Холодний Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Холодний Петро Іванович
Народився18 грудня 1875(1875-12-18)
Переяслав, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер7 червня 1930(1930-06-07) (54 роки)
Варшава, Польська Республіка
ПохованняПравославний цвинтар у Варшаві
Країна Російська імперія
 УНР
Діяльністьхудожник
Alma materМалювальна школа Мурашка, КНУ імені Тараса Шевченка і Четверта київська гімназія
Знання мовросійська і українська
ДітиХолодний Петро Петрович
міністр народної освіти Української Народної Республіки

Петро́ Іва́нович Холо́дний (18 грудня 1875(18751218), Переяслав — 7 червня 1930, Варшава) — український державний, громадський діяч, член Української Центральної Ради, міністр народної освіти Української Народної Республіки, художник, учений-хімік. Маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист, живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог. Батько художника Петра Холодного.

За доби Української революції (1917—1921 рр.) працював у Секретаріаті народної освіти Української Центральної Ради і міністерстві освіти.

Очолював Міністерство освіти Директорії УНР із 26 грудня 1918 р. до 2 лютого 1919 р та з 26 травня до кінця 1920 р.[1]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Родичі Петра Холодного з боку матері були художниками-іконописцями, які працювали переважно на Полтавщині. За фахом фізик-хімік.

Київський період життя

[ред. | ред. код]

Закінчив Четверту Київську гімназію. В останні два гімназійні роки відвідував вечірні заняття у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, де і здобув Мистецьку освіту. Після закінчення у 1897 р. природознавчого факультету Київського університету за спеціальністю математика та мінералогія, викладав (з 1898 р.) у Київській Технічній школі на кафедрі фізики.

Належав до ТУП. На Всеукраїнському національному конгресі обраний членом УЦР від просвітницьких організацій Києва. Входив до складу Малої Ради від УПСФ.

З 1906  призначений директором комерційної школи у Києві, а з березня 1917 р. — директором Першої української гімназії ім. Шевченка в Києві. Восени 1917 запрошений до уряду УНР на посаду товариша Міністра освіти із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі і мистецького. Пізніше став міністром. Ще 1910 року на виставці українського мистецтва в Києві без відома художника показані його роботи. І це стало початком його артистичної кар'єри. З того ж часу походять його картини: «Дівчина і пава» (1915), «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день» та інші. Пізніше брав участь в перших українських виставках, що були організовані урядом УНР.

Львівський період життя та творчості

[ред. | ред. код]

Після окупації УНР Петро Холодний разом з її урядом емігрував до Тарнова в Західній Галичині (Польща). 1921 переїхав до міста Миколаїв на Львівщині, у 1922 — до Львова. Того ж року, за ініціативою емігрантів зі Сходу України, у Львові створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який він очолив. Гурток об'єднував художників, літераторів та архітекторів, проіснував до 1927. Серед учнів Петра Холодного у цей період була художниця-іконограф — Михайлина Стефанович-Ольшанська.

1920-і стали роками активної творчої роботи митця у Львові. Свої твори, що представляють монументальне та станкове малярство, декоративне мистецтво, демонструє на львівських виставках 1922,1923, 1924, 1926 роках, а 1929 бере участь у виставці української книжкової продукції видавництва «Західна Україна». В 1927 брав участь у «Виставці української графіки в Бельгії», де була представлена виставка української гравюри та книжної графіки[2].

Львівський період був найбагатший у творчості Холодного. Тут він почав малювати, реставрувати (зокрема, у 1921—22 р. ікону Божої Матері Зарваницької[3]) ікони, виконував розписи стін і проектував вітражі.

Під час свого перебування у Львові, 1928 р., вирішив поїхати до Парижу з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що була б присвячена смерті Симона Петлюри. Зібрав необхідний йому матеріал, але задум залишився нереалізованим. Написав декілька наукових праць, що були видані коштом НТШ.

Помер 7 червня 1930 р. у Варшаві[4]. Похований 10 червня о 6 вечора на православному цвинтарі при вул. Вольській. Тлінні останки поховали в цинковій труні з уваги на те, що їх мали надію перепоховати в рідній землі. Кошти для купівлі труни надали емігранти, до чого значно спричинився ректор Львівської богословської академії о.-доктор Йосиф Сліпий[5]. На похороні були представники уряду УНР, родин Лівицьких, Сальських та численних громадських організацій Польщі, ЧСР і Львова[2].

У 1931 у Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка робіт художника, на якій було показано більш ніж 350 експонатів за 10 років його праці у Львові. Огляд його творчості подав у каталозі до неї Михайло Драґан.

Станкові твори Петра Івановича Холодного зберігаються в музеях України, зокрема в Києві та Львові, а також приватних збірках.

Син художника — Петра Холодний (молодший), який отримав мистецьку освіту в Українській студії пластичних мистецтв у Празі, а потім, в 19281934 рр. у Варшавській академії мистецтв. У 1944 р. емігрував у Німеччину, у 1950 — в США. Відігравав помітну роль в культурному житті української діаспори в США. Виконував мозаїки, розписи на релігійні теми, ікони в дусі неовізантінізму, графічні твори.

Новаторство у мистецтві

[ред. | ред. код]
«Весна», 1911. Колекція родини Понамарчуків, Київ

У 1910-і рр., під враженням від старовинних українських ікон, зокрема, в збірці Українського музею у Львові, Петро Холодний почав захоплюватися старовинним українським мистецтвом і з часом став знавцем української ікони і старовинних живописних технік. З 1916 р. почав використовувати стару іконописну техніку в релігійних та світських композиціях, які він свідомо наділяв окремими стилістичними рисами візантійської традиції, трансформуючи її в дусі сучасного йому модерного мистецтва. Петро Холодний, поруч з Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським, став одним із засновників в сучасному їм образотворчому мистецтві українського національного стилю, який отримав назву «неовізантинізму».

У 19241930 рр. працював над оздобленням однієї із найкращих пам'яток ренесансної архітектури Львова — Успенської церкви, для якої виконав ікони та вітражі. Загалом, вітражі в інтер'єрі української церкви — це запозичення із католицьких храмів, яке стало можливим завдяки специфіці історії української християнської церкви в Галичині. Саме Петро Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції. 3 лютого 1929 року у духовній семінарії Львова відбулося освячення розписів іконостасу і каплиці, виконаних Петром Холодним; серед присутніх були Митрополит Андрей Шептицький і ректор Академії — доктор Йосиф Сліпий.

Твори виставлялися з 1910 р. у Києві, з того часу походять картини: «Дівчина і пава» (1915), «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день» та ін.

Холодного, як хіміка, цікавила технологія фарб і техніка їх застосування; зацікавившися 1914 року галицькою іконою, він був захоплений технікою темпери й користувався нею у багатьох своїх творах.

Характеристика творчості

[ред. | ред. код]
Холодного, його напрочуд ріжносторонню натуру трудно вкласти в тісні рамці якогось фаху. В ньому було щось од тих майстрів раннього Відродження, ріжносторонності, багатству одарованости, широчині знання і інтересів та ріжноманітності праці на усяких ділянках духу людського, яким ми не перестаємо дивуватися й досі. Холодний для мене – вчений, педагог-творець, організатор, маляр, громадянин, борець за Україну, державний муж і найширше – чоловік

В. Прокопович, [2]

Творчість Холодного базована на українських мистецьких традиціях, в яких іконографічна візантика сполучалася з народним мистецтвом; основними елементами з неї залишилися зв'язкість і суцільність композиції, примат лінії, яка надавала творові музичного звучання, і чиста гама згармонізованих теплих барв. У вітражах Холодного переважає зіставлення елементів чистого барвного скла, що надає вітражам легкости й прозорости. Холодний створив низку портретів своїх сучасників, у тому числі старшин української армії: Миколи Юнаківа, Марка Безручка, Володимира Сальського, Михайло Омеляновича-Павленка, отамана Юрія Тютюнника, полковника М.Палієнка, Володимира Сінклера, Дмитра Вітовського, О. Гуляй-Ґуленка, Юліяна Шепаровича; письменника Володимира Самійленка, Андрія Ніковського, Юліяна Романчука, патріярха Йосифа Сліпого та ін., а також низку жіночих портретів. Гідні уваги композиційні картини Холодного: «Виїзд із замку», «Похід кн. Ігоря на половців», «Ой, у полі жито».

Основним стилем творчості Холодного був дозрілий імпресіонізм уже злокалізованого українського типу, з тонкою грою нюансів, глибоко ліричний. У неовізантійських творах Холодний довів нові можливості використання давнього стилю, звільненого від будь-якої схематичності чи архаїзму. Ці твори ставлять його поруч з Михайлом Бойчуком. Обидва вони працювали над відновленням загублених мистецьких традицій, але йшли різними шляхами. Твори обох митців належать до найвидатніших явищ не лише українського, але й усього східноєвропейського мистецтва 19201930-х років. Холодний працював також у книжковій графіці, він і тут створив новий своєрідний стиль у рисунку й лінії. Після окупації Львова радянськими військами чимало творів Холодного знищено як зразки нібито «націоналістичної» творчості, а його релігійні стінописи замальовано.

Головні праці

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — Т. 1 : 1917—1943 рр. — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — С. 96—106. — ISBN 966-557-096-Х.
  2. а б в Ващук Л. В. Петро Іванович Холодний: постать митця (за документами Центрального державного архіву зарубіжної україніки) // Архіви України. — 2016. — № 5/6. — С. 252–262. — ISSN 0320-9466.
  3. о. Фірман В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — С. 15.
  4. Стрельський, с. 408.
  5. Похорони пок. Петра Холодного // Діло. — 1930. — Ч. 130 (15 червня). — С. 3.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]