Турбінікарпус
Турбінікарпус | ||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
Turbinicarpus schmiedickeanus[1] (Boed.) Buxb. & Backeb., 1846 | ||||||||||||||||||||
див. текст | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Турбінікарпус[2] (Turbinicarpus (Backeb.) Buxb. & Backeb., 1937) — рід з родини кактусових. Ареал — США (Техас) і Мексика (від півночі до центральних штатів Ідальго, Сан-Луїс-Потосі, Тамауліпас.
Назва роду походить від лат. turbinatus — кеглеподібний і грец. carpos — плід. Пов'язана з формою плодів рослин.
Перший представник роду був описаний як Echinocactus schmiedickeanus Boed. 1928 р. Фрідріхом Бедекером. 1936 р. Курт Баккеберг вводить у ботанічну номенклатуру назву Turbinicarpus як підрід монотипного роду Strombocactus Br. & R., але вже через рік, 1937 р. спільно з Ф. Буксбаумом переводить його в ранг самостійного роду. Згодом до роду Turbinicarpus увійшли роди Gymnocactus, Normanbokea, Rapicactus. Споріднений з родами Neolloydia, Escobaria, Coryphantha, Thelocactus, Sclerocactus.
Ареал розповсюдження обмежений мексиканськими штатами Сан-Луїс-Потосі, Тамауліпас, Ідальго та Техасом (США). Здебільшого турбінікарпуси виростають серед насичених вапняними породами кам'янистих осипів і надають перевагу пологій, злегка горбистій місцевості, а не крутим схилами гір. Невеликі за розмірами стебла рослин знаходять тимчасовий захист від палючих сонячних променів, притискаючись до граней уламків гірських порід, або в півтіні від більш великих представників флори. Більшість видів у посушливий період зменшує об'єм стебла і майже повністю заглиблюється у ґрунт. Надлишок вологи в період вегетації призводить навіть до розтріскування стебел, що більше спостерігається не в природних умовах, а в культурі. Для турбінікарпусів характерний дуже повільний ріст і різкі відмінності ювенільних форм від зрілої стадії розвитку, хоча вони можуть цвісти на 2-3-й рік після посіву. Останнім часом у каталогах торговельних фірм з'явилася велика група нових видів, таксономічний ранг яких досить сумнівний, незважаючи на їх видові описи, виконані в установленому порядку.
У колекціях турбінікарпусам виділяють сонячне місце з постійним припливом свіжого повітря. Полив у період вегетації помірний і нерегулярний, щоб земляний ком не тільки повністю просихав, а й перебував у такому стані деякий час. Турбінікарпуси добре ростуть на субстраті, який складається з 50 % суміші глини та піску, не більше 15 % листової землі, до 20 % гравійних крихт з додаванням дробленого мармуру або гіпсу, решта — наповнювачі. Взимку турбінікарпуси утримують сухо при температурі 6-10 °C. До кінця зимівлі стебла рослин дещо зморщуються, стають порівняно м'якими і помітно втягуються в субстрат. Перші весняні поливання не повинні призводити до застою вологи в ґрунті, оскільки це може призвести до загнивання рослини. З появою ознак вегетації і розвитком пуп'янків норму поливання збільшують. Розмножують турбінікарпуси посівом.
- Turbinicarpus alonsoi
- Turbinicarpus bonatzii
- Turbinicarpus flaviflorus
- Turbinicarpus knuthianus
- Turbinicarpus jauernigii
- Turbinicarpus laui
- Turbinicarpus lophophoroides
- Turbinicarpus rioverdensis
- Turbinicarpus macrochele
- Turbinicarpus macrochele subsp. frailensis
- Turbinicarpus macrochele subsp. polaskii
- Turbinicarpus macrochele subsp. valteri
- Turbinicarpus klinkerianus
- Turbinicarpus klinkerianus subsp. schwartzii
- Turbinicarpus klinkerianus subsp. hiemalis
- Turbinicarpus klinkerianus subsp. planiziei
- Turbinicarpus schmiedickeanus
- Turbinicarpus schmiedickeanus subsp. rubriflorus
- Turbinicarpus schmiedickeanus subsp. andersonii
- Turbinicarpus nieblae
- Turbinicarpus saueri subsp. saueri
- Turbinicarpus saueri subsp. nelissae
- Turbinicarpus ysabelae
- Turbinicarpus gielsdorfianus
- Turbinicarpus major
- Turbinicarpus viereckii subsp. viereckii
- Turbinicarpus viereckii subsp. neglectus
- Turbinicarpus × mombergeri (pseudopectinatus × laui)
- Turbinicarpus krainzianus
- Turbinicarpus krainzianus subsp. minimus
- Turbinicarpus pseudomacrochele
- Rapicactus beguinii
- Rapicactus beguinii subsp. hintoniorum
- Rapicactus booleanus
- Rapicactus canescens
- Rapicactus donatii
- Rapicactus subterraneus
- Rapicactus zaragosae
16 видів роду Турбінікарпус входять до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи[3]
- ↑ Turbinicarpus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
- ↑ Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
- ↑ Червоний Список Міжнародного Союзу Охорони Природи (англ.)
- Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
- Український сайт про кактуси і кактусистів(рос.)
- О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003. (рос.)
- Нико Вермёлен Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)
- Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
- Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986 г., — 286 с., ил. (рос.)
- Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 (англ.)