Протоесперанто
Протоесперанто (есп. pra-Esperanto) — сучасна загальна назва всіх ранніх варіантів (Lingwe Uniwersala 1878, Lingvo universala 1881 та Lingvo Internacia 1887) штучної мови есперанто, створеної Людвіком Заменгофом аж до виходу в світ його першої книги «Unua Libro» в 1887 році.
Ще з дитинства Людвік Заменгоф мріяв про створення міжнародної допоміжної мови для спілкування представників різних націй. Спочатку він хотів повернути до життя латинську або давньогрецьку мови в її спрощених варіантах, проте з часом зрозумів, що він більше тяжіє до створення нової мови. 17 грудня 1878 року (тобто приблизно за рік до появи волапюк) він представив проєкт нової мови своїм друзям. Однак від цієї стадії розвитку мови, яка на той момент мала назву «Lingwe Uniwersala», до наших днів дійшли тільки уривок з листа, датованим 1895 роком до Миколи Боровка (українського есперантиста), у якому Заменгоф зазначив таке:
|
У 1878 році проєкт мови вже був більш-менш готовим, хоча між тодішнім «Lingwe Uniwersala» і теперішньою есперанто — була велика різниця...[1] | 
|
та ще чотири рядки пісні[2][3], написаної самим же творцем штучної мови:
| Оригінальний текст | Текст мовою есперанто | Приблизний переклад |
|---|---|---|
| Malamikete de las nacjes, Kadó, kadó, jam temp' está; |
Malamikeco de la nacioj, Falu, falu, jam temp' estas; |
Ворожнеча народів, Паді, паді, час прийшов; |
Перед навчанням в університеті Заменгоф віддав свої рукописні нотатки батькові, щоб той зберіг їх допоки син навчається. Однак батько не поділяв ідеї Заменгофа і, можливо, побоюючись поліції, спалив їх. Сам автор дізнався про це тільки після повернення з університету в 1881 році. Тоді він знову розпочав роботу. На цей раз варіант майбутньої мови есперанто мав назву «Lingvo universala».
Прикладом тодішньої версії мови (за другим варіантом) Заменгофа може слугувати такий уривок з його листів:
|
|
Ma plej kara miko, kvan ma plekulpa plumo faktidźas tiranno pu to. Mo poté de cen taj brivoj kluri ke sciigoj de fu-ći specco debé blessi tal fradal kordol ...
|
|
Сучасною мовою есперанто цей текст мав би такий вигляд:
|
|
Mia plej kara amiko, kiel mia plej kulpa [?] Plumo fariĝas tirano por ci. Mi povas de cent da ciaj leteroj konkludi ke sciigoj de tiu-ĉi speco devas vundi cian fratan koron ... |
|
У перекладі уривок означає:
|
|
«Найдорожчий друг, моє злочинне перо стало для тебе тираном. Із сотні твоїх листів я можу зробити висновок, що звістки такого роду ранять твоє братське серце... » |
|
Нижче наведено видозміни в порівнянні з варіантом 1881 року та сучасною мовою есперанто.
У правописі 1881 чітко проглядався вплив слов'янських мов (ć, dź, ħ, ś, ź на місці нинішніх ĉ, ĝ, ĥ, ŝ, ĵ)[4].
| 1881 | A | B | C | Ć | D | DŹ | E | É | F | G | H | Ħ | I |
J | K | L | M | N | O | Ó | P | R | S | Ś | T | U | Ŭ | V | Z | Ź | ||
| сучасна | A | B | C | Ĉ | D | E | F | G | Ĝ | H | Ĥ | I | J |
Ĵ | K | L | M | N | O | P | R | S | Ŝ | T | U | Ŭ | V | Z |
- Ć перейшла в Ĉ,
- DŹ перейшла в Ĝ,
- Ħ перейшла в Ĥ,
- Ś перейшла в Ŝ,
- Ź перейшла в Ĵ.
Гастон Варенг'єн (французький есперантист), порівнюючи слова за 1881 рік, зробив висновок, що Людвік Заменгоф мав вплив від новоутвореної штучної мови волапюк, їдишу[5], польської і можливо російської мов[6]:
|
|
|
За проєктом 1881 року присвійні займенники, як і прикметники, закінчувалися на -o. У діючій граматиці есперанто вони закінчуються на -і[5].
Есперанто 1881 Однина Множина Mi / Ni Mo No Ci / Vi To Vo Li / Ĝi / Ili Ro Po Ŝi / Ili Śo Si So Oni O
Дієслова були представлені формами інфінітива (-e або -i), теперішнього (-é), минулого (-u), майбутнього (-uj) часів, умовного способу (-á) і наказового (-ó). Зникла також зміна дієслова за особами і числами[1][5].
|
|
|
-o -u -a -e -al -el -am -om ti- fo fu fa fi fej fe fan ki- / i- kvo,
kokvu,
kukva
kve,
kekvan,
kan
komĉi- ćio ćiu ćii ćian neni- fio fiu fian
За проєктом 1881 року прийменники майже завжди мали закінчення голосного, проте нині це рідше виключення, ніж правило[7].
Есперанто 1881 Al A Al Sur Ba Bal Post (tempe) Bej Bejl Post (loke) Bi Bil Kontraŭ Blo Blol Inter Bu Bul Per Da Dal Ĉe Di Dil El He Hel En I Il Ekster Ja Jal Kun Ko Kol Po Pej Pejl Pri Pri Pril Por Pu Pul Sub Su Sul Pro Śte; pro Śtel; prol Antaŭ- (loke) Vi-
1881 Есперанто Krega Koluma Krego Kolumo Kregoj Kolumoj Kregol Kolumon
Третім варіантом (і по суті останнім перед становленням сучасної версії есперанто) був «Lingvo Internacia». Людвік Заменгоф у листі до Миколи Боровка писав таке:
|
|
Протягом шести років я працював над удосконаленням мови, хоча у 1878 році мені здавалося, що мова вже практично існує...[1] |
|
У наступних роках Заменгоф удосконалював свою мову, переважно під час роботи над перекладами поезії і прози з інших мов. Наголос став уже фіксованим (на передостанньому складі). -S, яке спочатку означало множину іменників, стало ознакою фінітних форм дієслів. Слов'янські акутні діакритичні знаки були перетворені на циркумфлекс[8].
Трохи пізніше Заменгоф опублікує книгу «Unua Libro», у якій буде описано вже сучасний варіант есперанто.
- ↑ а б в ZAMENHOF, L. L. (1948) Leteroj de L. L. Zamenhof. Prezentado k[aj] komentado de Prof. G. Waringhien. I, 1901–1906. Parizo: Sennacieca Asocio Tutmonda(еспер.)
- ↑ WARINGHIEN, Gaston. (1959) Lingvo kaj vivo: Esperantologiaj eseoj. La Laguna: Stafeto, p. 23. ISBN 9-2901-7042-5.
- ↑ KISELMAN, Christer. (2008) Esperanto: Its Origins and Early History [Архівовано 5 липня 2016 у Wayback Machine.] Prace Komisji Spraw Europejskich PAU: Andrzej Pelczar. Kraków: Polska Akademia Umiejętności. ISBN 0-8020-5382-3.(еспер.)
- ↑ ZAMENHOF, L. L. (1989) Iom reviziita plena verkaro de L. L. Zamenhof. 1. unua etapo de esperanto. 1878—1895. Kioto: Eldonejo Ludovikito.(еспер.)
- ↑ а б в KISELMAN, Christer. (2010) Esperanto: komenco, aktualo kaj estonteco [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. Rotterdam: Universala Esperanto-Asocio, p. 45–107. ISBN 978-92-9017-115-7(еспер.)
- ↑ Waringhien, Гастон. (1959) Язык и жизнь: Esperantologiaj очерки . Laguna: Stafeto, стр. 19-48 . ISBN 9-2901-7042-5 .(еспер.)
- ↑ WENNERGREN, Bertilo (2016) PMEG [Архівовано 7 серпня 2011 у Wayback Machine.](еспер.)
- ↑ KISELMAN, Christer. (2015) La lingvoj de Zamenhof (1878, 1881, 1887, 1905) [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.]. Literatura Foiro, N-ro 277, p. 260—265.(еспер.)
