Операція «Бертрам»
| Операція «Бертрам» | |
|---|---|
| Operation Bertram частина Кампанії в Лівійській пустелі Північноафриканська кампанія, Друга світова війна | |
 Створення муляжу танка біля Каїра, 1942 рік | |
| Тип | військова обманна операція |
| Місце | 30°50′ пн. ш. 28°57′ сх. д. / 30.833° пн. ш. 28.950° сх. д. |
| Заплановано | .svg){kind=small} Директорат камуфляжу |
| Планування | Стратегія: Дадлі Кларк[en], Чарлз Річардсон[en] Тактика: Джеффрі Баркес |
| Завдання | 1. Приховати підготовку до контрнаступу 2. Створити хибні уявлення про час і місце атаки, а також чисельність та оснащення атакуючих сил |
| Дата | 17 вересня — 23 жовтня 1942 |
| Виконання | Директорат камуфляжу |
| Результат | Абсолютна несподіванка для німецьких військ, рішуча перемога британських військ у Другій битві за Ель-Аламейн |
Опера́ція «Бе́ртрам» (англ. Operation Bertram) — військова обманна операція, що проводилась британськими військами восени 1942 року під час кампанії в Лівійській пустелі у Другій світовій війні. Одна з наймасштабніших і найуспішніших операцій з візуального обману в історії[1][2].
Задача операції полягала в створенні сотень муляжів військової техніки й обладнання задля приховування справжнього часу та місця британського контрнаступу. Під час операції було реалізовано масштабні обманні маневри та маскування одних видів техніки під інші, з заміною макетів на справжню техніку перед наступом. Для створення в німців уявлення про наступ на південному напрямку було створено мережу фальшивих складів і навіть бутафорський водогін, в той час, як на півночі справжні припаси були закопані в землю або замасковані під вантажівки.
Результатом стала абсолютна несподіванка для німецького командування та, як наслідок, розгром німецько-італійських сил під командуванням Роммеля у Другій битві за Ель-Аламейн.
Під час планування наступу в районі Ель-Аламейна (який пізніше стане відомий як Друга битва за Ель-Аламейн) британське командування на чолі з фельдмаршалом Бернардом Лоу Монтґомері усвідомлювало ризики, які стояли перед армією. Монтґомері не був певним в успіху майбутньої операції, він сумнівався в навченості особового складу та власних тактичних можливостях, тож найкращим рішенням було би проведення дезінформаційної операції, що створила б у німців хибні уявлення про час, напрямок та чисельність сил під час атаки. Командувачі розуміли, що підготовка до масштабної операції не зможе залишатись у таємниці у вузькій смузі майже порожньої пустелі між Середземним морем і депресією Каттара, де неможливо сховати тисячі одиниць техніки та великі склади з боєприпасами. Німецькі літаки-розвідники могли достатньо добре бачити позиції, тож будь-який план був би дуже швидко скомпрометований[3].
Задум операції полягав у тому, щоб за допомогою обманних дій створити ілюзію того, що основний напрямок удару буде на півдні та на кілька днів або тижнів пізніше. Монтґомері доручив виконання військової складової плану Дадлі Кларку[en], який був відомий своїми обманними маніпуляціями, та Чарлзу Річардсону[en][3].
Створенням самих ідей камуфляжу та їх практичною реалізацією займався секретний Директорат камуфляжу під проводом режисера Джеффрі Баркеса. Цей підрозділ мав досвід створення та застосування різного роду камуфляжу та макетів із 1941 року. В ньому були присутні представники різноманітних творчих професій: художники, кінематографісти, маркетологи, ілюзіоністи та навіть біологи, що досліджували мімікрію тварин[2].
Створення муляжів та імітацій не було новинкою Північноафриканської кампанії, подібні хитрощі Директорат камуфляжу вже застосовував. Наприклад, за рік до того, в рамках операції «Крусейдер», вони збудували фальшиву залізницю (щоб відволікти від побудови справжньої) в масштабі 2:3, в якій макети людей «розвантажували» макети танків з макетів вагонів. Пошкодження імітувались фаєрами. На захоплених пізніше німецьких мапах ця залізниця позначалась як справжня. Але саме операція «Бертрам» стала першою операцією такого масштабу, і в якій обман був не допоміжним засобом, а головною ідеєю наступальної операції[2].
Реалізація операції розпочалась 17 вересня 1942 та мала завершитись із початком операції «Лайтфут» 23 жовтня[2].
На півночі було вирито окопи, але солдатів туди не напрямили. Німецькі розвідники знали про те, що шанці порожні та не переймались. Але окопи було зайнято напередодні наступу, солдати всередині були замасковані до початку боїв[3].
Логістичні склади основної ударної сили на півночі неможливо було заховати. Тому початково в районі станції Ель-Імаїд було вирито добре замасковані ями, в які ночами перед наступом переміщали пальне та провіант загальною масою близько 2 тис. тонн. На півдні все відбувалось навпаки: там було створено не дуже замасковані фальшиві склади, що імітували 7 тисяч тонн запасів. Для максимальної вірогідності британці будували імітований водогін від Ель-Імаїд до південного фронту. Таким чином, німецька розвідка справді була переконана в тому, що основні приготування відбувались саме на півдні; більш того, слідкуючи за прогресом у побудові водогону вони вважали наступ там відтермінованим у часі[3][4].
Найкращим виходом для розподілу сил була грамотна гра зі створенням угруповань муляжів та раптової заміни їх на справжню техніку, і навпаки — заміни техніки на муляжі, і все це з мінімальними візуальними змінами для німецької авіарозвідки. Так, на півдні угруповання здавалось добре озброєним, з великою кількістю вантажівок, танків та артилерії. Це все поступово замінювалось на муляжі: танки на повноцінні макети, гармати та вантажівки на відносно грубі конструкції з палиць, маскувальних сіток та рогожі[3][4].
Неможливо було заховати або розосередити посеред пустелі основну ударну силу на півночі. Танки початково знаходились у тилу далеко від фронту, що німецька розвідка бачила (відповідно, командування розраховувало, що їм знадобиться кілька діб на переміщення та збори), а неподалік від фронту збирались вантажівки. Перед атакою танкові сили мали зібратись разом в певні бойові порядки, що неминуче видало б усі приготування. Для цього сотні танків отримали макети кузовів під назвою Sunshield («козирок проти сонця»), що маскували їх під важкі вантажівки; ці «козирки» було початково розгорнуті без танків всередині біля фронту. Аналогічно відбувалось і з гарматами: вони разом з тягачами маскувались під більші вантажівки, це називалось Cannibal («канібал»). Вночі перед атакою замасковані танки переїхали під свої «козирки» біля фронту, що залишилось непоміченим для німців[3][2].
21 та 22 жовтня дві танкові дивізії перемістились із тилу до фронту на півдні, а пізніше розпочали маневри, що були схожі на початок безпосередньої підготовки до наступу. Німецька розвідка відстежувала трафік радіоповідомлень (мова про трафік, тобто, кількість сигналів; німці не мали змоги їх читати): стрімке зростання навантаження ефіру було схоже на початок реалізації певного плану. Втім, насправді це проводилась операція «Канвелл», що мала на меті імітацію радіоповідомлень — вся ця активність була фіктивною та імітувалась 8-ю дивізією, що не брала участі в бойових діях. Характерні сліди від танкових траків і слідів від коліс старанно прибирались, натомість вони штучно додавались там, де були макети[3].
Всього було залучено 722 «козирків», 360 «канібалів», 500 макетів танків, 150 макетів гармат та 2000 макетів вантажівок[2].
На південному напрямку було зроблено подвійний обман. В секторі Мунассіб було створено кілька полків бутафорських гармат. Початково вони були добре замасковані, але їх стан погіршувався через навмисну недбалість. Таким чином німецька розвідка зрозуміла, що гармати несправжні, і після початку бойових дій командування наважилось на танкову атаку цих позицій. Але вони були шоковані, коли гармати, відомі як бутафорські, відкрили шквальний вогонь. Річ у тім, що вночі перед атакою макети гармат було замінено на справжні, що зрештою спрацювало[5].
До 25 або 26 жовтня 1942 (атака розпочалась 23 жовтня) німецьке командування було переконане в тому, що основна атака мала бути на півдні. Там концентрувались найбільші німецькі сили. Тож перші дні наступу біля Ель-Аламейна супроводжувались розгубленістю з німецького боку[3][2].
«Козирками від сонця» (англ. Sunshield) називали спеціальні надбудови для танків, які встановлювались на них і перевтілювали танк на 3-тонну вантажівку. Для замітання характерних гусеничних слідів вони тягнули за собою спеціальні пристрої. Саму ідею запропонував генерал Арчибальд Вейвелл[2].
Застосування «козирків» було таке: в центральному районі, між тилом та лінією фронту, почали розгортати «козирки» без танків всередині. Вони справляли враження вантажівок. Але вночі, незадовго до атаки, справжні танки заїхали під свої козирки. Таким чином, для німецької авіарозвідки нічого не змінилось. Але насправді 722 танки опинились значно ближче до лінії фронту, готові до атаки[2]. За словами Джеффрі Баркеса, кожен «козирок» було пронумеровано, танкісти заїжджали по черзі та отримували вказівки щодо того, на яке місце їхати та як користуватись цими пристроями[5].
Всього було залучено 722 «козирків»[2].
Присутність британських гаубиць QF 25-pounder означала підготовку до атаки. Тягачами для цих гармат виступали вантажівки Morris C8[en], візуальний обрис яких був надзвичайно впізнаваним і завжди позначав присутність гармат. Тож як гармати, так і тягачі необхідно було маскувати. Для цього і ті, і інші представляли у вигляді звичайних вантажівок: C8 отримував тент, що подовжував його силует, а гармати розміщувались так, що передок видавався за капот, а сама гармата ховалась під тентом. При цьому осі гармати та передка органічно представляли осі вантажівки. Ці макети отримали назву «канібали» (англ. Cannibal), оскільки тент нібито «з'їдав» техніку під ним[5].
Всього було залучено 360 «канібалів»[2].
Окрім «козирків» і «канібалів» було ще дуже багато різноманітних різновидів макетів[1]:
- макети складів, що були присутні на південному напрямку та імітували близько 7—8 тисяч тонн різних припасів;
- макети логістичних пунктів з макетами людей і будівель, бутафорський водогін довжиною в кілька десятків кілометрів, що тягнувся на південь;
- вантажівки та автомобілі з каркасними або фанерними макетами танків;
- грубі дерев'яні гармати;
- знищена та пошкоджена в боях техніка після незначних косметичних модифікацій ставала чудовими макетами;
- маскування боєприпасів, провіанту та пального під звичайні вантажівки;
- несправжні міни тощо.
-
Пристрій, аналогічний до «козирка» на танку Matilda II в 1941 -
Каркас макета танка -
Побудова бутафорського водогону -
Скетч, що демонструє принцип та вигляд «канібалів»
Військовий обман дійсно спрацював. Війська Роммеля були неправильно розподілені поміж двома напрямками, що, в тому числі призвело до їхнього розгрому. Німецька розвідка була переконана, що основний напрямок атаки мав бути на півдні, а на півночі мали відбутись лише допоміжні атаки. Це підтвердив і полонений німецький генерал Вільгельм фон Тома, який вважав, що британці мали на одну танкову дивізію більше. Італійські мапи свідчили про те, що ударний 10-й корпус був розташований на півдні, а північний напрямок взагалі не розглядався як загроза[1].
Успіх операції відзначав і сам прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль[2].
- ↑ а б в Blanks, Kenneth S. (1994). An effectiveness analysis of the tactical employment of decoys. Fort Leavenworth, Kansas: US Army Command and General Staff College.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Forbes, Peter (2009). Dazzled and deceived: mimicry and camouflage. New Haven, Conn. London: Yale University Press. с. 155—170. ISBN 978-0-300-12539-9.
- ↑ а б в г д е ж и Lucas, James Sidney (1982). War in the desert: the 8. Army at El Alamein (вид. 1. American ed). New York: Beaufort Books. с. 123—126. ISBN 978-0-8253-0153-7.
- ↑ а б Forbes, Peter (2009). Dazzled and deceived: mimicry and camouflage. New Haven, Conn. London: Yale University Press. с. 155—170. ISBN 978-0-300-12539-9.
- ↑ а б в Barkas, Geoffrey; Barkas, Natalie (1952). The Camouflage Story (from Aintree to Alamein). Cassell.
- Kenneth S. Blanks. An effectiveness analysis of the tactical employment of decoys
| Методи камуфляжа | .jpg) | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| В природі | |||||||||||||||||||||||
| Дослідники та розробники камуфляжей |
| ||||||||||||||||||||||
| Військовий камуфляж |
| ||||||||||||||||||||||
| Пов'язані | |||||||||||||||||||||||