років.
Під час другої світової війни острів було захоплено японцями. 15 серпня 1945 року Японська імперія капітулювала і територія Гонконгу знову стала частиною Британської імперії.
1997 року Гонконг було передано Китайській народній республіці як спеціальну адміністративну одиницю.
- Право на самовизначення; До 1972 року Гонконг належав до числа територій, яким ООН давало право на незалежність, після чого його скасували через ініціативу материкового Китаю.
- Відсутність права, за яким населення Гонконгу могло б брати участь у китайсько-британській декларації щодо питання його незалежності у 1980-х.
- Відсутність надання населенню Гонконгу значної політичної ролі щодо самоврядування.
- Порушення автономії з боку Пекіну.
- Законність: перша стаття основного закону Гонконгу зазначає, що він є невід'ємною частиною Китаю.
- Більшість населення Гонконгу є етнічними китайцями і мають з Китаєм багато культурних зв'язків.
- Вигоди пов'язані з економічним приростом потенціалу Китайської народної республіки.
- Юридична гарантія високого рівня автономності Гонконгу та Макао, який забезпечується політикою «Одна країни — два режими».
- Гонконг залежить від постачання ресурсів з материкового Китаю.
- ↑ Basic Law Full Text – chapter (1). www.basiclaw.gov.hk. Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 25 серпня 2017.
- ↑ Fitzpatrick, Liam. Hong Kong Makes History with First Pro-Independence Rally. TIME. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 25 серпня 2017.
- ↑ Lin, Gene (25 липня 2016). CUHK survey finds nearly 40% of young Hongkongers want independence after 2047. Hong Kong Free Press. Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 25 серпня 2017.
- Hung, Ho Fung (3 November 2014). «Three Views of Local Consciousness in Hong Kong 香港 地元の意識、三つの視点». The Asia-Pacific Journal. 12 (44).
- «History of Hong Kong». Global Times. 6 July 2010. Archived from the original on 23 July 2010. Retrieved 31 August 2010.
- «葉健民：「第二次前途問題」：論述模糊但仍具意義». Ming Pao. 14 April 2016.
- Hung, Ho Fung (3 November 2014). «Three Views of Local Consciousness in Hong Kong 香港 地元の意識、三つの視点». The Asia-Pacific Journal. 12 (44).
- Hoe, Susanna; Roebuck, Derek (1999). The Taking of Hong Kong: Charles and Clara Elliot in China Waters. Routledge. p. 203. ISBN 978-0-7007-1145-1.
