Очікує на перевірку

Сен-Жон Перс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сен-Жон Перс
Saint-John Perse
Сен-Жон Перс в 1960 році
Ім'я при народженніМарі Рене Алексіс Сен-Леже Леже
ПсевдонімSaint-John Perse[1] і Saint Leger Leger
Народився31 травня 1887(1887-05-31)
Пуент-а-Пітр, Гваделупа
Помер20 вересня 1975(1975-09-20) (88 років)
Єр, Прованс
Похованняcemetery of Giensd[2]
ГромадянствоФранція Франція
Діяльністьпоет, дипломат
Alma materУніверситет Бордо і Lycée Louis-Barthoud
ЗакладГарвардський університет
Мова творівфранцузька
Жанрпоезія
Magnum opusпоема «Анабазис»
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв
МатиRenée Dormoy-Légerd
У шлюбі зDorothy Russeld[3]
Автограф
Премії Нобелівська премія з літератури (1960)
CMNS: Сен-Жон Перс у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Сен-Жон Перс (фр. Saint-John Perse); 31 травня 1887, Пуент-а-Пітр, Гваделупа — 20 вересня 1975, Єр, Прованс) — літературний псевдонім французького поета і дипломата Алексіса Леже (або Сен-Леже) (фр. Alexis Léger), (фр. Alexis Saint-Legér Léger), лауреата Нобелівської премії з літератури 1960 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у Французькій Гваделупі в родині адвоката Амаді Сен-Леже, що проживав на островах ще з 1815 року. В 1875 році родина повернулася до Франції.

З 1911 року Алексіс почав працювати в міністерстві закордонних справ. В 1916-1921 роках — секретар французького посольства в Пекіні. В 1921 році Леже брав участь у Вашингтонської конференції, де на талановитого дипломата звернув увагу глава французької делегації Арістід Бріан, який невдовзі призначив його своїм помічником. У Парижі Леже часто бував у літературних колах Андре Жида та Поля Валері.

В 1925 році Леже вперше використав літературний псевдонім «Сен-Жон Перс», складений з імен апостола Іоанна і римського поета I століття Персія. У 1933-1940 роках займав пост генерального секретаря французького МЗС. Брав участь в Мюнхенській конференції, де висловлювався проти поступок Німеччині. В 1940 році після звільнення з посади емігрував до США.

Уряд Віші позбавив його французького громадянства. У Сполучених штатах Леже працював в бібліотеці Конгресу, і залишився в Америці навіть після завершення Другої світової війни, періодично повертаючись на короткий час на батьківщину. Помер у своїй віллі в Провансі.

Нагороджений орденом Почесного легіону.

В Гваделупі існує музей Сен-Жон Перса.

Сателітне фото півострова Ґ'ян на Лазуровому березі, тут у своїй віллі мешкав Сен-Жон Перс в останні роки життя, тут в 1975 році він і помер.

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

У 1909 році Алексіс Леже публікує перші вірші під заголовком «Образи Крузо», а наступного року поему «Еклоги». Перші публікації були дуже схвально зустрінуті Валері Ларбо (рецензія в журналі «Фаланж» за 1911 рік). У 1925 році під псевдонімом Сен-Жон Перс публікує поему «Анабазис». Після цього вирішує відмовитись від будь-яких публікацій, поки він перебуває на дипломатичній службі. Публікує свої твори вже у США: в 1942 році «Вигнання», в 1943 році «Поема до чужинки», в 1944 році — «Сніги». У 1946 році, ще перебуваючи в США публікує у видавницітві Ґаллімар поему «Вітри». У 1960 році з'являється збірка коротких віршів «Хроніки». Цього ж року йому присуджують Нобелівську премію з літератури. Його останні поеми «Ноктюрн» та «Посуха» виходять в світ у 1975 році, вже посмертно.

Повне зібрання творів виходило у видавництві Ґаллімар (див.: Œuvres complètes, Bibliothèque de la Pléiade, Gallimard (1972).

Твори Перса перекладали такі відомі поети, як Т. С. Еліот, Р. М. Рільке, Дж. Унгаретті.

Основні твори

[ред. | ред. код]
  • Збірка віршів «Еклоги» (Éloges, 1911),
  • епічна поема «Анабазис» (Anabase, 1924),
  • поема «Дружба принца» ( Amitié du prince, 1924),
  • «Вигнання» (Exile, 1942),
  • «Поема до чужинки», (1943)
  • «Сніги» (1944)
  • «Вітри» (Vents, 1946),
  • «Орієнтири» (Amers, 1957) [1],
  • «Хроніка» (Chronique, 1960),
  • «Птахи» (Oiseaux, 1962).

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Твори Сен-Жон Перса українською перекладали Володимир Брюґґен, Анатолій Москаленко, Остап Тарнавський. Володимир Брюгген за книжку перекладів Сен-Жон Перса, опубліковану у видавництві «Фоліо», удостоєний пермії імені Василя Мисика. Том перекладів у виконанні Анатолія Москаленка двома виданнями виходив у видавництві Юніверс. У книжці Остапа Тарнавського «Поетичні переклади» (2006) опубліковані уривки з поеми «Анабазис».

Докторську дисертацію про поезію Сен-Жон Перса написала українська поетеса й літературознавець зі США Женя Васильківська.

Література

[ред. | ред. код]
  • Saint-John Perse, les rivages de l'exil, biographie, Joëlle Gardes-Tamine, 2006 (Aden)
  • Saint-John Perse: la culture en dialogues, Carol Rigolot, 2007 (L'Harmattan)
  • Saint-John Perse dans sa bibliothèque, Renée Ventresque, 2007 (Honoré Champion)
  • Alexis Léger dit Saint-John Perse, Renaud Meltz, 2008 (Grandes biographies, Flammarion)
  • Quête ésotérique et création poétique dans Anabase de Saint-John Perse, Laurent Fels, 2009 (P.I.E. Peter Lang)
  • Saint-John Perse, neveu de Nietzsche, May Chehab, 2009 (Honoré Champion)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Сен-Жон Перс
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сен-Жон Перс


  1. ↑ https://www.nobelprize.org/prizes/facts/facts-on-the-nobel-prize-in-literature/
  2. ↑ Find a Grave — 1996.
  3. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  4. ↑ Національна бібліотека Франції — 1537.
  5. ↑ Library of Congress Library of Congress Name Authority File
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сен-Жон_Перс&oldid=40373836