Південний канал
| Південний канал | |
|---|---|
| Canal du midi | |
 | |
| Країна |
 Франція |
| Початок | Тулуза |
| Координати | 43°36′39.999996100011″ пн. ш. 1°25′5.9999881000002″ сх. д. / 43.61111° пн. ш. 1.41833° сх. д. |
| Гирло | Середземне море |
| Протяжність | 241 км |
| Споріднені канали | Гаронський канал |
 | |
| |
 Південний канал у Вікісховищі
| |
Південний або Лангедокський канал (фр. Le Canal du Midi) — канал завдовжки 241 км на півдні Франції. Сполучає Тулузу із середземноморським містом Сет (яке було засноване, щоб слугувати східним терміналом каналу). У Тулузі поєднується з Гаронським каналом (Canal de Garonne[fr]), що веде до Біскайської затоки.
Даний канал є одним із найстаріших нині діючих в Європі. З 1996 року Південний канал занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Зернова торгівля стала головною причиною будівництва транспортного каналу, яке розпочалося в жовтні 1666 року з дозволу першого міністра Кольбера на основі указу короля Людовіка XIV. Урочисте відкриття відбулося 1681 року. Натхненником і керівником будівництва був французький інженер і підприємець П'єрр-Поль Ріке (1609—1680), за кошти якого профінансували третину довжини каналу. Це будівництво стало одним із набільших проєктів Кольберового уряду. У той час канал мав назву «Королівський канал у Лангедоці» (фр. le canal royal en Languedoc)
| Рік | Кількість пасажирів |
|---|---|
| 1682 | 3750 (за шість місяців) |
| 1740 | 12 500 |
| 1783 | 29 400 |
| 1831 | 71 000 |
| 1854 | 94 000 |
| 1856 | 100 000 |
| Рік | 1854 | 1856 | 1859 | 1879 | 1889 | 1896 | 1900 | 1909 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Мільйонів тоннокілометр | 67 | 110 | 59 | 54 | 32 | 28 | 66 | 80 |
У посушливу пору канал слугує для потреб сільського господарства. Близько 700 іригаційних клапанів встановлено вздовж каналу. Ця одна із головних функцій є причиною підтримки каналу в робочому стані після завершення купецької торгівлі. У 1970-х роках канал зрошував до 40 000 га сільськогосподарських земель[3].
З кінця ХХ ст. канал головним чином діє як туристичний і рекреаційний маршрут[4].
Зараз на каналі діє 91 шлюз, який піднімає та опускає судна на 190 м.
У серії документального серіалу Рональда Топа, який транслювався на телевізійному каналі Дискавері, наочно висвітлюється історія будівництва Південного каналу, а також показується роль короля, Кольбера та Ріке в цьому процесі[5]
- Стаття у Великій радянській енциклопедії (1969—1978) (рос.)
- Карти королівського каналу провінції Лангедок (клікабельні), виконані Франсуа Ґаріпюї (1711—1782) (фр.)
- Товариство «Південний канал Лангедоку» (фр.)
- Подорож Південним каналом. Історія каналу та регіонів, які він перетинає (фр.)
- Офіційний сайт південного каналу (фр.)
- ↑ J.-D. Bergasse, Le Canal du Midi, trois siècles de batellerie et de voyages, p.25.
- ↑ D'après les études de Robert Marconis (1981) et Pierre Lacaze (1983).
- ↑ Économie du canal. canal-du-midi.org. Процитовано 17 січня 2013..
- ↑ René Gast, Le Canal du Midi et les voies navigables de l'Atlantique à la Méditerranée, p. 23.
- ↑ № 14 Промышленные открытия. Европейские истории - Король каналов. youtube.com. Процитовано 18 травня 2014..
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |