Фенакістископ
Фенакістископ (від грец. φεναξ — «брехун» та σκοπέω — «дивлюся») — лабораторний прилад, конструкція якого заснована на персистенції, здатності сітківки ока зберігати зображення. Винахідником фенакістископа є Жозеф Плато.[1]. Майже одночасно з Плато Симон фон Штампфер[en] винайшов апарат, дуже схожий на фенакістископ та назвав його «стробоскопом».
Апарат складається з картонного диска з прорізаними в ньому отворами. На одній стороні диска намальовані фігури. Коли диск обертають навколо осі перед дзеркалом, то фігури, що розглядаються в дзеркалі через отвори диска, представляються, як не ті, що обертаються разом з диском, а, навпаки, здаються абсолютно самостійними та роблять рухи, їм властиві.— Жозеф Плато, серпень 1833 року[1]
1828 року Жозеф Плато, продовжуючи досліди Роджета[en] (англ. Peter Mark Roget), створив анортоскоп. [1]
Жорж Садуль називає цей напрямок досліджень Плато «анаморфоз» та вказує на явний вплив тауматропа на дану сферу досліджень. [1]
В кінці 1832 року Плато, продовжуючи досліди з розглядання малюнків через обертовий диск з отворами, створює фенакістископ.
Принцип, на якому ґрунтується такий оптичний обман, дуже простий.
Якщо кілька предметів, що постійно змінюють форму та положення, будуть послідовно виникати перед очима через дуже короткі проміжки часу і на маленькій відстані один від одного, то зображення, які вони викликають на сітківці, зіллються, не змішуючись, і людині здасться, що вона бачила предмет, який постійно змінює форму та положення.— Жозеф Плато, серпень 1833 року[1]
У своїх коментарях до принципів дії фенакістископа Плато дуже точно сформулював «... принцип дії сучасного кіно, або, скоріше, закон, на якому засноване знімання або проєктування фільмів».[1]
20 січня 1833 року в листі Адольфу Кетле, директору Брюссельської обсерваторії, Плато пише про свій винахід.[1]
Однак ще в листопаді 1832 року, Плато відправив свій винахід Майклу Фарадею в Лондон, де він і був продемонстрований перед кількома друзями.[1]
Художник Маду, зять Кетеле, займався створенням серій малюнків для фенакістископа.[1]
З 1833 року, в Лондоні, випуск фенакістископа розпочався в промисловому масштабі.[1]
Незабаром їх виробництво було налагоджено і в Парижі. Паризькі іграшки були зроблені дуже грубо, що позначалося на зображенні.
Плато, виправляючи помилки фенакістископа, відправив до Лондона малюнки зі вказівками. Як наслідок, було створено «фантасмоскоп» або «фантаскоп».[1]
Але у торговців фенакістископ був популярнішим.
Форма та конструкція фенакістископа з часом покращувалася.
1834 року англійським математиком Вільямом Горнером був сконструйований зоотроп — найпримітніша трансформація фенакістископа.
Багато нових моделей, що виникли на основі фенакістископа Плато, швидко та недовго входили в моду під різними назвами. Конструкція цих моделей була достатньо складною, і тому вони іноді коштували достатньо дорого. Особливо багато їх виробляли у Франції, Австрії, а також у Німеччині та Сполучених Штатах.
1845 року свої перші досліди провів артилерійський офіцер барон фон Ухаціус. В результаті цих дослідів, 1853 року барону першому вдалося здійснити проєктування зображень фенакістископа на екран.
Серії його картинок були намальовані на склі, вставлені по колу в дерев'яний диск. Цей диск обертався позаду об'єктива чарівного ліхтаря, в якому горіла кальцієва лампа.
Проєктувальний фенакістископ був так само описаний 1853 року в «Анналах Віденської академії».
У продаж проєктувальний фенакістископ постачався оптиком Прокошем, який організував його серійне виробництво.
Оптик Дюбоск, у Франції, одночасно з Ухаціусом, сконструював аналогічний апарат та представив у Консерваторії мистецтв та ремесел (фр. Conservatoire national des arts et métiers, CNAM). У цьому ж напрямку працювали багато англійських оптиків.
Майже одночасно з Плато професор геометрії Віденського політехнікуму Симон фон Штампфер винайшов апарат, дуже схожий на фенакістископ; він назвав свій апарат «стробоскопом». Ці два дослідники не знали робіт один одного та прийшли до створення даної конструкції кожен своїм шляхом.[1]
Перший стробоскоп Штампфер створив у лютому 1833 року, в той час, як в листопаді 1832 року Фарадею вже демонстрували фенакістископ, створений за кресленнями Плато. До того ж Штампфер не виклав з такою точністю, як Плато, принципи розкладання та відновлення механіки руху.[1]
Примітно, що Ернст Мах, співвітчизник Штампфера, 1872 року вдається до авторитету Плато.[1]
Мах, а за ним Етьєн-Жуль Маре віддали належне Штампферу, назвавши цей спосіб спостережень «стробоскопом» або «стробоскопічним методом».[1]
- Жорж Садуль. Загальна історія кіно. — Москва : Мистецтво, 1958.
