Очікує на перевірку

Рідлі Скотт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рідлі Скотт
Ridley Scott
Зображення
Зображення
Дата народження30 листопада 1937(1937-11-30) (86 років)
Місце народженняСаут-Шилдс, Тайн-енд-Вір, Англія, Велика Британія
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Релігіяатеїзм[1]
Alma materКоролівський коледж мистецтв і The Northern School of Artd
Професіякінорежисер
Кар'єра1965 — наш час
Magnum opusГладіатор, Тельма і Луїза, Той, хто біжить по лезу, Чужий, Гангстер, Марсіанин, Гладіатор 2, Падіння «Чорного яструба», Прометей, Чужий: Заповіт і Наполеон
Нагороди
Лицар-бакалавр
Лицар-бакалавр
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
IMDbID 0000631
CMNS: Рідлі Скотт у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Скотт.

Сер Рідлі Скотт (англ. Ridley Scott; нар. 30 листопада 1937, Саут-Шилдс, Велика Британія) — англійський кінорежисер. Знаний як режисер фільмів у жанрі наукової фантастики, кримінальної та історичної драми. Його роботи відомі своєю атмосферністю та висококонцентрованим візуальним стилем[2][3][4]. Входить до числа найкасовіших режисерів і володар безлічі нагород, зокрема двох нагород Прайм-тайм премії «Еммі» та «Золотий глобус»[5]. 2003 року Єлизавета II посвятила його в лицарі[6], а 2024 року він став кавалером Великого хреста[7].

Випускник Королівського коледжу мистецтв, Рідлі Скотт розпочав свою кар'єру на телебаченні як дизайнер і режисер, а потім знімав рекламні ролики. Як режисер художнього фільму дебютував зі стрічкою «Дуелянти» (1977) й отримав ширше визнання з наступним фільмом «Чужий» (1979). Попри різноманіття місць дії та періодів, він демонструє незабутні образи міського середовища, охоплюючи Рим II століття у «Гладіаторі» (2000), Єрусалим XII століття у «Царстві небесному» (2005), Середньовічну Англію у «Робіні Гуді» (2010), стародавній Мемфіс у «Вихід: Боги та царі» (2014), сучасний Могадішо у «Падінні „Чорного яструба“» (2001), футуристичні міські пейзажі в екранізації «Той, що біжить по лезу» (1982) і різні планети у «Чужому», «Прометеї» (2012), «Марсіянині» (2015) та «Чужому: Заповіт» (2017).

Тричі номінувався на «Оскар» як режисер фільмів «Тельма і Луїза», «Гладіатор» і «Падіння „Чорного яструба“»[3]. «Гладіатор» отримав «Оскар» за найкращий фільм і «Марсіянин» номінацію в тій же категорії. 1995 року разом з братом нагороджений Премією БАФТА у кіно за видатний внесок у британський кінематограф[8]. Фільми «Чужий», «Той, що біжить по лезу» та «Тельма і Луїза» додані до Національного реєстру фільмів для зберігання в Бібліотеці Конгресу, оскільки вважаються «культурно, історично чи естетично значущими». В опитуванні BBC 2004 року Скотт посів 10 місце в списку найвпливовіших людей британської культури[9]. Також знаний роботою на телебаченні: отримав 10 номінацій на Прайм-тайм премію «Еммі» і двічі ставав лауреатом: у категорії «Найкращий телевізійний фільм» за «The Gathering Storm» (2002) від HBO і «Найкращий документальний фільм» за «Геттісбург» від телеканалу History (2011)[10]. Був номінований на премію «Еммі» за «Проєкт 281» (1999), «Вірус Андромеда» (2008) і «Стовпи землі» (2010)[11].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 30 листопада 1937 року[12] у Саут-Шилдсі в родині Елізабет (до шлюбу Вільямс) і полковника Френсіс Персі Скотта[13][14]. Його дідусь Діксон Скотт започаткував мережу кінотеатрів і відкрив низку кінотеатрів у Тайнсайді. Один із його кінотеатрів, «Tyneside Cinema», все ще працює в Ньюкаслі[15].

Народився за два роки до початку Другої світової війни і виховувався в сім'ї військового. Його батько, офіцер Корпусу королівських інженерів, протягом більшої частини його раннього життя був відсутній. Його старший брат, Френк, у молодості приєднався до торгового флоту і брати мало спілкувалася[16]. Сім'я кілька разів переїжджала: жили в Камберленді, а також в інших районах Англії, а також в Уельсі та Німеччині. Після війни родина Скоттів повернулася до графства Дарем й оселилася в Тіссайді.

Зацікавився науковою фантастикою, читаючи романи Герберта Веллса ще в дитячі роки[17]. Також мали вплив науково-фантастичні фільми, як-от «Воно! Жах з космосу», «День, коли Земля зупинилась» і «Вони!». Він сказав, що ці фільми «трохи [його] зацікавили», але повністю поглинув його інтерес до жанру перегляд фільму Стенлі Кубрика «Космічна одіссея 2001 року», про який він сказав: «Як тільки я його побачив, я зрозумів, що я можу зробити»[17]. Навчався у гімназії у Стоктон-он-Тіс й здобув диплом з дизайну у West Hartlepool College of Art[18]. Індустріальний ландшафт Західного Гартлпулі пізніше надихнув на візуальні ефекти фільму «Той, що біжить по лезу», Скотт зазначав: «Обруч Західного Гартлпула були металургійні заводи, тож щодня я проходив через них і думав, що вони чудові, гарні взимку чи влітку, і чим темнішим і зловіснішим ставало, тим було цікавіше»[19].

Продовжив навчання в Королівському коледжі мистецтв у Лондоні, працював у студентському журналі «ARK» і допомагав заснувати кіновідділення. Останньою студентською роботою став чорно-білий короткометражний фільм «Хлопчик і велосипед», в якому знялися його молодший брат і батько (пізніше вийшов у розділі «Додатково» на DVD «Дуелянти»). У лютому 1963 року Скотт з'явився в титрах як дизайнер телевізійної програми BBC «Tonight».

1963 року закінчив коледж і влаштувався художником-постановником на BBC, це привело його до роботи над популярним телевізійним поліцейським серіалом «Автомобілі Z» і науково-фантастичним серіалом «З невідомого». Йому доручили розробити другу серію «Доктора Хто», «Далеки», що передбачало реалізацію однойменних інопланетних істот. Але через несумісність графіків обов'язки перейшли Реймонду К'юсаку[20]. 1965 року дебютував як режисер епізодів телевізійних серіалів для BBC[21].

1968 року з молодшим братом Тоні Скоттом, який також згодом став кінорежисером[22], заснував Ridley Scott Associates (RSA), компанію, яка займалася виробництвом фільмів і реклами[23]. Працюючи разом з Аланом Паркером, Г'ю Гадсоном й оператором Г'ю Джонсоном, створив багато рекламних роликів протягом 1970-х років, зокрема для хліба Hovis (1973)[2][24]. В опитуванні 2006 року цю рекламу визнали найулюбленішою у Великій Британії[25][26]. У 1970-х роках бренд Chanel No. 5 потребував відродження[27]. Телевізійна реклама Chanel від Скотта 1970-х і 1980-х років була серією винахідливих мініфільмів з сюрреалістичною фантазією та спокусою, які «грали на тих самих візуальних образах, з тим самим силуетом пляшечки»[27].

П'ять членів сім'ї Скотт — режисери, і всі працювали на RSA[28]. Брат Тоні був успішним кінорежисером, чия кар'єра тривала понад два десятиліття; сини Джейк і Люк — знані режисери рекламних роликів, як і донька Джордан Скотт. Джейк і Джордан працюють у Лос-Анджелесі; Люк живе у Лондоні. 1995 року Рідлі та Тоні Скотти придбали Shepperton Studios, капітально відремонтували, а також розширили та покращили територію[29].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

1970-ті: «Дуелянти», «Чужий»

[ред. | ред. код]

Драма «Дуелянти» (1977) стала першим повнометражним фільмом Рідлі Скотта як режисера. Знята у континентальній Європі, стрічка номінувалась на головний приз Каннського кінофестивалю та отримала нагороду за найкращий дебютний фільм. Оснований на повісті Джозефа Конрада «Дуель». Дії розгортаються під час наполеонівських війн і розповідається про двох французьких гусарів, Д'Юбера і Феро (Кіт Керрадайн і Гарві Кейтель), чия дрібна сварка перетворилася на запеклу ворожнечу, що охопила п'ятнадцять років. Фільм отримав визнання за історично правдиве зображення наполеонівських мундирів і поведінки військових[30][31]. 2013 року фільм вийшов на Blu-ray, що збіглося з публікацією про фільм у збірці наукових есе про Скотта[32].

Наступною роботою мала стати адаптація «Трістана та Ізольди», але після перегляду «Зоряних війн» Скотт переконався в потенціалі масштабних фільмів з спецефектами. Він погодився зняти науково-фантастичний жахастик «Чужий» 1979 року, який приніс йому міжнародний успіх. Скотт вирішив перетворити Еллен Ріплі, персонаж зі стандартного чоловічого бойовика, на справжню героїню[33]. Ріплі (Сігурні Вівер), яка з'явилася в перших чотирьох фільмах «Чужий», стала іконою кіно[33]. Фінальну сцену героя Джона Герта низка видань назвала однією з найбільш пам'ятних в історії кінематографа[34]. Знятий на Shepperton Studios в Англії, «Чужий» став шостим найкасовішим фільмом 1979 року, заробивши понад 104 мільйони доларів США у всьому світі[35]. 2003 року Скотт брав участь у реставрації та перевиданні оригінального фільму. В інтерв'ю того часу режисер зазначив, що обговорювалась можливість зняти п'ятий фільм франшизи «Чужий». Проте в інтерв'ю 2006 року зауважив, що був незадоволений «Чужим: Режисерська версія», вважаючи, що оригінал був «доволі бездоганним», а доповнення були лише маркетинговим інструментом[36]. Пізніше Скотт повернувся до проєктів, пов'язаних з «Чужим», знявши «Прометей» і «Чужий: Заповіт» через три десятиліття після виходу оригінального фільму[37].

1980-ті: «Той, що біжить по лезу» й інші фільми

[ред. | ред. код]

Після року роботи над екранізацією «Дюни» та після раптової смерті брата Френка Скотт підписав контракт на знімання кіноверсії роману Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?». Після виходу стрічки «Той, що біжить по лезу» 1982 року у кінотеатрах з Гаррісоном Фордом у головній ролі, вона стала комерційним провалом, однак зараз вважається класикою[38][39]. 1991 року нотатки Скотта Warner Bros. використала для створення режисерської версії, без озвучення головного героя та низкою інших невеликих змін, включно з кінцівкою. Пізніше Скотт особисто керував цифровою реставрацією «Того, що біжить по лезу» та схвалив назву як «Остання версія». Ця версія вийшла в кінотеатрах Лос-Анджелеса, Нью-Йорка та Торонто 5 жовтня 2007 року, а також на DVD у грудні 2007 року[40].

«Той, що біжить по лезу» багатьма критиками вважається одним з найважливіших і найвпливовіших науково-фантастичних фільмів[41], більшою мірою завдяки зображенням міських пейзажів у майбутньому[42]. Існує думка, що разом з романом Вільяма Ґібсона «Нейромант» робота започаткувала жанр кіберпанк. За словами Стівена Мінгера, біолога зі стовбурових клітин з Королівського коледжу Лондона: Фільм «набагато випередив свій час, і вся передумова історії вічні питання — що таке бути людиною і хто ми, звідки?»[43]. Скотт описав «Той, що біжить по лезу» як свій «найдосконаліший й особистий фільм»[44].

1985 року вийшов фентезійний фільм «Легенда», який продюсував Арнон Мілчен. Скотт вирішив створити «жили-були» у світі принцес, єдинорогів і гоблінів, знімання майже повністю проходило в студії. На головні ролі Скотт обрав Тома Круза (Джек), Мію Сару (принцеса Лілі) і Тіма Каррі (Володар Темряви)[45]. Ліс знімали на сцені 007 у Pinewood Studios у Бакінгемширі з деревами висотою 60 футів і стовбурами 30 футів у діаметрі[46]. На фінальній стадії знімання лісовий майданчик згорів. Оригінальний саундтрек Джеррі Голдсміта використали для європейської версії, в Північній Америці звучали композиції «Tangerine Dream». Грим, створений Робом Боттіним, номінувався на премію «Оскар». Попри на великий комерційний провал під час прокату, фільм згодом став культовою класикою. У режисерській версії 2002 року використали оригінальні композиції Голдсміта[47].

1987 року створив романтичний трилер «Хтось стежить за мною» з Томом Беренджером і Мімі Роджерс у головних ролях, а також поліційну драму «Чорний дощ» (1989) з Майклом Дугласом і Енді Гарсія в головних ролях, зняту частково в Японії. «Чорний дощ» дуже добре прийняли у прокаті. Він став першим із шести спільних робіт Скотта з композитором Гансом Циммером[48][49].

Рекламний ролик Apple Macintosh «1984»

[ред. | ред. код]

1984 року зняв високобюджетну ($900 000) телевізійну рекламу «1984» про вихід комп'ютера Macintosh компанії Apple Computer[50]. Скотт зняв рекламу в Англії приблизно за 370 000 доларів[51], перший показ відбувся у США 22 січня 1984 року, під час XVIII Суперкубка, разом з показами в кінотеатрах[52]. Деякі вважають її «переломною подією» в рекламі[53] і «шедевром»[54]. За версією журналу «Advertising Age» реклама посіла першу сходинку у списку 50 найкращих рекламних роликів[55].

Розгорнута в антиутопічному майбутньому за зразком роману «1984» Джорджа Орвелла, реклама Скотта використовувала свого героя (у виконанні англійської спортсменки Ані Мейджор) для представлення приходу Macintosh (на що вказує її біла майка, прикрашена зображенням Macintosh) як засіб порятунку людства від «конформізму» (Старший Брат), і натяк на IBM, яка панувала у той час в галузі обчислювальної техніки[56].

1990-ті роки

[ред. | ред. код]

Дорожній фільм «Тельма і Луїза» (1991) з Джиною Девіс у ролі Тельми, Сьюзен Серендон у ролі Луїзи, а також проривною роллю Бреда Пітта, став одним із найбільших успіхів Скотта серед критиків, допомігши відродити репутацію режисера й отримати першу номінація на премію «Оскар» за найкращу режисерську роботу[57][58]. Його наступний проєкт, незалежна історична епопея «1492: Завоювання раю», провалилася в прокаті. У фільмі розповідається про експедиції Христофора Колумба (Жерара Депардьє) до Америки. Після невдачі Скотт не випустив жодного фільму за чотири роки.

1995 року заснував з братом Тоні продюсерську компанію Scott Free Productions у Лос-Анджелесі. Усі наступні повнометражні фільми Рідлі, починаючи з «Білого шквалу» (з Джеффом Бріджесом у головній ролі) та «Солдата Джейн» (з Демі Мур у головній ролі), були зняті цією компанією. 1995 року брати придбали контрольний пакет акцій британської кіностудії Shepperton Studios. 2001 року об'єднали її з Pinewood Studios у The Pinewood Studios Group, штаб-квартира якої розташована в Бакінгемширі, Англія[59].

2000-ні роки

[ред. | ред. код]

Історична драма «Гладіатор» (2000) стала одним з найуспішніших проєктів Скотта серед критиків і комерційно. Стрічка отримала п'ять премій «Оскар», зокрема як найкращий фільм, найкраща чоловіча роль (Рассела Кроу), а Скотт був номінований на премію «Оскар» за найкращу режисерську роботу[3]. Над створенням візуальних ефектів працювала компанія The Mill, а фільм присвячувався Оліверу Ріду, який загинув у період знімання, для не відзнятих сцен використовувався цифровий дублер[60][61]. Дехто вважає, що «Гладіатор» відродив пеплум. Фільм посів п'яту сходинку серед найкращих фільмів сьогодення за версією ABC[62].

«Ганнібал» (2001) з Ентоні Гопкінсом у головній ролі мав комерційний успіх попри неоднозначні відгуки. «Падіння „Чорного яструба“» (2001), у якому дебютував Том Гарді, оснований на боротьбі за життя групи американських солдатів в Сомалі. Скотт отримав номінацію на «Оскар» як найкращий режисер[3]. У 2003 році Скотт зняв менш масштабний проєкт «Прекрасна афера», адаптацію роману Еріка Ґарсіа з Ніколасом Кейджем, Семом Роквеллом й Елісон Ломан. Стрічка переважно отримала позитивні відгуки, але показала помірні касові збори.

2005 року вийшов фільм про хрестові походи «Царство небесне», який мав помірний успіх. Головну роль виконав Орландо Блум, і Скотт вперше співпрацював з композитором Гаррі Ґреґсоном-Вільямсом[63]. Для деяких бойових сцен марокканський уряд відправив марокканську кавалерію як статистів[64]. Незадоволений прокатною версією (яка створювалась зважаючи на думку авдиторії), Скотт керував режисерським варіантом, який 2006 року вийшов на DVD[65]. Режисерську версію критику зустріли схвально, а журнал «Empire» назвав «епопеєю»: «Додані 45 хвилин у режисерській версії схожі на шматки, яких немає в красивій, але незавершеній головоломці»[66]. «Це той варіант, який мав би вийти», — сказав Скотт[66]. На запитання, чи 2006 року був він проти попереднього перегляду, Скотт відповів: «Це залежало від того, хто керує. Якщо мою роботу виконує божевільний, то попередній перегляд потрібен. Але хорошому режисеру достатньо досвіду для вирішення, яка версія підходить для показу в кінотеатрах»[67].

Скотт знову об'єднався з зіркою «Гладіатора» Расселом Кроу у новому проєкті «Хороший рік», основаного на бестселері Пітера Мейла про інвестиційного банкіра, який починає нове життя в Провансі. Фільм вийшов на екрани 10 листопада 2006 року. Через кілька днів Руперт Мердок, голова студії 20th Century Fox на зборах акціонерів назвав стрічку «провалом»[68].

Наступним фільмом став «Гангстер», оснований на житті реального наркобарона Френка Лукаса. Скотт очолив проєкт на початку 2006 року і доручив сценаристу Стівену Заілляну переписати сценарій, щоб зосередитися на Френкові Лукасому і Річі Робертсу. Дензел Вашингтон отримав роль Лукаса, а Рассел Кроу зіграв Робертса. Прем'єра фільму відбулася у листопаді 2007 року. Стрічка отримала позитивні відгуки та мала комерційний успіх, а Скотт був номінований на «Золотий глобус» за найкращу режисерську роботу[3].

Наприкінці 2008 року шпигунський трилер Скотта «Тіло брехні» з Леонардо Ді Капріо та Расселом Кроу в головних ролях отримав неоднозначні відгуки. Однойменна адаптація історії про Робіна Гуда з Расселом Кроу у головній ролі та Кейт Бланшетт як леді Меріан, вийшла в прокат у травні 2010 року. Попри змішані відгуки стрічка стала комерційно успішною.

31 липня 2009 року з'явилася новина про приквел «Чужого», який складатиметься з двох частин, а режисером стане Скотт[37][69]. Проєкт, зрештою звели до одного фільму «Прометей», який сам режисер описав як спільні «ланцюжки ДНК „Чужого“», хоча це не прямий приквел. Прем'єра відбулася у червні 2012 року. Головні ролі виконали Шарліз Терон і Майкл Фассбендер, Нумі Рапас зіграла науковицю Елізабет Шоу. Фільм отримав переважно позитивні відгуки та зібрав 403 мільйони долари[70][71].

У серпні 2009 року Скотт планував зняти адаптацію роману «Чудовий новий світ» Олдоса Гакслі в антиутопічному Лондоні з Леонардо Ді Капріо у головній ролі[72]. 2009 року відбулась прем'єра телесеріалу «Хороша дружина», Рідлі та брат Тоні працювали над ним як виконавчі продюсери.

2010-ті роки

[ред. | ред. код]

6 липня 2010 року YouTube оголосив про запуск експериментального документального фільму «Життя за один день», продюсером якого став Скотт. 27 січня 2011 року відбувся прем'єрний показ на кінофестивалі «Санденс». Стрічка складається з кадрів, знятих 24 липня 2010 року та надісланих користувачами YouTube з усього світу[73]. У рамках підготовки до Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року Скотт створив документальний фільм «Британія за день», який складається з кадрів, знятих британською публікою 12 листопада 2011 року[74].

2012 року зняв рекламний ролик для аромату Fame Леді Гаги. 24 червня 2013 року на CNN розпочався показ серіалу Скотта «Злочини століття»[75]. У листопаді 2012 року оголосили, що Скотт став продюсером документального фільму «Спрінгстін і я» режисера Бейлі Волша за мотивами «Життя за один день», який Скотт також продюсував. Фільм складається з кадрів фанатів з усього світу про те, що для них значив музикант Брюс Спрінгстін і як вплинув на їхнє життя[76]. 22 липня 2013 року фільм вийшов у прокат лише на один день у 50 країнах і у понад 2000 кіноекранах[76].

Скотт зняв «Радника» (2013) за сценарієм Кормака Маккарті[77][78]. 25 жовтня 2013 року "Indiewire" повідомило, що «до того, як Маккарті продав свій сценарій фільму Скотта («Радник»), режисер брав активну участь у розробці адаптації його роману «Кривавий меридіан» 1985 року зі сценаристом Біллом Монаганом («Відступники»). За словами Скотта в інтерв’ю "Time Out", «[Компанія] не хотіла адаптації, оскільки книга така безкомпромісна, в ній все чудово». Описавши її як «антивестерн»...»[79].. Скотт зняв натхненний Біблією епічний фільм «Вихід: Боги та царі», що вийшов у грудні 2014 року, який отримав негативні відгуки від критиків (зокрема, за участь білих акторів у ролі персонажів Близького Сходу) і зібрав 268 мільйонів доларів США у всьому світу при бюджеті у 140 мільйонів доларів, стрічка стала комерційним провалом. Знімання проходили на Pinewood Studios в Бакінгемширі, головну роль зіграв Крістіан Бейл[80].

Разом із дружиною Джанніною Фачіо на прем'єрі «Марсіянина», вересень 2015 року

У травні 2014 року Скотт почав переговори щодо знімання «Марсіянина» з Меттом Деймоном у ролі Марка Вотні[81] та Джессікою Честейн в образі керівниці місії[82]. Планувався вихід на 25 листопада 2015 року, але через зміну дати прем'єри «Віктора Франкенштейна» «Марсіянина» вперше показали 2 жовтня 2015 року[83][84]. Стрічка мала успіх серед критиків і глядачів, зібравши понад 630 мільйонів доларів у всьому світу, ставши для Скотта найбільш комерційно вдалим[85][86][87].

Продовження «Прометея», «Чужий: Заповіт», почали знімати 2016 року, прем'єра відбулася в Лондоні 4 травня 2017 року, а у загальний прокат стрічка вийшла 19 травня 2017 року[88]. Фільм отримав загалом позитивні відгуки від критиків, багато хто хвалив гру Майкла Фассбендера та називав фільм поверненням у форму режисера Рідлі Скотта і франшизи[89][90].

У серпні 2011 року просочилася інформація про виробництво продовження фільму «Той, що біжить по лезу» компанією Alcon Entertainment разом з її партнерами Бродеріком Джонсоном й Ендрю Косов[91]. У листопаді 2014 року Скотт повідомив виданню «Вараєті», що залишив проєкт як режисер і виконуватиме лише роль продюсера. Скотт також повідомив, що знімання мають розпочатися 2015 року, і Гаррісон Форд підписав контракт на роль з оригінального фільму, але його персонаж має з'явитися лише в «третій дії» продовження[92]. 26 лютого 2015 року продовження офіційно підтвердили: режисером найняли Дені Вільнева, а виконавчим продюсером — Скотта[93]. Стрічка «Той, що біжить по лезу 2049» вийшла 6 жовтня 2017 року і викликала загальне визнання[94].

У травні-серпні 2017 року Скотт знімав драму про викрадення Джона Пола Гетті III «Усі гроші світу» з Марком Волбергом і Мішель Вільямс у головних ролях[95][96]. Кевін Спейсі спочатку зіграв Гетті-старшого. Однак після звинувачень у сексуальному насильстві Скотт замінив його Крістофером Пламмером, сказавши: «Ви не можете виправдовувати таку поведінку в будь-якій формі. Ми не можемо дозволити діям однієї людини вплинути на хорошу роботу всіх цих людей, що дуже просто»[97]. Скотт почав перезнімати сцени Спейсі з Пламмером 20 листопада, що включало зйомки в Елведен Холі в Західному Саффолку, Англія[97]. З огляду на дату випуску 25 грудня 2017 року, кіностудія сумнівалася, що Скотт впорається з цим: "Вони сказали: «Ти ніколи цього не зробиш. Бог з тобою»[97][98].

2020-ті роки

[ред. | ред. код]

2020 року зняв «Останню дуель» на основі монографії Еріка Джагера «Остання дуель: правдива історія про злочини, скандали та випробування боротьбою у Середньовічній Франції» з Адамом Драйвером, Меттом Деймоном і Джоді Комер у головних ролях. Прем'єрний показ відбувся 15 жовтня 2021 року[99], стрічка отримала позитивні відгуки, але стала комерційно неуспішною, зібравши 30,6 мільйона доларів з бюджетом 100 мільйонів доларів[99]. Знімання проходили у французькому середньовічному замку Берзе-ле-Шатель (знімальна група складалася з 300 осіб, зокрема 100 статистів)[100] й Ірландії[101].

2021 року зняв «Дім Ґуччі», фільм про вбивство Мауріціо Гуччі (Адам Драйвер), організоване Патріцією Реджані (Леді Гага). Скотт приєднався до проєкту 2006 року, але фільм зіткнувся з виробничим пеклом на кілька років. Протягом цього періоду різні режисери вели переговори про участь, але у листопаді 2019 року Скотт повернувся до проєкту[102][103]. Прем'єрний показ відбувся 24 листопада 2021 року[104].

Біографічний фільм про Наполеона Бонапарта «Наполеон», у якому головну роль зіграв Хоакін Фенікс і Ванесса Кірбі як імператриця Жозефіна, перша дружина Наполеона[105], почали знімати у лютому 2022 року. Фільм вийшов у прокат 22 листопада 2023 року, а прем'єрний показ на Apple TV+ відбувся 1 березня 2024 року[99].

Майбутні проєкти

[ред. | ред. код]

22 листопада 2024 року очікується вихід стрічки «Гладіатор 2», сиквелу «Гладіатора», з Полом Мескалем, Дензелом Вашингтоном і Педро Паскалем у головних ролях[106][107]. Виробництво розпочали у червні 2023 року[108][109]. 16 грудня 2023 року Скотт підписав контракт як режисер бойовика «Бомба» для 20th Century Studios, основаного на оповіданні Кевіна Макмалліна, який також став автором сценарію[110]. У лютому 2024 року повідомлялося, що Скотт веде переговори з Paramount Pictures щодо знімання байопіку про «Bee Gees» за сценарієм Джона Логана[111][112]. У травні 2024 року Девід Туї завершив сценарій фінансового трилера «Великі пси», режисером якого обрали Скотта[113]. У червні 2024 року Скотт розповів «Файненшл таймс», що він розробляє повнометражний фільм за мотивами Цирка дю Солей[114].

Телевізійні проєкти

[ред. | ред. код]

2002 року Рідлі Скотт з братом Тоні був одним з виконавчих продюсерів біографічної стрічки «Черчилль», основаного на житті Вінстона Черчилля в роки, що передували Другій світовій війні. Копродукційна робота BBC та HBO отримала визнання, а Марк Лоусон з «Ґардіан» назвав його найбільш пам'ятним телевізійним зображенням політика[115]. Брати продюсували серіал CBS «4исла» (2005—2010), кримінальну драму про геніального математика, який допомагає ФБР розкривати злочини, а також «Гарну дружину» (2009—2016), юридичну драму про адвокатку, яка балансує між роботою та чоловіком, колишнім державним прокурором, який намагається відновити політичну кар'єру після великого скандалу. Брати Скотти також продюсували телеекранізацію «Команда А» 2010 року, зняту Джо Карнаганом[116][117].

Рідлі Скотт був виконавчим продюсером першого сезону серіалу Amazon «Людина у високому замку» (2015—2016)[118]. Через Scott Free Productions був виконавчим продюсером космічного науково-фантастичного серіалу «Безмозкі», який 2016 року дебютував на CBS[119][120][121].

20 листопада 2017 року Amazon уклав угоду з AMC Studios щодо випуску пригодницького серіалу «Терор», адаптації роману Дена Сіммонса, теоретичних подій подорожі зниклої експедиції британського дослідника сера Джона Франкліна на HMS Erebus і HMS Terror до Арктики у 1845—1848 роках через Північно-Західний прохід, з елементами жахів і надприродної фантастики. Прем'єра серіалу відбулася у березні 2018 року, Скотта залучили як продюсера[122][123]. Над мінісеріалом BBC / FX «Різдвяна пісня» 2019 року, розроблений Стівеном Найтом разом із Томом Гарді, Скотт працював як виконавчий продюсер[124].

2020 року працював як режисер і продюсер над науково-фантастичним серіалом «Виховані вовками», що вийшов на HBO Max[125][126]. Скотт сказав, що «не хоче знову йти шляхом андроїдів», але вирішив взятися за проєкт після того, як прочитав сценарій, який йому сподобався[126]. Шоу обертається навколо андроїдів Матері та Батька, які намагаються врятувати людство на планеті Кеплер-22b після того, як Землю зруйнувала війна між мітраїстами, які слідують за богом Солом, і войовничими атеїстами[127].

У серпні 2022 року оголосили, що Скотт стане виконавчим продюсером серіалу Apple TV+ «Sinking Spring», створеного за сценарієм Пітера Крейґа, з Браяном Тайрі Генрі в головній ролі[128].

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Разом із сином Джейком Скоттом, 2015 рік

У 1964—1975 роках був одружений з Фелісітою Гейвуд. У подружжя народилося двоє синів, Джейк і Люк[129], які працюють режисерами у виробничій компанії Скотта, Ridley Scott Associates. У 1979—1989 роках був одружений з рекламною менеджеркою Сенді Вотсон. У пари народилася донька Джордан Скотт, яка також стала режисеркою[130]. 2015 року одружився з акторкою Джанніною Фачіо[131], яку знімав у всіх своїх фільмах, починаючи з «Білого шквалу», крім «Американського гангстера» та «Марсіянина»[132]. Живе у Лондоні, Франції та Лос-Анджелесі[80].

1980 року помер старший брат Френк у 45 років від раку шкіри[133]. 19 серпня 2012 року молодший брат Тоні, який також був бізнес-партнером у їхній компанії Scott Free, скоїв суїцид, стрибнувши з мосту Вінсента Томаса після тривалої боротьби з раком[134]. Тоні і Рідлі співпрацювали над мінісеріалом, заснованим на романі Робіна Кука «Кома» для A&E. Прем'єра двосерійного мінісеріалу відбулася на телеканалі A&E 3 вересня 2012 року, отримавши змішані відгуки[135].

Кілька своїх фільмів Скотт присвятив пам'яті сім'ї: «Той, що біжить по лезу» — своєму братові Френку, «Падіння „Чорного яструба“» — матері, а «Радник» і «Вихід: Боги і царі» — братові Тоні[136]. Рідлі також вшанував пам'ять свого покійного брата Тоні на «Золотому глобусі» 2016 року після того, як його фільм «Марсіянин» отримав нагороду як найкращий фільм[137].

2013 року Скотт заявив, що він — атеїст[138]. Хоча в інтерв'ю BBC у вересні 2014 року Скотт на питання, чи вірить він у Бога, відповів:

Я не впевнений. Я думаю, що виникають різні питання... Це таке екзотичне питання. Якщо ми подивимося на все це з практичного погляду, то побачимо, що стався Великий вибух, а потім ми проходимо еволюцію в мільйони, мільярди років, протягом яких, за збігом обставин, всі біологічні події відбувалися правильним чином. Певною мірою це не має сенсу, якщо у всьому цьому не було контролера, яка приймає рішення або посередника. Так хто ж це був? Або що це було? Чи є ми одним великим грандіозним експериментом у масштабах Всесвіту чи галактики? У такому випадку, хто за цим стоїть?[139]

Режисерський стиль

[ред. | ред. код]

Рассел Кроу, який часто співпрацював зі Скоттом, прокоментував: «Мені подобається бути на знімальному майданчику Рідлі, тому що актори можуть грати […] і увага зосереджена на виконавцях»[140]. Пол М. Семмон у своїй книзі «Future Noir: The Making of Blade Runner» прокоментував в інтерв'ю Brmovie.com, що стосунки Скотта з його акторами значно покращилися за ці роки[141]. Під час знімання фільму «Прометей» Шарліз Терон похвалила готовність режисера прислухатися до пропозицій акторського складу щодо покращення того, як їхні персонажі зображені на екрані. Терон працювала разом зі сценаристами та Скоттом, щоб надати більшої глибини своєму персонажу[142]. Коли Скотт працює над епічними творами, «завжди існує небезпека, що персонажі можуть загубитися» на великому полотні: «Моїм зразком є Девід Лін, чиї персонажі ніколи не губилися на авансцені»[143].

Роботи Скотта знані разючою візуальністю, а поширеною темою є дівоча сила[3][144][145]. Редактор «Лос-Анджелес Таймс» Джошуа Роткопф написав: «Скотт, можливо, найпослідовніший прихований фемініст у кіно»[105]. Його візуальний стиль, що включає детальний підхід до проєктування й інноваційне атмосферне освітлення, вплинув на наступне покоління кінематографістів[3][4]. Джеймс Кемерон прокоментував: «Мені подобаються фільми Рідлі та його режисерські роботи, я люблю красу кадрів, я люблю внутрішнє відчуття того, що ти там, що ти присутній»[146]. Скотт зазвичай використовує повільний темп до послідовності дій, зокрема «Чужий» і «Той, що біжить по лезу». Критик «Лос-Анджелес Таймс» Шейла Бенсон назвала б останній «Той, що волочиться по лезу», «тому що він до біса повільний». Скотт стверджує, що має ейдетичну пам'ять, яка, за його словами, допомагає йому візуалізувати та розкадровувати сцени своїх фільмів[147].

Скотт розробив метод, що дозволяє знімати складні кадри якомога швидше: «Мені подобається завжди працювати як мінімум з трьома камерами. […] Таким чином, ці 50 налаштувань [на день] можуть стати 25 налаштуваннями, за винятком тих, які я описую окремо. Отже, ви закінчили. Я маю на увазі, якщо ви витратите трохи більше часу на підготовку до знімання трьома камерами, або сміливіше — одинадцятьма камерами, і хоча на налаштування знадобитися 45 хвилин, і коли ви готові, ви скажете: „Мотор!“ і зробите три дублі, два дублі і чи всі щасливі? Ви кажете: „Так, це все“. І рухаєтеся далі»[140].

Штучний інтелект — це тема, яка з'являється в кількох фільмах Скотта, зокрема «Той, що біжить по лезу», «Чужий» і «Прометей»[148]. У книзі 2013 року «Культура та філософія Рідлі Скотта» виокремлено вченого-новатора Алана Тюрінга і філософа Джона Серля як тих, хто описав моделі тестування штучного інтелекту, знані як тест Тюрінга й експеримент «Китайська кімната» відповідно, у розділі «Що не так зі створенням реплікантів», постійною темою для багатьох фільмів Скотта[149]. Розділ «Штучний інтелект у фільмах „Той, що біжить по лезу“, „Чужий“ і „Прометей“» завершується цитуванням творів Джона Стюарта Мілла в контексті реплікантів Nexus-6 з фільму «Той, що біжить по лезу» (Рутгер Гауер), андроїда Аша (Єн Голм) з «Чужого» й андроїда Девіда 8 (Майкл Фассбендер) з «Прометея» через призму не тільки рівня інтелекту, але й дії та моральну поведінку андроїдів[150].

DVD формат і режисерська версія

[ред. | ред. код]

Скотт знаний своєю любов'ю до формату DVD: він надає аудіокоментарі й інтерв'ю для всіх своїх фільмів, де це можливо. У липневому номері журналу «Total Film» за 2006 рік він заявив: «Після всієї нашої роботи, показати в кінотеатрі, а потім зникнути назавжди, — дуже шкода. Дати фільму життя — це справді круто для всіх, хто скучив за ним і хто справді полюбив»[67].

Скотт часто вдається до режисерської версії[66]. Позитивна реакція на режисерську версію фільму «Той, що біжить по лезу» спонукала Скотта перемонтувати кілька фільмів, які розчарували у прокаті (зокрема «Легенду» та «Царство небесне»), а альтернативні версії отримали визнання[66].

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Фільм Оскари
Номінації Перемоги
1977 Дуелянти
1979 Чужий 2 1
1982 Той, хто біжить по лезу 2
1985 Легенда 1
1987 Той, хто мене оберігає
1989 Чорний дощ 2
1991 Тельма і Луїза 6 1
1992 1492: Завоювання раю
1996 Білий шквал
1997 Солдат Джейн
2000 Гладіатор 12 5
2001 Ганнібал
Падіння «Чорного яструба» 4 2
2003 Прекрасна афера
2005 Царство небесне
2006 Хороший рік
2007 Американський гангстер 2
2008 Тіло брехні
2010 Робін Гуд
2012 Прометей
2013 Радник
2014 Вихід: Боги та царі
2015 Марсіанин
2017 Табу
2017 Чужий: Заповіт
2017 Усі гроші світу
2021 Остання дуель
2021 Гуччі
2023 Наполеон
2024 Гладіатор 2

Телебачення

[ред. | ред. код]

Розробник

[ред. | ред. код]
  • 2012: Coma
  • 2013: Killing Lincoln
  • 2013: Killing Kennedy
  • 2015: Killing Jesus

Продюсер

[ред. | ред. код]

Виконавчий продюсер

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.nytimes.com/2013/10/27/magazine/ridley-scott-most-novelists-are-desperate-to-do-what-i-do.html?smid=tw-nytimes&_r=1&
  2. ↑ а б Jets, jeans and Hovis. The Guardian. 13 червня 2015. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2016.
  3. ↑ а б в г д е ж Ridley Scott. Encyclopædia Britannica. 25 червня 2023. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 12 жовтня 2015.
  4. ↑ а б Matthews, Jack (4 жовтня 1992). Regarding Ridley : For 15 years Ridley Scott has dazzled us with expressive imagery. 'Every time you make a film, really you're making a novel,' says the director. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 19 лютого 2020.
  5. ↑ Sir Ridley Scott gets top Bafta honour. BBC News. 31 січня 2018. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 18 лютого 2018.
  6. ↑ Queen knights Gladiator director. BBC News. 8 липня 2003. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 6 березня 2010.
  7. ↑ Gecsoyler, Sammy (29 грудня 2023). New year honours 2024: awards for Shirley Bassey, Mary Earps and Michael Eavis. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 30 грудня 2023. Процитовано 30 грудня 2023.
  8. ↑ Outstanding British Contribution To Cinema. BAFTA. 12 жовтня 2015. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2015.
  9. ↑ iPod's low-profile creator tops cultural chart. The Independent. 18 березня 2017. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 10 вересня 2017.
  10. ↑ Why Albert Finney Was the Perfect Winston Churchill: 'An English Bulldog of an Actor'. Variety. 9 лютого 2019. Архів оригіналу за 11 червня 2023. Процитовано 11 червня 2023.
  11. ↑ Ridley Scott – Emmy Awards, Nominations, and Wins. www.emmys.com. Архів оригіналу за 11 червня 2023. Процитовано 11 червня 2023.
  12. ↑ General Register Office; United Kingdom; Reference: Volume 10a, Page 982
  13. ↑ How Winston helped save the nation. Scotsman.com Living. 6 липня 2002. Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 20 грудня 2010.
  14. ↑ «Ridley Scott: England and Wales Birth Registration Index» [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.]. Family Search.org.
  15. ↑ Hodgson, Barbara (16 лютого 2018). Who is Ridley Scott? Read our guide to the North East-born star as he receives top award. Chronicle (англ.). Newcastle: chroniclelive.co.uk. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 6 березня 2018.
  16. ↑ Ten Things About... Ridley Scott. Digital Spy. 19 грудня 2016. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 19 грудня 2016.
  17. ↑ а б Ridley Scott: 'Why the hell would I want to go to Mars?. The Telegraph. 10 жовтня 2017. Архів оригіналу за 10 січня 2022.
  18. ↑ Film fans can watch Sir Ridley Scott's first movie for free. Hartlepool Mail. 13 січня 2016. Архів оригіналу за 11 січня 2016. Процитовано 13 січня 2016.
  19. ↑ Monahan, Mark (20 вересня 2003), Director Maximus, The Daily Telegraph, London, архів оригіналу за 21 June 2008, процитовано 27 липня 2011
  20. ↑ Howe, David J.; Mark Stammers, Stephen James Walker (1994). The Handbook: The First Doctor — The William Hartnell Years 1963–1966. Virgin Books. с. 61. ISBN 0-426-20430-1.
  21. ↑ BBC - Cult - Classic TV - Adam Adamant Lives! - Trivia. www.bbc.co.uk. Процитовано 10 серпня 2024.
  22. ↑ Ridley Scott. Empire. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
  23. ↑ Dutta, Kunal (30 листопада 2007). Great Scott – Forty years of RSA. Campaign.[недоступне посилання з 01.12.2017]
  24. ↑ Iain Sinclair (20 січня 2011). The Raging Peloton. London Review of Books. Т. 33, № 2. с. 3—8. Архів оригіналу за 20 березня 2011. Процитовано 11 квітня 2016. As proudly as the freshly baked loaves in Ridley Scott's celebrated [Hovis] commercial, shot in 1973, on the picturesque slopes of Shaftesbury.
  25. ↑ Ridley Scott's Hovis advert is voted all-time favourite. The independent. № 2 May 2006. 13 червня 2015. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 10 вересня 2017.
  26. ↑ Hovis: 120 years of Goodness (PDF). 2006. Архів оригіналу (PDF) за 19 грудня 2014. Процитовано 13 січня 2015.
  27. ↑ а б Mazzeo, Tilar J. (2010). The Secret of Chanel No. 5. HarperCollins. с. 197, 199.
  28. ↑ Ridley Scott Associates (RSA). Rsafilms.com. Архів оригіналу за 7 січня 2010. Процитовано 6 березня 2010.
  29. ↑ History of Shepperton Studios (PDF). pinewoodgroup.com. Архів оригіналу (PDF) за 9 квітня 2008.
  30. ↑ Adam Barkman, Ashley Barkman, Nancy Kang (2013). «The Culture and Philosophy of Ridley Scott». Chapter 10. Celebrating Historical Accuracy in The Duellists. p.171-178. Lexington Books
  31. ↑ The Duellists: it takes two to tangle. The Guardian. 10 січня 2015. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  32. ↑ Mahon, James (1 січня 2013). Honor in "The Duellists" (Ridley Scott) (2013). Процитовано 11 серпня 2024.
  33. ↑ а б Great Female Roles That Were Originally Written for Men. Vanity Fair. 17 грудня 2016. Архів оригіналу за 28 березня 2023. Процитовано 17 грудня 2016.
  34. ↑ Sources that refer to the final scene of Hurt's character in Alien as one of the most memorable in cinematic history include these:
  35. ↑ Box Office Information for Alien. Box Office Mojo. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 11 червня 2010.
  36. ↑ A good year ahead for Ridley. BBC News. 20 жовтня 2006. Архів оригіналу за 27 березня 2012. Процитовано 6 березня 2010.
  37. ↑ а б Child, Ben (27 квітня 2010). Ridley Scott plans two-part Alien prequel. The Guardian. London. Архів оригіналу за 3 березня 2014. Процитовано 22 травня 2010.
  38. ↑ Blade Runner tops scientist poll, BBC News, 26 серпня 2004, архів оригіналу за 13 May 2014, процитовано 9 січня 2015
  39. ↑ How Ridley Scott's sci-fi classic, Blade Runner, foresaw the way we live today. The Spectator. 10 січня 2016. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 10 січня 2016.
  40. ↑ «Blade Runner Final Cut Due», SciFi Wire, 26 May 2006 [Архівовано 2 червня 2008 у Wayback Machine.]
  41. ↑ Top 10 sci-fi films. The Guardian. UK. Архів оригіналу за 20 червня 2012. Процитовано 6 березня 2010.
  42. ↑ Impeccably cool 'Blade Runner 2049' is a ravishing visual feast: EW review. Entertainment Weekly. 29 вересня 2017. Архів оригіналу за 19 грудня 2017. Процитовано 4 вересня 2017.
  43. ↑ 'I've seen things...'. The Guardian. Архів оригіналу за 24 липня 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  44. ↑ Barber, Lynn (2 січня 2002). Scott's Corner. The Observer. London. Архів оригіналу за 20 липня 2008. Процитовано 22 лютого 2007.
  45. ↑ Ridley Scott's beautiful dark twisted fantasy: the making of Legend. The Telegraph. 17 листопада 2015. Архів оригіналу за 10 січня 2022.
  46. ↑ Pirani, Adam (December 1985). «Ridley Scott: SF's Visual Magician». Starlog. p. 64.
  47. ↑ 5 Fractured Fairy Tale Movies Worth Watching After 'Snow White and the Huntsman'. Indiewire. Архів оригіналу за 25 грудня 2013. Процитовано 28 листопада 2021.
  48. ↑ Hans Zimmer career interview. Empire magazine. 21 жовтня 2015. Архів оригіналу за 22 травня 2015. Процитовано 19 лютого 2020.
  49. ↑ Orchestral manoeuvres in the dark. GQ. 21 жовтня 2015. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014.
  50. ↑ Friedman, Ted (2005). Chapter 5: 1984. Electric Dreams: Computers in American Culture. New York University Press. ISBN 0-8147-2740-9. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 6 жовтня 2011.
  51. ↑ Burnham, David (4 березня 1984). The Computer, the Consumer and Privacy. The New York Times. Washington DC. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 24 січня 2014.
  52. ↑ Apple's 1984: The Introduction of the Macintosh in the Cultural History of Personal Computers. Duke.edu. Архів оригіналу за 5 жовтня 1999. Процитовано 6 березня 2010.
  53. ↑ Apple's '1984' Super Bowl commercial still stands as watershed event. USA Today. 28 січня 2004. Архів оригіналу за 10 квітня 2011. Процитовано 6 березня 2010.
  54. ↑ Leopold, Todd (3 лютого 2006). Why 2006 isn't like '1984'. CNN. Архів оригіналу за 5 квітня 2014. Процитовано 10 травня 2008.
  55. ↑ Elliott, Stuart (14 березня 1995). The Media Business: Advertising; A new ranking of the '50 best' television commercials ever made. The New York Times. Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 22 січня 2014. The choice for the greatest commercial ever was the spectacular spot by Chiat/Day, evocative of the George Orwell novel 1984, that introduced the Apple Macintosh computer during Super Bowl XVIII in 1984.
  56. ↑ Cellini, Adelia (January 2004). The Story Behind Apple's '1984' TV commercial: Big Brother at 20. MacWorld 21.1, page 18. Архів оригіналу за 28 червня 2009. Процитовано 9 травня 2008.
  57. ↑ Russell Smith (19 жовтня 1993). Brad Pitt Only Does Interesting Movie Roles. Deseret News. с. EV6. It was in 1991, when he hitched his ride with Geena Davis and Susan Sarandon in Thelma & Louise, that Pitt's star began to twinkle in earnest.
  58. ↑ Brad Pitt's epic journey. BBC News. 13 травня 2004. Архів оригіналу за 6 квітня 2011. Процитовано 3 січня 2015.
  59. ↑ Ridley Scott: 'I'm doing pretty good, if you think about it'. The Independent. 21 жовтня 2015. Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 10 вересня 2017.
  60. ↑ Hassan, Genevieve (10 квітня 2017). Missing in action: The films affected by actors' deaths. BBC News. BBC. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 11 серпня 2018.
  61. ↑ Patterson, John (27 березня 2015). CGI Friday: a brief history of computer-generated actors. The Guardian. Guardian News and Media Limited. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 11 серпня 2018.
  62. ↑ Best in Film: The Greatest Movies of Our Time. ABC. 4 жовтня 2017. Архів оригіналу за 26 березня 2011. Процитовано 16 квітня 2020.
  63. ↑ Gajewski, Ryan (3 жовтня 2015). 'The Martian' Composer on Creating Matt Damon's Theme, Ridley Scott's 'Prometheus' Plans. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 5 січня 2016.
  64. ↑ Mooviess.com Kingdom of Heaven production notes. Архів оригіналу за 12 листопада 2009. Процитовано 16 квітня 2010.
  65. ↑ Kingdom of Heaven: Director's Cut DVD official website. Архів оригіналу за 7 вересня 2008. Процитовано 28 серпня 2019.
  66. ↑ а б в г Directors Cuts, the Good, the Bad, and the Unnecessary. Empire. 10 січня 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 19 лютого 2020.
  67. ↑ а б Total Film magazine, July 2006: 'Three hours, eight minutes. It's beautiful.' (Interview to promote Kingdom of Heaven: The Director's Cut)
  68. ↑ A Good Year is a 'flop', Murdoch admits. The Guardian. UK. 16 листопада 2006. Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. Процитовано 24 лютого 2007.
  69. ↑ Ridley Scott Talks 'Alien' Prequel and Timeline. Bloody-disgusting.com. 29 жовтня 2009. Архів оригіналу за 28 квітня 2010. Процитовано 6 березня 2010.
  70. ↑ Prometheus Box Office. boxofficemojo.com. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 26 грудня 2015.
  71. ↑ Prometheus 2 synopsis reveals Ridley Scott's Alien: Covenant will feature Michael Fassbender but not another main character. The Independent. 28 грудня 2015. Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 10 вересня 2017.
  72. ↑ Brave move for DiCaprio and Scott. BBC News. 5 січня 2015. Архів оригіналу за 28 липня 2020. Процитовано 5 січня 2016.
  73. ↑ Life in a Day. The Official YouTube Blog. 6 липня 2010. Архів оригіналу за 9 липня 2010. Процитовано 7 липня 2010.
  74. ↑ London 2012 Britain in a Day project launched. BBC News (брит.). 6 жовтня 2011. Процитовано 13 серпня 2024.
  75. ↑ CNN's Newest Series Brings Filmmaker Ridley Scott To Sundays. Variety. 3 червня 2013. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 7 липня 2010.
  76. ↑ а б Springsteen & I: fans tell their stories of The Boss. The Telegraph. 28 грудня 2015. Архів оригіналу за 23 липня 2013.
  77. ↑ Fleming, Mike. Ridley Scott in Talks For Cormac McCarthy's 'The Counselor'. Deadline. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 19 лютого 2020.
  78. ↑ First Looks at Michael Fassbender and Brad Pitt Filming 'The Counselor'. INeedMyFix.com. 1 серпня 2012. Архів оригіналу за 3 серпня 2012. Процитовано 2 серпня 2012.
  79. ↑ Indiewire, 25 October 2013.
  80. ↑ а б Ridley Scott on the future of Prometheus. The Telegraph (UK). 14 січня 2015. Архів оригіналу за 10 січня 2022.
  81. ↑ Ridley Scott in Talks to Direct Matt Damon in 'The Martian' (Exclusive). The Hollywood Reporter. 13 травня 2014. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 14 травня 2014.
  82. ↑ Ridley Scott on 'The Martian,' His Groundbreaking '1984' Apple Commercial, and 'Prometheus 2'. The Daily Beast. 18 грудня 2016. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.
  83. ↑ Anderton, Ethan (1 серпня 2014). Fox Shifts Release Dates for 'The Martian,' 'Miss Peregrine' & More. firstshowing.net. Архів оригіналу за 6 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  84. ↑ Busch, Anita (10 червня 2015). Fox Switches 'The Martian' and 'Victor Frankenstein' Release Dates. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 12 вересня 2015.
  85. ↑ Ridley Scott Movie Box Office. boxofficemojo.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 13 жовтня 2015.
  86. ↑ Driscoll, Molly (14 вересня 2015). Toronto Film Festival: 'The Martian,' 'Room' get critics talking. The Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 5 січня 2016.
  87. ↑ Lang, Brent (29 вересня 2015). Box Office: 'The Martian' to Blast Off With $45 Million. Variety. Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 5 січня 2016.
  88. ↑ 'Prometheus 2' Lands 'Green Lantern' Writer; May Feature Multiple Michael Fassbenders (Exclusive). TheWrap. 24 березня 2014. Архів оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 24 серпня 2014.
  89. ↑ Chang, Justin (17 травня 2017). Ridley Scott's 'Alien: Covenant' is a sleek, suspenseful return to form. Los Angeles Times. ISSN 0458-3035. Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 19 травня 2017.
  90. ↑ "Alien: Covenant" Film Review: Ridley Scott Returns to Form With Chest-Bursting Thrills. The Tracking Board. 7 травня 2017. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 19 травня 2017.
  91. ↑ Ridley Scott To Direct New 'Blade Runner' Installment For Alcon Entertainment. Deadline New York. 19 серпня 2011. Архів оригіналу за 18 квітня 2014. Процитовано 19 серпня 2011.
  92. ↑ Kastrenakes, Jacob (25 листопада 2014). Ridley Scott won't direct 'Blade Runner' sequel. The Verge. Vox Media, Inc. Архів оригіналу за 26 листопада 2014. Процитовано 26 листопада 2014.
  93. ↑ 'Blade Runner' sequel concept art: See a first look. Entertainment Weekly. 15 червня 2016. Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 4 жовтня 2017.
  94. ↑ Busch, Anita (6 жовтня 2016). 'Blade Runner' Sequel Finally Has A Title, Will Offer VR Experiences For Film Through Oculus – Update. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 7 жовтня 2016. Процитовано 6 жовтня 2016.
  95. ↑ Fleming, Mike Jr. (13 березня 2017). Ridley Scott To Next Helm Getty Kidnap Drama; Natalie Portman Courted. Deadline. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 13 березня 2017.
  96. ↑ Fleming, Mike Jr. (31 березня 2017). Michelle Williams, Kevin Spacey, Mark Wahlberg Circling Ridley Scott's Getty Kidnap Film. Deadline. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 31 березня 2017.
  97. ↑ а б в Director Ridley Scott talks about replacing Kevin Spacey in new film. BBC. 1 грудня 2017. Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 21 червня 2018.
  98. ↑ All the Money in the World (2017). Box Office Mojo. Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 15 липня 2017.
  99. ↑ а б в Multiple sources:
  100. ↑ "The Last Duel" by Damien VALETTE (23 January 2020). www.lejsl.com (фр.). Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
  101. ↑ Extras Casting announced for Ridley Scott Epic Period Feature 'The Last Duel'. Irish Film & Television Network. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 14 лютого 2020.
  102. ↑ Fleming, Mike Jr. (1 листопада 2019). Lady Gaga, Ridley & Giannina Scott Team On Film About Assassination Of Gucci Grandson Maurizio; Gaga To Play Convicted Ex-Wife Patrizia Reggiani. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 23 серпня 2020.
  103. ↑ Gardner, Chris (21 червня 2006). Gucci bio gets going. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 6 травня 2023.
  104. ↑ Kit, Borys; Siegel, Tatiana (8 квітня 2020). MGM Buys Ridley Scott's 'Gucci' Film With Lady Gaga Set to Star (Exclusive). The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 8 квітня 2020. Процитовано 6 травня 2023.
  105. ↑ а б Rothkopf, Joshua (21 листопада 2023). Vanessa Kirby commands the heart of 'Napoleon.' Her director knows about strong women. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 28 листопада 2023. Процитовано 28 листопада 2023. Kirby’s Joséphine joins the sisterhood of director Ridley Scott’s women, characters marked by strength and savvy, overtly in “Thelma & Louise” and “G.I. Jane,” but just as palpably in scene-stealing turns from Lorraine Bracco in 1987’s “Someone to Watch Over Me,” Jodie Comer in “The Last Duel” and Lady Gaga in the deep-dish-of-crazy “House of Gucci.” Scott may be the movies’ most consistent stealth feminist
  106. ↑ Kroll, Justin (6 січня 2023). Paul Mescal To Star In Ridley Scott's 'Gladiator' Sequel For Paramount. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 6 січня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  107. ↑ Kroll, Justin (1 травня 2023). Pedro Pascal Joins Ridley Scott's 'Gladiator' Sequel At Paramount. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 21 червня 2023. Процитовано 23 червня 2023.
  108. ↑ Rajput, Priyanca (8 червня 2023). Ridley Scott's Gladiator 2 enters production. KFTV.com. Архів оригіналу за 9 червня 2023. Процитовано 23 червня 2023.
  109. ↑ Couch, Aaron (9 червня 2023). 'Gladiator 2' Accident Injures Multiple Crewmembers. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 12 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  110. ↑ Fleming, Mike Jr. (15 грудня 2023). 20th Wins Kevin McMullin Short Story 'BOMB'; Ridley Scott Attached To Direct London-Set Action Thriller For Scott Free To Produce. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 16 грудня 2023. Процитовано 16 грудня 2023.
  111. ↑ Kroll, Justin (15 лютого 2024). Ridley Scott To Direct Paramount's Bee Gees Movie From GK Films. Deadline Hollywood. Процитовано 15 лютого 2024.
  112. ↑ Andrew Pulver (16 лютого 2024). Ridley Scott set to direct Bee Gees biopic. The Guardian. Процитовано 16 лютого 2024.
  113. ↑ Stephan, Katcy (6 травня 2024). Vin Diesel's 'Riddick: Furya' to Begin Production in August. Variety. Процитовано 10 липня 2024.
  114. ↑ White, Peter (27 червня 2024). Ridley Scott's Scott Free Developing 'O' Film As Cirque Du Soleil Launches Its Own Entertainment Studio. Deadline Hollywood. Процитовано 27 червня 2024.
  115. ↑ Lawson, Mark (26 лютого 2016). Close but no cigar: TV's Winston Churchills – ranked. The Guardian. London. Архів оригіналу за 4 грудня 2023. Процитовано 15 листопада 2023.
  116. ↑ Ridley Scott to remake The A-Team. BBC News Online. 28 січня 2009. Архів оригіналу за 31 січня 2009. Процитовано 13 січня 2015.
  117. ↑ Fleming, Michael (27 січня 2009). Fox assembles 'A-Team'. Variety. Архів оригіналу за 5 березня 2009. Процитовано 13 січня 2015.
  118. ↑ Watch The Man in the High Castle Season 1 Episode – Amazon Video. Amazon.com. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 25 березня 2016.
  119. ↑ BrainDead. Backstage. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  120. ↑ Ridley Scott. Hollywood.com. 26 листопада 2014. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  121. ↑ Lloyd, Robert (13 червня 2016). 'The Good Wife's' creators are back with the imperfect but fun 'Braindead' mixing D.C politics ... and bugs from space. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  122. ↑ Andreeva, Nellie (2 березня 2016). AMC Orders 'The Terror' Anthology Drama Series From Scott Free. Deadline. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 13 вересня 2016.
  123. ↑ Andreeva, Nellie (13 лютого 2013). AMC Developing 'Terror' Drama Produced By Scott Free, TV 360 & Alexandra Milchan. Deadline. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 13 вересня 2016.
  124. ↑ Tartaglione, Nancy (28 листопада 2017). Steven Knight To Adapt Charles Dickens Novels For BBC One; Ridley Scott, Tom Hardy Exec Producing. Deadline. Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 4 листопада 2019.
  125. ↑ Ridley Scott's Raised by Wolves Coming to HBO Max (Пресреліз). 29 жовтня 2019. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 16 лютого 2020.
  126. ↑ а б Vineyard, Jennifer (1 жовтня 2020). 'Raised by Wolves': Ridley Scott Explains That Monstrous Finale. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  127. ↑ Kiesling, Lydia (5 жовтня 2020). The Aspirational Android Parenting of "Raised by Wolves". The New Yorker (амер.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
  128. ↑ White, Peter (11 серпня 2022). Brian Tyree Henry To Star In Philadelphia Crime Series Sinking Spring For Apple From Top Gun: Maverick Writer Peter Craig & Ridley Scott. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 22 жовтня 2022. Процитовано 6 січня 2024.
  129. ↑ «A Reel Life: Jordan Scott» [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.] (19 November 2009). Evening Standard. Retrieved 23 December 2020.
  130. ↑ «Ridley Scott: Interviews». p. xviii. University Press of Mississippi, 2005
  131. ↑ Mottram, James (3 вересня 2010). Ridley Scott: 'I'm doing pretty good, if you think about it'. The Independent. Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 25 липня 2018.
  132. ↑ «Sir Ridley Scott: Hollywood visionary» [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.]. BBC. Retrieved 8 December 2012.
  133. ↑ Harper, Tom; Jury, Louise (20 серпня 2012). Hollywood pays tribute to Top Gun director Tony Scott following suicide leap. London Evening Standard. Архів оригіналу за 22 серпня 2012. Процитовано 5 вересня 2012.
  134. ↑ Ridley Scott breaks silence on brother Tony Scott's death. The Daily Telegraph. 28 листопада 2014. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 3 вересня 2017.
  135. ↑ Coma – Reviews, Ratings, Credits and More. Metacritic. 31 серпня 2012. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 5 вересня 2012.
  136. ↑ Tony Scott's Spirit Possesses Ridley Scott's The Counselor. Roger Ebert. 4 січня 2015. Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 19 лютого 2020.
  137. ↑ Golden Globes 2016 ceremony – in pictures. The Guardian. 30 січня 2016. Архів оригіналу за 13 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  138. ↑ Sternbergh, Adam (25 жовтня 2013). Ridley Scott: 'Most Novelists Are Desperate to Do What I Do'. The New York Times. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 26 жовтня 2013.
  139. ↑ Carnevale, Rob (24 вересня 2014). Calling the Shots No.41: Ridley Scott. BBC. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 22 липня 2017.
  140. ↑ а б American Gangster DVD, Fallen Empire: The Making of American Gangster documentary
  141. ↑ Caldwell, David. Paul M. Sammon interview. BRmovie.com. Архів оригіналу за 7 квітня 2010. Процитовано 6 березня 2010.
  142. ↑ "Prometheus" Crew: On A Mission Collision. Philippine Daily Inquirer. 29 квітня 2012. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 7 травня 2012.
  143. ↑ Sragow, Michael (28 травня 2012). Ridley Scott's Brilliant First Film. The New Yorker. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 15 червня 2020.
  144. ↑ Ridley Scott's History of Directing Strong Women. Newsweek. 17 грудня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 17 грудня 2016.
  145. ↑ Yahoo! Movies: Ridley Scott. Yahoo!. 30 листопада 1937. Архів оригіналу за 7 лютого 2009. Процитовано 6 березня 2010.
  146. ↑ Wax, Alyse (11 серпня 2017). James Cameron has a few thoughts about Ridley Scott's Alien: Covenant. Syfy. Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 18 вересня 2021.
  147. ↑ Ridley Scott: 'Magic comes over the horizon every day' | Hero Complex – movies, comics, pop culture. Los Angeles Times. 26 квітня 2012. Архів оригіналу за 11 січня 2015. Процитовано 24 серпня 2014.
  148. ↑ The Culture and Philosophy of Ridley Scott, p. 121—142, Lexington Books, 2013.
  149. ↑ The Culture and Philosophy of Ridley Scott, p. 136—142, Lexington Books, 2013.
  150. ↑ The Culture and Philosophy of Ridley Scott, p. 140—142, Lexington Books, 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рідлі_Скотт&oldid=43376375