Список матерів султанів Османської імперії
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Список матерів султанів Османської імперії — хронологічний перелік матерів верховних правителів з династії Османів, яка правила в 1299—1924 роках.
Зі смертю султана або його усуненням з трону весь його гарем вирушав до Старого палацу, звідки після сходження на трон його наступника викликалася мати останнього, яка під час пишної церемонії валіде алайї отримувала титул «валіде-султан», очолювала гарем сина і шанувалася як «перша жінка держави»[1]. До введення титулу валіде-султан за сельджукською традицією використовувався титул валіде-хатун. Пізніше поряд з титулом валіде-султан використовувалися титули мехд-і улья-и салтанат[2] - «колиска великого султана»[3], валіде-і падишах[2] — «мати правителя»[4] та валіде-і саадетпенах[2] — "мати щасливого притулку"[5].
Протягом усього правління сина мати султана була найвпливовішою фігурою у гаремі. Вона користувалася великою повагою та впливом як у палаці, так і за його межами, часто активно втручаючись у державні справи. Що стосується того, якщо мати не доживала до правління сина чи помирала під час нього, частина її привілеїв, обов'язків, а іноді і титул валіде, покладалися на няню султана, хазнедар-уста (керівниця гарему) чи прийомну мати правителя[1]. Найбільшого впливу у політиці матері султанів досягли в XVI-XVII століттях — в епоху «Жіночого султанату». Найважливішими фігурами цього періоду були Хасекі Хюррем Султан мати Селіма ІІ, хоча валіде не була, Нурбану-султан (мати Мурада III), Сафіє-султан (мати Мехмеда III), Кесем-султан (мати Мурада IV та Ібрагіма I) та Турхан-султан (мати Мехмеда IV).
Історія Османської імперії налічує тридцять шість султанів та одного халіфа. Відомо про двадцять трьох матерів султанів, які дожили до їх правління[2]. У двох випадках султанами ставали повнорідні брати (Мурад IV та Ібрагім I/Мустафа II та Ахмед III), а їх матері, Махпейкер Кесем-султан та Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан, двічі отримували титул валіде[1]. У разі її смерті обов'язки матері султана при дворі виконувала його мачуха — Пересту-кадинефенді[6][7].
У перші роки існування Османської держави його правителі Осман I та Орхан I носили титул бей або емір, пізніше син Орхана Мурад I прийняв титул султан[8][9] і перетворив Османський бейлік на Османську імперію.
| № | Ім'я (роки життя) |
Син-бей (роки правління) |
Походження | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| 1. | Халіме-хатун[10] | Осман I (1281—1326) |
Можливо, туркеня[11] | |
| 2. | Мал-хатун[11] (померла після 1324 року[12]) |
Орхан I (1326—1359) |
Туркеня[11][13], донька Омер-бея[12][14]. | Носила титул, рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[2]. |
| Ім'я (роки життя) | Походження | Монарх (роки правління) | Примітка |
|---|---|---|---|
| Нілюфер-хатун[11][15][16] | Грекиня[11], ймовірно донька текфура Ярхісара[17][13] | Мурад I (1359—1389) |
Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан [2][16] |
| Гюльчічек-хатун[11][18] | Грекиня[11][13] | Баязид I Блискавичний (1389—1402) |
Померла до сходження сина на престол[19] |
| Девлет-хатун[20][18][13] | Рабиня або місцева християнка, яка перейшла в ісламську віру[13] | Мехмед I (1413—1421) |
Ймовірно, померла до сходження сина на престол[2] |
| Еміне-хатун[11] | Дочка правителя бейліка Зулькадар Сулі Шабан-бега або, що менш імовірно, його батька Мухаммада Насіра ад-діна[21] | Мурад II (1421—1444 1446—1451) |
Ймовірно, померла до сходження сина на престол[19] |
| Хюма-хатун[11][18] (пом. у вересні 1449[22]) |
Ймовірно, рабиня грецького або слов'янського походження[13] | Мехмед II (1444—1446 1451—1481) |
Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[2] |
| Еміне Гюльбахар-хатун[11][18] (пом. до 1492[23]) |
Албанка[24], понтійська грекиня[25], туркеня[11] або слов'янка[26] | Баязид II (1481—1512) |
Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[27][28][2] |
| Гюльбахар-хатун[29][30][16] або Айше-хатун[11][31] (пом. після 1512[32]) |
? / Айше — донька правителя бейлика Зулькадар Алауддевле Бозкурта[32] | Селім I (1512—1520) |
? / Ймовірно, Айше померла до сходження сина на престол[19] |
| Айше[16] Хафса-султан[11][33][18] (прибл. 1478/1479 — 19 березня 1534[34]/1539[16]) |
Європейка[35], черкеска або туркеня[36] | Сулейман І (1520—1566) |
Валіде-султан[19][28][16][2] |
| Хюррем-султан[11][18] (прибл. 1500 — 15 квітня 1558[28][16]) |
Ймовірно, слов'янського походження [28][16] | Селім ІІ (1566—1574) |
Померла до сходження сина на престол [19] |
| Нурбану-султан[11][16] (прибл. 1525[37]/прибл. 1530 — 6 грудня 1583[16]) |
Венеційка[38][39], грекиня з Корфу[40] або єврейка[41][42][43] | Мурад III (1574—1595) |
Валіде-султан[19][16][2] |
| Сафіє-султан[11][16] (1550 — 10 листопада 1605[44][16]/кінець 1618 — початок 1619[45]) |
Албанка з села Рези в Дукагінському нагір'ї[en][46][47] | Мехмед III (1595—1603) |
Мехд-і улья (валіде-султан)[19][16][2] |
| Хандан-султан[11][16] (прибл. 1574[48] — 12[49]/26 листопада 1605[50][16]) |
Ймовірно, боснійка[51] або грекиня[49] | Ахмед I (1603—1617) |
Валіде-султан[19][16][2] |
| Халіме-султан[52] (прибл. 1571[48] — після 10 вересня 1623) |
Абхазка[53] | Мустафа I (1617—1618 1622—1623) |
Валіде-султан[54][16][2] |
| Махфіруз Хадідже-султан[11][16] (прибл. 1590 — до 1614[55] або 1620[56][57]/1621[58]) |
Існують версії про грецьке[59][60] та сербське[61][62] походження | Осман II (1618—1622) |
Згідно з версією сучасних істориків до моменту сходження Османа II на трон в 1618 Махфіруз була жива, проте всупереч традиціям вона не була переведена зі Старого палацу до палацу Топкапи і не отримала титул валіде[63][57]. Обов'язки матері султана при дворі виконувала няня Османа II [64]. За іншою версією, Махфіруз померла до сходження на престол сина[55][19] |
| Махпейкер Кесем-султан[11][16] (померла 2 вересня 1651[58][16]) |
Грекиня[65] | Мурад IV (1623—1640) Ібрагім I (1640—1648) |
Валіде-султан при обох синах[19][58][16][2], регент Османської імперії у перші роки правління Мурада IV. Після повалення і смерті Ібрагіма I усунула від влади Турхан-султан - мати султана Мехмеда IV [66]. Задушена прихильниками Турхан[67] |
| Хатідже Турхан-султан[11][16] (1627[68]/1628[69] — 5 липня 1682[70]/1683[16]) |
Росіянка[68][71][72][73][74][11] | Мехмед IV (1648—1687) |
Валіде-султан[19][16][2] |
| Саліха Ділашуб-султан[11][16] (пом. 5 листопада 1689[70][16]) |
Сулейман II (1687—1691) |
Валіде-султан[19][16][2] | |
| Хатідже Муаззез-султан[75][11][16] (пом. 12 вересня 1687[70]) |
Невідомо[76] | Ахмед ІІ (1691—1695) |
Померла до сходження сина на престол[19][16] |
| Еметуллах Рабіа Гюльнуш-султан[11][16] (1642[77] — 5[77]/6 листопада 1715[16]) |
Походила з грецької[36] або венеційської[78] сім'ї Верціцці[78][79][36][80] з острова Крит | Мустафа II (1695—1703) Ахмед III (1703—1730) |
Валіде-султан при обох синах[19][16][2] |
| Саліха Себкаті-султан[11][16] (1680[81] — 21 вересня 1739[82][16]) |
Грекиня[81] | Махмуд I (1730—1754) |
Мехд-і улья (валіде-султан)[19][82][16][2] |
| Шехсувар-султан[11][16] (після 1676 — 27 квітня 1756[82][16]) |
Росіянка[11] | Осман III (1754—1757) |
Мехд-і улья (валіде-султан)[19][82][16][2] |
| Міхрішах Кадин-ефенді[11][16] (пом. 1731[16]/1732[82]) |
Невідомо | Мустафа ІІІ (1757—1774) |
Померла до сходження сина на престол[19][16] |
| Рабіа Шермі-султан[11][16] (пом. 1722/1723)[16] |
Невідомо[36] | Абдул-Хамід І (1774—1789) |
Померла до сходження сина на престол[19][16] |
| Міхрішах-султан[11][16] (пом. 16 жовтня 1805[83][16]) |
Грузинка[84] | Селім III (1789—1807) |
Валіде-султан[19][16][2] |
| Айше Сінепервер-султан[11][16] (пом. 11 грудня 1828[85][16]) |
Ймовірно, грузинка або черкеска[86] | Мустафа IV (1807—1808) |
Валіде-султан[19][87][16][2] |
| Накшиділь-султан[11][88][16] (1766 — 22 серпня 1817[85][16]) |
Ймовірно, грузинка або черкеска[35] | Махмуд II (1808—1839) |
Валіде-султан[19][16][2] |
| Безміалем-султан[11] (1808 — 2 травня 1853[89][16]) |
Грузинка[90][91] | Абдул-Меджид I (1839—1861) |
Валіде-султан[19][92][2] |
| Пертевніял-султан[11][16] (1810 — 5 лютого 1883[89][16]) |
Черкеска[93] | Абдул-Азіз (1861—1876) |
Валіде-султан[19][92][2] |
| Шевкефза-султан[11] (12 грудня 1820 — 20 вересня 1889[94]) |
Черкеска[11][7] | Мурад V (1876) |
Валіде-султан[19][2] |
| Тірімюжган Кадин-ефенді[11][95][16] (16 серпня 1819 — 26 квітня 1853[94][16]) |
Черкеска[11] із субетносу шапсугів[96] | Абдул-Хамід ІІ (1876—1909) |
Померла до сходження сина на престол[19][16]. Обов'язки матері султана виконувала черкеска із убихів[97] Пірісту Кадин-ефенді, яка виховувала Абдул-Хаміда після смерті Тірімюжган[6][7]. Пірісту офіційно носила титул матері султана[98][2] і стала останньою валіде-султан Османської імперії [2] |
| Гюльджемаль Кадин-ефенді[11][99][16] (1826 — 29 листопада 1851[94][16]) |
Боснійка[100] | Мехмед V (1909—1918) |
Померла до сходження сина на престол[19]. Після смерті Гюльджемаль її сина виховувала Серветсеза Кадин-ефенді, але і вона померла до сходження Мехмеда V на престол[79] |
| Гюлюсту Кадин-ефенді[11] (пом. в травні 1861[94]) |
Черкеска[36] | Мехмед VI (1918—1922) |
Померла до сходження сина на престол[19]. Після смерті Гюлюсту її сина виховувала Шаесте Ханим-ефенді, але і вона померла до сходження Мехмеда VI на престол[79] |
| Хайраниділь Кадин-ефенді[11] (2 листопада 1846 — 9 вересня 1898[94]) |
Черкеска[36][101] | Абдул-Меджид ІІ Останній халіф з династії Османів (1922[102]—1924) |
Син Хайраниділь не був султаном і носив тільки титул халіфа Османської держави[102]. Сама Хайраниділь до моменту отримання сином титулу не дожила[79] |
Після полону і смерті султана Баязида I в 1402 році троє його синів розділили уламки імперії: в Едірне проголосив себе султаном Румелії старший син Сулейман-челебі[103], який захопив владу над турецькими володіннями на Балканському півострові, в Бурсі(західна Анатолія) Іса-челебі[104], у східній Анатолії - молодший син Мехмед. Мехмед у 1405—1406 роках вів війну проти Іси, розбив брата і об'єднав під своєю владою Анатолію, після чого відправив старшого брата Мусу до Румелії боротися із Сулейманом. Муса досяг успіху, але сам оголосив себе султаном і захопив європейські володіння османів[105]. В 1411 Мехмед включився в боротьбу за Румелію і в 1413 розбив армію Муси, який утік у Валахію і незабаром загинув. Усі османські володіння знову об'єдналися під владою султана — Мехмеда I[106].
| № | Ім'я (роки життя) |
Син-султан (роки правління) |
Походження | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| — | Девлетшах-хатун[107] (ум. 1411[105]) |
Іса-челебі Султан (західної) Анатолії. (1403—1406) |
Дочка правителя Герміяна Сулеймана-шаха[tr] і Абіде Мутаххара-хатун, онуки Джалаладдіна Румі[108]. | |
| — | Фюлане-хатун[110][48] | Сулейман-челебі Перший султан Румелії. (1402—1411) |
Дочка Константина Драгаша, правителя Кюстенділа[48]. | |
| — | Девлет-хатун[20][18][13] | Мехмед I Султан (східної) Анатолії. (1403—1406) Султан Анатолії. (1406—1413) Султан Османської імперії. (1413—1421) |
Рабиня або місцева християнка, яка перейшла в іслам[13]. | Носила титул, рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан [2]. |
| — | Можливо[111] Девлетшах-хатун[48] |
Муса-челебі Другий султан Румелії . (1411—1413) |
Дочка правителя Герміяна Сулейман-шаха і Мутаххари-хатун, онуки Джалаладдіна Румі[108]. |
- ↑ а б в Alderson, 1956, с. 81.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Akyıldız, 2012, с. 494.
- ↑ Alderson, 1956, с. 117.
- ↑ Alderson, 1956, с. 118—119.
- ↑ Alderson, 1956, с. 119.
- ↑ а б Bahadıroğlu, 2007, с. 519.
- ↑ а б в Brookes, 2010, с. 128.
- ↑ Тверитинова, 1953, с. 13.
- ↑ Lowry, 2012, с. 37.
- ↑ Söğüt, 1988, с. 130.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Alderson, 1956, с. 83.
- ↑ а б Alderson, 1956, с. 163.
- ↑ а б в г д е ж и Lowry, 2012, с. 153.
- ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 34.
- ↑ Peirce, 1993, с. 51.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр Süreyya, 1 Cild, 1996.
- ↑ Alderson, 1956, с. 165.
- ↑ а б в г д е ж Peirce, 1993, с. 52.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав Alderson, 1956, с. 83 (прим.).
- ↑ а б Alderson, 1956, XXIV (прим. 9).
- ↑ Alderson, 1956, table XXV (прим. 4).
- ↑ Alderson, 1956, table XXVI.
- ↑ Alderson, 1956, table XXVII.
- ↑ Lyigun, Murat (2015). War, Peace, and Prosperity in the Name of God: The Ottoman Role in Europe's Socioeconomic Evolution. London: University of Chicago Press. с. 119. ISBN 9780226388434.
Beyazit II... Gülbahar Hatun... Albanian...
- ↑ Ostovich, Helen; Silcox, Mary V.; Roebuck, Graham (2008). The Mysterious and the Foreign in Early Modern England (англ.). Associated University Presse. с. 60. ISBN 978-0-87413-954-9.
Mehmed's eldest son was Bayezid or Beyazid II, whose mother, Gülbahar, was probably a Greek concubine.
- ↑ Alderson, 1956, table XXVII (прим. 9).
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 129.
- ↑ а б в г Alderson, 1956, table XXX.
- ↑ Uluçay, 2011, с. 45.
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 157.
- ↑ Emecen, 2009.
- ↑ а б Alderson, 1956, table XXVIII.
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 186.
- ↑ Alderson, 1956, table XXIX.
- ↑ а б Sakaoğlu, 2008.
- ↑ а б в г д е Sakaoğlu, 2015.
- ↑ Goodwin, 2006, с. 128.
- ↑ Alderson, 1956, table XXXI.
- ↑ Peirce, 1993, с. 92.
- ↑ Arbel, Benjamin. Nur Banu (c. 1530—1583): A Venetian Sultana? (англ.) // Turcica. — 1992. — Vol. 24. — P. 241—259. Архівовано 23 червня 2020 року.
- ↑ Shaw & Shaw, 1976, с. 178.
- ↑ Altınay, 2013, с. 95.
- ↑ Uluçay, 2011, с. 68.
- ↑ Alderson, 1956, table XXXII.
- ↑ Peirce, 1993, с. 127.
- ↑ Peirce, 1993, с. 94.
- ↑ Lisa Jardine. Gloriana Rules the Waves: Or, the Advantage of Being Excommunicated (And a Woman). — Transactions of the Royal Historical Society, 2004. — Vol. 14, no. 6 (December). — P. 218. — ISSN 0080-4401. — DOI:.
- ↑ а б в г д Öztuna, 2005.
- ↑ а б Sakaoğlu, 2008, с. 219.
- ↑ Alderson, 1956, table XXXIII.
- ↑ Börekçi, Günhan. Factions and favorites at the courts of sultan Ahmed I (r. 1603—17) and his immidiate predessors. — P. 92. Архівовано з джерела 15 березня 2018.
- ↑ Börekçi, Günhan. Factions and favorites at the courts of sultan Ahmed I (r. 1603—17) and his immidiate predessors. — P. 65. Архівовано з джерела 15 березня 2018.
- ↑ Börekçi, 2009, с. 409.
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 245.
- ↑ а б Della Valle, 1843, с. 53—54.
- ↑ Peirce, 1993, с. 233.
- ↑ а б Piterberg, 2003, с. 15.
- ↑ а б в Alderson, 1956, table XXXIV.
- ↑ Meram, 1977, с. 279.
- ↑ Metin, 2010, с. 179.
- ↑ İnal, 2005, с. 27.
- ↑ Iyigun, 2015, с. 119.
- ↑ Peirce, 1993, с. 232—233.
- ↑ Piterberg, 2003, с. 18.
- ↑ İlgürel 2002; Tezcan 2008; Britannica.
- ↑ Peirce, 1993, с. 250.
- ↑ Peirce, 1993, с. 252.
- ↑ а б Sakaoğlu, 2008, с. 245.
- ↑ Adıvar, Hasan, 2009, с. 227.
- ↑ а б в Alderson, 1956, table XXXVII.
- ↑ Barzilai-Lumbroso, 2008, с. 206.
- ↑ Baer, 2011, с. 35.
- ↑ Cooke, Göknar, Parker, 2008, с. 214.
- ↑ Carsten, 1961, с. 505.
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 307.
- ↑ A.D. Alderson, The Structure of the Ottoman Dynasty, Clarendon Press, Oxford, 1955, p.83
- ↑ а б Alderson, 1956, table XXXVIII.
- ↑ а б İpşirli, 1996.
- ↑ а б в г Uluçay, 2011.
- ↑ Alderson, 1956, table XXXVIII (note 2).
- ↑ а б Akyıldız, 2009.
- ↑ а б в г д Alderson, 1956, table XL.
- ↑ Alderson, 1956, table XLIII.
- ↑ Ágoston, Gábor,; Masters, Bruce Alan, 1950- (2009). Encyclopedia of the Ottoman Empire. New York, NY: Facts On File. ISBN 978-1-4381-1025-7. OCLC 435911915. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 1 листопада 2020.
- ↑ а б Alderson, 1956, table XLIV.
- ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 354.
- ↑ Alderson, 1956, table XLIV (прим. 2).
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 410.
- ↑ а б Alderson, 1956, table XLVI.
- ↑ Bezmi Alem Valide Sultan, Gürcistan Dostluk Derneği. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 17 лютого 2013.
- ↑ Bezmiâlem Valide Sultan, Bezmiâlem Vakıf Üniversitesi Tıp Fakültesi Hastanesi [Архівовано 2012-06-06 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Süreyya,1 Cild, 1996.
- ↑ Akyıldız, 2007.
- ↑ а б в г д Alderson, 1956, table XLVII.
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 505.
- ↑ Brookes, 2010, с. 127.
- ↑ Brookes, 2010, с. 128, 130.
- ↑ Davis, 1986, с. 6.
- ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 535.
- ↑ Açba, 2007.
- ↑ Alderson, 1956, table XLVIII.
- ↑ а б Alderson, 1956, с. 116.
- ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 42.
- ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 19.
- ↑ а б в г Alderson, 1956, table XXIV.
- ↑ Alderson, 1956, table XXV.
- ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 63.
- ↑ а б Alderson, 1956, table XXIV (прим. 8).
- ↑ Gül, 2010.
- ↑ Ім'я Фюлане використовувалося екземпліфікативом для позначення жінок, чиє ім'я невідомо[109]. Справжнє ім'я Фюлане невідомо[105].
- ↑ У султана Баязида I було двоє синів з іменем Муса[105], матір'ю одного з них була Девлетшах, але невідомо якого.
- Altınay Ahmed Refik. Kadınlar saltanatı. — An. : BookCase Yayınevi, 2013. — 399 p. — ISBN 6055190028, 9786055190026.
- Peirce Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxf. : Oxford University Press, 1993. — 374 p. — ISBN 0195086775, 9780195086775.
- Adıvar Halide Edib; Hasan Mushirul. East Faces West: Impressions of a Turkish Writer in India. — New Delhi : Academy of Third World Studies, Jamia Millia Islamia, 2009. — P. 227. — ISBN 8189833510.
- Akyıldız Ali. Saliha Sultan // Islam Ansiklopedisi. — Is. : İslâm Araştırmaları Merkezi, 2009. — Vol. 36.
- Söğüt: I. Milletlerarası Osmanlı Sempozyumu. — Ertuğrul Gazi'yi Anma ve Söğüt Şenliği Vakfı, 1988. — 150 p.
- The Concubine, the Princess, and the Teacher: Voices from the Ottoman Harem / ed. Douglas Scott Brookes. — Austin : University of Texas Press, 2010. — P. 123—140. — ISBN 0292783353, 9780292783355.
- Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları. — İs. : Oğlak Yayıncılık, 2008. — 574 p.
- Тверитинова А. С. Фальсификация истории средневековой Турции в кемалистской историографии // Византийский временник / ред. коллегия: Б. Д. Греков, Е. А. Косминский, Н. В. Пигулевская, В. Н. Лазарев, М. В. Левченко, К. Р. Симон и З. В. Удальцова. — М. : Видавництво Академії наук СРСР, 1953. — Т. VII. — С. 505. — ISBN 5447574978, 9785447574970.
- Babinger Franz. Mehmed the Conqueror and His Time. — Princeton : Princeton University Press, 1992. — ISBN 0-691-01078-1.
- Shaw Stanford J.; Shaw Ezel Kural. History of the Ottoman Empire and Modern Turkey. — Cambr. : Cambridge University Press, 1976. — Т. 1. — 368 p. — ISBN 0521291631, 9780521291637.
- Carsten F. L. The New Cambridge Modern History. — Cambr. : CUP Archive, 1961. — Т. V. The Ascendancy of France, 1648-88. — P. 505—506. — ISBN 0521045444, 9780521045445.
- Sarıcaoğlu, Fikret. Nakşidil Sultan // Islam Ansiklopedisi. — Is. : İslâm Araştırmaları Merkezi, 2006. — Vol. 32. — P. 343—344.
- Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Is. : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5, 975-333-038-3.
- Baer Marc David. Honored by the Glory of Islam: Conversion and Conquest in Ottoman Europe. — N. Y. : Oxford University Press, 2011. — 344 p. — ISBN 0199797838, 9780199797837.
- Ruggles, D. Fairchild. Islamic Art and Visual Culture: An Anthology of Sources. — Cheichester : Wiley, 2011. — 186 p. — ISBN 1405154012, 9781405154017.
- Goodwin Godfrey. The Private World of Ottoman Women. — Is. : Saqi, 2006. — 261 p. — ISBN 0863567452, 9780863567452.
- Piterberg Gabriel. An Ottoman Tragedy: History and Historiography at Play. — Chapel Hill : University on North Carolina Press, 2003. — 271 p. — ISBN 0520930053, 9780520930056.
- Akyıldız Ali. Pertevniyal Valide Sultan // Islam Ansiklopedisi. — Is. : İslâm Araştırmaları Merkezi, 2007. — Vol. 34. — С. 239—240.
- Akyıldız Ali. Valide Sultan // Islam Ansiklopedisi. — Is. : İslâm Araştırmaları Merkezi, 2012. — Vol. 42. — С. 494—499.
- Alderson Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956.
- Barzilai-Lumbroso Ruth. Turkish Men, Ottoman Women: Popular Turkish Historians and the Writing of Ottoman Women's History. — Ann Arbor : ProQuest[en]. — С. 206—214. — 348 p. — ISBN 0549483551, 9780549483557. Архівовано березень 6, 2016 на сайті Wayback Machine.
- Bahadıroğlu Yavuz. Resimli Osmanlı tarihi. — Is. : Nesil yayınları, 2007. — 541 p. — ISBN 9752692990, 9789752692992.
- Börekçi Günhan. Mustafa I // Encyclopedia of the Ottoman Empire / Gabor Agoston, Bruce Alan Masters. — N. Y. : Facts on File, Inc., 2009. — P. 409. — ISBN 1438110251, 9781438110257.
- Uluçay M. Çağatay. Padişahların Kadınları ve Kızları. — Is. : Ötüken, 2011. — 312 p. — ISBN 9754378401, 9789754378405.
- Cooke Miriam; Göknar Erdağ M.; Parker Grant Richard. Mediterranean passages: readings from Dido to Derrida. — Chapel Hill : University of North Carolina Press[en], 2008. — P. 214. — ISBN 0807831832.
- Davis Fanny. The Ottoman Lady: A Social History from 1718 to 1918. — Westport : Greenwood Press, 1986. — 321 p. — ISBN 0313248117, 9780313248115.
- Della Valle Pietro. Viaggi di Pietro della Valle, il pellegrino : descritti da lui medesimo in lettere familiari all'erudito suo amico Mario Schipano, divisi in tre parti cioè : La Truchia, La Persia, e l'India, colla vita dell'autore / Mario Schipano. — Brighton : G. Gancia, 1843. — 946 p.
- Emecen Feridun. Selim I // Islam Ansiklopedisi. — Is. : İslâm Araştırmaları Merkezi, 2009. — Vol. 36.
- Gül Muammer. Orta çağlarda doğu ve güneydoğu Anadolu. — An. : Bilge Kültür Sanat, 2010. — 280 p. — ISBN 605571549X, 9786055715496.
- Iyigun Murat. War, Peace, and Prosperity in the Name of God: The Ottoman Role in Europe's Socioeconomic Evolution. — Chicago : University of Chicago Press, 2015. — 208 p. — ISBN 022623228X, 9780226232287.
- Lowry Heath W. The Nature of the Early Ottoman State. — Albany : SUNY Press, 2012. — 197 p. — ISBN 0791487261, 9780791487266.
- Öztuna, Yılmaz. Devletler ve hânedanlar. — Is. : Kültür Bakanlığı, 2005. — Т. 2. — ISBN 9751704693, 9789751704696.