Угода про нерозголошення
Угода про нерозголошення (англ. Non-disclosure Agreement (NDA), confidentiality agreement (CA), confidential disclosure agreement (CDA), proprietary information agreement (PIA) або secrecy agreement (SA)) є юридичним договором, укладеним між двома або більше сторонами з метою нерозголошення (зберігання), взаємного обміну знаннями, матеріалами, або іншою інформацією доступ до якої обмежено третім особам, та (або) з метою зберігання (нерозголошення) конфіденційної інформації щодо третіх осіб. Цей тип угод служить для запобігання витоку будь-якої конфіденційної інформації: від виробничих секретів до персональних даних.[1]
Перше, що необхідно перед складанням угоди про нерозголошення — це визначити вид необхідної угоди. Можна виділити два основних види:
- Односторонню угоду: одна сторона виявляє бажання довірити певну інформацію іншій стороні, але таким чином, щоб вона залишилася закритою для третіх осіб, виходячи з міркувань секретності або патентного права. Найчастіший випадок вживання таких угод — у трудових відносинах. Деякі трудові договори, укладені між співробітником і роботодавцем, включають положення, що обмежують можливість використовувати і поширювати «конфіденційну інформацію» компанії.
- Взаємна угода про нерозголошення:. Його принципова відмінність від першого виду полягає в тому, що обидві сторони діляться інформацією, яка повинна залишатися закритою для доступу третім особам. Такого роду угоди найбільш часто зустрічаються при спільних підприємствах компаній або при їх злитті.
Зазвичай, договір про нерозголошення містить наступні положення:
- сторони договору;
- тлумачення понять договору;
- визначення предмета договору, тобто що стосується до конфіденційної інформації (зазвичай, конфіденційна інформація міститься у Положенні про конфіденційну інформацію);
- термін, та умови, відповідно до яких така інформація не вважається конфіденційною;
- норми права та юрисдикція, згідно з якими регулюються відносини цього договору;
- відповідальність сторін, за порушення умов договору.
Укладаючи договір про нерозголошення необхідно встановити: предмет договору — що належить до конфіденційної інформації; суб'єкти договору — особи які володіють та надають доступ до конфіденційної інформації, особі якій надано доступ до відповідної інформації, а також треті особи щодо яких зберігається конфіденційна інформація.
Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов[2]. Визначення поняття Конфіденційна інформація викладено у ст.21 ЗУ «Про інформацію».[3]
Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї методи захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності належить інформація, що визнається такою законом (стаття 862 ЦК (435-15), комерційна таємниця (статті 505—508 ЦК) та «ноу-хау» (стаття 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (1560-12).[2]
Господарський Кодекс України[4] в ст.36 містить норми захисту конфіденційної інформації суб'єктів господарювання.
- ↑ Договір про наміри.(рос.)
- ↑ а б Про деякі питання практики застосування господарськими суд... | від 28.03.2007 № 01-8/184. zakon2.rada.gov.ua. Процитовано 7 серпня 2017.
- ↑ Про інформацію | від 02.10.1992 № 2657-XII. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 7 серпня 2017.
- ↑ Господарський кодекс України | від 16.01.2003 № 436-IV (Сторінка 1 з 12). zakon2.rada.gov.ua. Процитовано 7 серпня 2017.
- Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію від 28.03.2007 N 01-8/184
- ЗУ "Про інформацію "
- Господарський Кодекс України
|
Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про бізнес. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |