Редуценти (біологія)
| Редуценти | |
 | |
| Протилежне | автотроф |
|---|---|
Редуценти, або деструктори (від лат. reduco — «повертаю, відновлюю»), — організми (в основному бактерії та гриби), що руйнують відмерлі останки живих істот, перетворюючи їх на неорганічні та найпростіші органічні сполуки.[1] Є гетеротрофами.
Від тварин-детритофагів редуценти відрізняються насамперед тим, що не залишають твердих неперетравлених залишків (екскрементів). Тварин-детритофагів в екології традиційно відносять до консументів. У той же час всі організми виділяють вуглекислий газ і воду, а часто й інші неорганічні (аміак) або прості органічні (сечовина) молекули, і таким чином беруть участь у руйнуванні (деструкції) органічної речовини.
Інші назви — деструктори (лат. destruo — «руйную»), сапротрофи (дав.-гр. σαπρός дав.-гр. σαπρός — «гниль» і τροφή — «їжа»), сапрофіли (~ + φιλία — «прагнення, спрага»), сапрофіти (~ + φυτόν — «рослина»).
Редуценти повертають мінеральні солі у ґрунт і воду, роблячи їх доступними для продуцентів-автотрофів, і таким чином замикають біотичний кругообіг. Тому екосистеми не можуть обходитися без редуцентів (на відміну від консументів, які, ймовірно, були відсутні в екосистемах протягом перших 2 млрд років еволюції, коли екосистеми складалися з одних прокаріотів).
Дослідженнями М. І. Базилевич та інших. (1993) встановлено, що у наземних екосистемах розрізняють дві групи чинників, що регулюють деструкційні процеси, які грають дуже істотну роль у біологічному кругообігу.
Це насамперед абіотичні фактори — вилуговування розчинних сполук, фотохімічне окиснення органічної речовини та реакції його механічного руйнування внаслідок замерзання—відтавання.
Ці фактори найбільше виявляються в надземних ярусах екосистем, а біотичні фактори — у ґрунтовому. Абіотичні фактори деструкції характерні для аридних та семіаридних ландшафтів (пустелі, степу, савани), а також для континентальних високогір'їв та полярних ландшафтів.
Біотичні фактори деструкції — це в першу чергу сапротрофні організми (безхребетні та хребетні тварини, мікроорганізми), що населяють ґрунт і підстилку, причому провідним фактором у наземних ландшафтах є головним чином ґрунтова мікрофлора.
- Бигон М., Харпер Дж., Таунсенд К. Экология. Особи, популяции и сообщества: в 2-х т. М.: Мир, 1989. — 667 с., илл.
- Вронский А. В. Прикладная экология: учебное пособие. Ростов н/Д.: Изд-во «Феникс», 1996, 512 с. ISBN 5-85880-099-8
- Гарин В. М., Клёнова И. А., Колесников В. И. Экология для технических вузов. Серия «Высшее образование». Под ред. проф. В. М. Гарина. Ростов н/Д.: Изд-во «Феникс», 2003, 384 с. ISBN 5-222-03768-1
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |