Орська ТЕЦ-1
| 51°14′25″ пн. ш. 58°30′00″ сх. д. / 51.24027778° пн. ш. 58.5° сх. д. | ||||
| Країна |  Росія | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування | Росія | |||
| Введення в експлуатацію | 1938 (турбіна 1), 1940 (турбіна 2), 1942 (турбіна 3), між 1945 та 1947 (турбіна 5), між 1953 та 1958 (турбіни 6 — 8), між 1961 та 1966 (турбіни 9 — 12) | |||
| Модернізація | 1993 (заміна турбіни 9), 1997 (заміна турбіни 10), 2002 (заміна турбіни 11) | |||
| Вид палива | вугілля, потім природний газ | |||
| Водозабір | Урал | |||
| Котельні агрегати | 1 паровий ЛМЗ-ЦККБ-160/200 (котел 1, виведений з експлуатації), 1 паровий КО-III-200 (котел 2, виведений з експлуатації), 1 паровий Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140Ф (котел 9, виведений з експлуатації), 3 парові Таганрозький котельний завод ТГМ-84 (котли 10 — 12), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТГМ-84Б (котел 13), 1 водогрійний Дорогобузький котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний № 1, виведений з експлуатації), 1 водогрійний Барнаульський котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний № 2, виведений з експлуатації), 1 водогрійний Барнаульський котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний № 3), 1 водогрійний Дорогобузький котельний завод КВГМ-180-2 (водогрійний № 4) | |||
| Турбіни | всі парові, 1 АТ-25-1 (турбіна 1, виведена з експлуатації), 3 Ленінградський металічний завод ПТ-65/75–130/13 (турбіни 9 — 11 після заміни), 1 Ленінградський металічний завод ВПТ-50-130 (турбіна 12, виведена з експлуатації) | |||
| Встановлена електрична потужність | 245 (2015), 195 (2021) | |||
| Встановлена теплова потужність | 989 Гкал/год (2015) | |||
| Материнська компанія | ПАО «Т Плюс» | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
  Орська ТЕЦ-1 | ||||
 | ||||
Орська ТЕЦ-1 — теплова електростанція у Оренбурзькій області Росії.
В 1938 році в Орську почався запуск Південно-Уральського нікелевого комбінату. Того ж року тут в межах проекту ТЕЦ ввели в дію котел № 1 типу ЛМЗ-ЦККБ-160/200 продуктивністю 160 тон пари на годину та турбіну № 1 типу АТ-25-1 потужністю 25 МВт. В 1940-му запустили котел № 2 типу КО-III-200 продуктивністю 200 тонн пари на годину та ще одну турбіна потужністю 25 МВт, а в1942-му стала до ладу третя турбіна, що довело загальну потужність станції до 75 МВт.
У 1945—1947 роках станцію доповнили котлом № 4 та турбіною № 5 з тим саме показником 25 МВт.
На 1953—1958 роки припало введення третьої черги, яка мала чотири котли (станційні номери 5 — 8) та три турбіни (станційні номери 6 — 8), що збільшило потужність станції до 175 МВт.
В 1961—1966 роках запустили четверту чергу станції, яка мала чотири котла — один від Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-210-140Ф продуктивністю 210 тонн пари на годину (станційний номер 9) та три виробництва Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-84 продуктивністю по 420 тон пари на годину (станційні номери 10 — 12). Вони живили чотири турбіни потужністю по 50 МВт (станційні номери 9 — 12), щонайменше одна з яких була виготовлена Ленінградським металічним заводом та відносилась до типу ВПТ-50-130 потужністю 50 МВт.
В 1974-му додали паровий котел Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-84Б продуктивністю 420 тонн пари на годину (станційний номер 13).
В 1973, 1977 та 1984 роках теплову потужність станції підсилили за рахунок трьох водогрійних котлів типу ПТВМ-180 продуктивністю по 180 Гкал/год, перший з яких постачив Дорогобузький котельний завод, а два наступні — Барнаульський котельний завод. В 1989-му запустили водогрійний котел від Дорогобузького котельного заводу тією ж продуктивністю 180 Гкал/год, але типу КВГМ-180-2.
В 1993, 1997 та 2002 роках турбіни № 9, № 10 та № 11 замінили на нові від Ленінградського металічного заводу типу ПТ-65/75–130/13 потужністю по 65 МВт.
В той же час, застаріле обладнання виводили з експлуатації. Так, в 1998-му вивели з експлуатації котел № 8, в 1999-му зупинили водогрійні котли № 1 та № 2.
Станом на 2015-й ТЕЦ мала електричну потужність 245 МВТ (турбіни № 9, № 10, № 11 та № 12) та теплову потужність 989 Гкал/год, з яких 629 Гкал/год забезпечували теплові відбори турбін та 360 Гкал/год водогрійні котли.
Станом на середину 2021 рік за ТЕЦ рахувалось чотири парові котли (№ 10, № 11, № 12 та № 13) та три турбіни загальною потужністю 195 МВт (№ 9, № 10 та № 11).
Первісно станція була розрахована на споживання вугілля, а в першій половині 1960-х виникла можливість використовувати природний газ, що надійшов по трубопроводу Домбаровка — Орськ (наразі частина системи Домбаровка – Оренбург). Із виведенням з експлуатації котла № 8 використання вугілля припинилось.
Видалення продуктів згоряння парових котлів відбувається через кілька димарів висотою до 150 метрів. Водогрійні котли отримали один димар заввишки 120 метрів.
Воду для технологічних потреб отримують з річки Урал.
Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ та 35 Кв.[1][2][3][4][5][6][7]
- ↑ SiPRE-2022-_-2026 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 вересня 2021. Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ 19 ноября 1938 года Орская ТЭЦ дала первый промышленный ток - Ноябрь - Памятные даты Оренбургской области - Оренбургский край. orenlib.ru. Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ https://hron.ru/news/read/7388.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Орская ТЭЦ-1: 80 лет в строю! — Орская газета. gazetaorsk.ru. Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ read/40455.
- ↑ utverzhdaemaya_chast_orsk (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 січня 2024. Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ, История возникновения и развитие ТЭЦ - 1 - Орская ТЭЦ. Studbooks. Процитовано 19 січня 2024.