Селадон
Селадон — різновид порцеляни, вкритий прозорою поливою (глазур'ю) світло-зеленуватих відтінків з невеличкими тріщинками (краке́). Селадоном називають як саму поливу, так і вироби з її використанням.
Селадо́н (ім'я загальне, літературне) — пастух, що знемагає від кохання. Похідне від імені Селадон (фр. Céladon), героя французького пасторального роману XVII ст. «Астрея» («L'Astrée»), що його написав Оноре д’Юрфе[fr].
Селадон, як різновид порцеляни, виник у Стародавньому Китаї. В ті часи велику популярність мав камінь нефрит. Зеленувато-сірий, різних відтінків, він слугував для виготовлення різноманітних речей і навіть ударних музичних інструментів. Камінь так шанували, що епітет «нефритовий», у значенні «цінний, престижний», перейшов у китайську поезію.
Майстри Китаю створили поливу для кераміки, що імітувала поверхню нефриту. До того ж пластична глина дозволяла створювати вироби такої складності, яку не дозволяв справжній мінерал.
За однією з гіпотез, назва «селадон» і походить від санскритського sila та dhara, що якраз і означає «камінь» і «зелений».
Вважають, що перший селадон виробили в провінції Чжецзян[1].
Китайці кохалися в селадоні й називали його «найкращий під небесами».
Особливо відомими були печі для випалення порцеляни в Лунцуені. Вироби звідти експортували в різні країни Азії від Кореї до мусульманських країн в 13-15 століттях.
У 20 столітті в Китаї діяв Інститут порцеляни, (місто Кайфень).
Окрім Китаю, виробництво селадону започаткували й в Кореї. Історики називають період від 918 по 1392 рр. періодом Корьо. Від назви періоду походить і сучасна назва країни. На період Корьо припадає виробництво високоякісного і художньо довершеного корейського селадону. Часто це імітації китайських виробів доби Сун. Але є й свої національні відмінності. Виробництво корейського селадону поступово нарощувалось з 10 і досягло розквіту у 12-13 століттях.
Ремесло було насильницьки обірвано після монгольської навали, убивства ремісників і утисків буддизму в підкореній країні.
Виробництво селадонів в Кореї було пізніше відновлено та існує й зараз.
Ремісники Японії запозичили технологію виготовлення селадону в Південному Китаї у 17 столітті. Серед визнаних майстрів японського селадону — кераміст Аокі Мокубей.
Слід зауважити, що селадон буває не обов'язково оливково-зеленим. Існують глазурі білі, жовтуваті, зелено-блакитні, блакитні. В Японії перейшли від оливково-зеленої глазурі до блакитної.
В 15 столітті граф Катценельнбоген почав імпорт селадону в Західну Європу. Зразки того селадону експонує Міський музей міста Кассель[2].
Привабливий зеленуватий колір готових виробів отримують завдяки технології. Сировиною слугувала глина з незначними домішками солей заліза(1 — 3 відсотки).
Випалення було подвійним. Спочатку при температурі 700—800 градусів за Цельсієм. Потім епат покриття поливою і нове випалення при 1250—1300 °C. Чим тоншим був шар глазурі, тим більше краке він матиме.
Краке́ — мережа тонких тріщин глазурі на готовому виробі. Спочатку його розглядали як технологічний недолік. Але трохи перегодом краке ввели в естетику і почали розглядати як характерну особливість керамічного виробництва. На стародавніх виробах інколи нема ніякого декору, окрім примхливої мережі краке, яке стало ще одним засобом декору селадону.
Селадон давно предмет колекціонування музеями світу. Його збирають і експонують
- Метрополітен-музей, Нью-Йорк
- Британський музей, Лондон
- Музей Гіме, Париж
- Державний музей мистецтва народів сходу, Москва
- музеї Японії
- музеї Кореї
В Кореї проводять декілька щорічних фестивалів кераміки, де можна побачити як техніку виготовлення селадону, так і готові вироби.
- Санкай
- Севрська порцелянова мануфактура
- Корецька порцеляна
- Порцеляна Веджвуд
- Віденська порцеляна Аугартен
- Чеська старорожева порцеляна
- Мейсенська мануфактура
- ↑ «Celadon»[недоступне посилання] at the Glossary of Chinese Porcelain Terms
- ↑ http://www.graf-von-katzenelnbogen.com/ [Архівовано 24 лютого 2010 у Wayback Machine.] История графа Катценельнбоген, 600 лет Братвурста и первого рислинга в мире(нім.)
- G. St. G. M. Gompertz: Celadon Wares. London 1968
- B. Harrison: Oriental Celadon. Leeuwarden 1978
- M. Tregear: Die Keramik der Song-Zeit. München 1982, ISBN 3-7774-3390-X
- J. Ayers: Die Keramik des Fernen Ostens: China, Vietnam, Korea, Japan. Freiburg, Basel, Wien 1984, ISBN 3-451-20199-2
- G. Weiss: Alte Keramik neu entdeckt. Frankfurt/M., Berlin, Wien 1985, ISBN 3-548-34290-6