Сино-тибетські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сино-тибетські мови
Китайсько-тибетські мови
Поширені: Східна Азія, Південно-Східна Азія, Південна Азія
Класифікація: одна з основних мовних сімей
Групи:
Мови мяо-яо (спірно)
Кількість носіїв: 1,2 млрд. (1996 рік)
ISO 639-2 and 639-5: sit
   Поширення сино-тибетських мов

Си́но-тибе́тські мо́ви (також уживають поняття кита́йсько-тибе́тські мо́ви) — велика мовна сім'я, поширена у Східній, Південно-Східній і Південній Азії. Налічує приблизно 300 мов. Загальна кількість мовців становить понад 1,2 млрд осіб. Таким чином, за кількістю носіїв ця мовна сім'я посідає друге місце у світі після індоєвропейської мовної сім'ї.

Сино-тибетську сім'ю вчені поділяють на дві групи, а саме: китайську (синітську), до якої входить велика кількість китайських мов (які традиційно називають діалектами), і тибето-бірманську групу (решта інших мов). Кількість носіїв китайських мов перевищує 1 млрд осіб.

Час розходження: середина 5 тисячоліття до н. е. Частка збігів: 18 %[джерело?].

Посилання

[ред. | ред. код]