Художня галерея
Художня галерея, також Картинна галерея, або Пінакотека — приміщення з декількома залами, де зберігають і демонструють твори образотворчого мистецтва.
Перші картинні галереї, або пінакотеки, з'явилися в Давній Греції. Саме слово «пінакотека» переклалається як сховище, приміщення для картин. За схожим принципом створено і слово «бібліотека», тобто сховище, приміщення для книжок.
Греки мали декілька видатних художників, картини яких цінували і передавали нащадкам. Деякі з грецьких художників були героями легенд, що дожили до епох Відродження і бароко (Апеллес, що малював Александра Македонського та ін.)
Первісні пінакотеки мало нагадували сучасні картинні галереї, бо були невеликі і мали небагато картин. На жаль, і пінакотеки, і картини не були збережені. Біографії художників і їх картини відомі з уривків античної літератури. Частково уяву про твори античних майстрів дають стінописи в випадково вцілілих гробницях (стінописи Кносського палацу острова Крит, малі копії картин на керамічних вазах Аттики, голова богині Деметри в місті Керч тощо).
В місті Афіни був цілий квартал ремісників по виготовленню посуду — Керамікос. Разом з ремісниками працювали і вазописці, особливі художники, що опанували техніки виготовлення фарб і розпису керамічних виробів. Тоді ж започаткували і традицію підпису імені вазописця. Завдяки цьому ми знаємо їх імена і відрізняємо їх твори. Виразність композицій античних майстрів настільки висока, що спокійно витримує збільшення і перенесення на полотно чи стіни новітніх, сучасних споруд.
Уяву про античні портрети дають так звані фаюмські портрети, виконані фарбами з віском (енкавстика) і вкриті ганозісом, що забезпечило їм довготривалість. Зразки фаюмських портретів можна бачити в великих музеях світу.
-
Фаюмський портрет жінки -
Юнак в золотому вінку. Фаюмський портрет. Метрополітен-музей -
Хлопчик, фаюмський поррет
Разом з античними греками і римлянами зникли і пінакотеки. Язичницькі картини не були потрібні новому варварському населенню та новим християнам. Але християнські церкви поступово узяли на себе функції античних пінакотек, бо потребували роз'яснення неписьменому населенню біблійних сюжетів і життєписів святих.
Портрет в ранішньому середньовіччі відродився в Візантії, де вузьке коло імператорів замовляло свої зображення поряд з царем небесним Христом і Богородицею. Використовувались техніки фрески і мозаїки.
Школою мистецтв для майже всіх художників Флоренції доби ранішнього Відродження стала каплиця Бранкаччі з уславленими фресками художника Мазаччо (1401–1428).Художник мало прожив, але встиг зробити справжню реформу в живопису 15 століття. Героїчний характер персонажів фресок, їх благородство і навіть зовнішня привабливість стали зразками для низки майстрів — Сандро Боттічеллі, Філіппіно Ліппі, який отримав честь домалювати фрески Мазаччо після його передчасної смерті. Копіював фігури Мазаччо і геніальний Мікеланджело, хотя жив в іншу епоху, але твори Мазаччо вважав зразковими.
-
Худ.Мазаччо,фреска «Дінарій кесаря», каплиця Бранкаччі.Флоренція -
Фрески каплиці Бранкаччі. -
Худ.Філіппіно Ліппі. Фрески церкви Санта Марія сопра Мінерва, Рим.
Традиція навчання на фреских відомих майстрів залишилася й надалі. Великі майстри копіювали фреску Леонардо «Таємна вечеря» в трапезній Санта Марія деллеа Граціє в Мілані. І завдяки тим копіям ми знаєм, якою вона була до псування. Школою навчання була і залишається домова церка римських пап-Сикстинська каплиця.Фрески Боттічеллі, Перуджино, Мікеланджело давно відомі далеко за межами Італії.
Згадаємо натовп, що збігався хоч подивитися на картини Караваджо в церкву Сан Луїджи деі Франчезі в Римі. Хоч це було далеко і від Мазаччо, і від початку 15 століття. Так італійські церкви століттями виконували ролю античних пінакотек (картинних галерей), ролю художніх шкіл.
-
Санта Марія делла Граціє, Мілан. -
Фреска Перуджино. Христос віддає ключі від Раю апостолу Петру. 1480-1482. Сикстинськая капелла. Ватикан. -
Сан Луїджі деі Франчезі
Аби добре розуміти ікони чи картини так званих старих майстрів, потрібно читати Біблію. Могутній замовник релігійних образів — церква — вимагала доброго знання біблійних сюжетів, іконографії, національних традицій перш за все від художників. Церковні ієрархи пильно стежили за новими образами і їх відповідності вимогам.
В Візантії склалася система канонів і канонічних образів, що нівелювала особу художника, але повно використовувала його талант. Найбільше, що міг майстер, це зробити невеличку інтерпретацію у вузьких межах канону. Іконопис Візантії мав короткий термін вищих досягнень, що випав на 12-14 століття. Саме в цей термін намальовані уславлені домогольські ікони — Вишгородська Богоматір (Володимирська — Третьяковська галерея), Григорій Чудотворець(Ермітаж), Спас Нерукотворний(Третьяковська галерея)-всі 12 століття, Богоматір на троні 13 ст.(Вашингтон, США), Богоматір на троні(Москва, Музей образотворчих мистецтв) та ін. Саме ці образи будуть роками копіювати в Західній Європі, але дедалі більше насичуючи грецькі зразки деталями своєї реальності, відкинувши застарілі канони.
В Західній Європі теж добре знали Біблію, але негнучкі канони Візантії тут не втримали позицій. Пошана до талановитих майстрів, тим паче архітекторів і художників, навпаки, піднесла авторитет митців, нівелювання не вийшло, а дійсність породила гуманізм і уяву про всемогутність людини, Творіння Бога. Якщо Дуччо в Італії 13 століття ще дотримуються візантійських канонів в вівтарних образах, то в ілюстраціях до Біблії канони пощезли.
Процес відходу від канонів поширився настільки, що їх перестали використовувати. Розбіжності між православ'ям і католицтвом лише надали моці цим розбіжностям. Папи римські контролювали виконання образів дедалі слабкіше, а собори церкви (Триденський у 1546 р.) швидше закріпляли зміни або рекомендували бажані сюжети, покладаючи на художників пошуки композиційних рішень. І виникла безліч тих рішень, що надзвичайно збагатило живопис взагалі. Так, сюжет «Моління про чашу» з різних століть добре розпізнається глядачем, але це ніяк не відкидає безлічі композиційних рішень художників Західної Європи. Цей принцип повністю стосувався й інших сюжетів, біблійних чи світських (Свята Ірина рятує Святого Себастьяна, Смерть Клеопатри, Благовіщення, Венера з Амуром, Христос у Марії і Марфи тощо).
-
Дуччо. Моління про чашу, 13 ст. Сієна, музей кафедрального собору -
Рафаель. Моління про чашу, 16 ст. Метрополітен-музей -
Моління про чашу (Ель Греко), 17 ст. Лондон
Найбільшою кількість станкових картин була в Італії. Саме тут виникають перші збірки-картинні галереї у церковних та світських можновладців. Перш за все це образи Богородиці з немовлям(уславлені італійські мадонни), образи Христа, популярних святих і портрети. Кількість художників не меншала, зростала і кількість картин.
Відома картинна галерея родини Медичі в палаццо Пітті, Флоренція, збірка римських пап в Ватикані та ін. Роля італійських церков як картинних галерей меншала впродовж виникнення приватних збірок в палацах і замках магнатів в Римі, Венеції, Мантуї, Феррарі, Генуї, Неаполі тощо. Особливо багато приватних картинних галерей виникло впродовж 17 століття, коли в процес втягнулися інші країни-Іспанія, Портругалія, Фландрія, Франція, Англія, Голландія, Швеція, Польща, Австрія, найменше-Данія, Німеччина, Швейцарія.
Деякі з приватних картинних галерей проіснували століття-Галерея маркіза Вінченцо Джустініані, збірка королеви Швеції Христини, галерея Боргезе, а потім були розпродані або перетворились на державні установи. Деякі приватні картинні галереї існують і досі (Доріа-Памфілі та ін.)
Майже кожна велика картинна галерея має підмурком збірку королівського двору(у Франції, Данії, Швеції, Бельгії, Іспанії, Австрії, Росії).
- Сучасний Лувр виник на основі королівської збірки картин та конфіскації майна і картин вельмож впродовж французької революції 1789-93 рр. Відкритий для відвідин у 1793 році.
- Ермітаж починався як приватна збірка імператриці Катерини 2-ї у 1764 році, а був відкритим для відвідин лише у 1852 році. Подібна історія виникнення і у картинних галерей Дрездена, Мадрида, Мюнхена, Брюсселя.
- Деякі картинні галереї виникали за ініціативи владної адміністрації (пінакотека Брера, Мілан, відкрита у 1809 р.) чи активних громадських груп (Національна галерея, Лондон, відкрита у 1824 р.Метрополітен-музей, Нью-Йорк, відкритий у 1872 р.).
- По-своєму унікальна поява картинної галереї сучасного Музею образотворчих мистецтв у Москві. Професор університету Володимир Цвєтаєв витратив десять років свого життя заради створення музею, який не підтримував імператорський двір. Музей виник завдяки грошам спонсорів і дарункам колекціонерів. Відкритий для відвідин у 1912 р.
- В основі картинної галереї Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві лежить приватна збірка Ханенків і українця-патріота В. Щавинського. Передана в дар 21 грудня 1918 року.
- Деякі картинні галереї зберегли в назві слово «пінакотека» (Стара Пінакотека, Мюнхен, Пінакотека в Ватикані, Пінакотека Брера, Національна пінакотека, Болонья).
- Всеобщая история искусств, т 1, М, 1956 (рос)
- Ривкин Б.и. Малая история искусств, М, «Искусство», 1972 (рос)
- «Эрмитаж за 200 лет», М-Л, 1966 (рос)
- «Музей Метрополитен. Нью-Йорк», М., 1983 (рос)
- «Национальна ягалерея. Лондон», М, 1971 (рос)
- Демская А. А. "Государственный музей изобразительных искусств им. А. С. Пушкина", М, «Искусство», 1979 (рос)
- «Киевский муей Западного и Восточного искусства», Киев, «Мистецтво», 1986 (рос)
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |