кінець
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | кіне́ць | кінці́ |
| Р. | кінця́ | кінці́в |
| Д. | кінце́ві кінцю́ |
кінця́м |
| З. | кіне́ць | кінці́ |
| Ор. | кінце́м | кінця́ми |
| М. | кінці́ кінця́ |
кінця́х |
| Кл. | кінцю́* | кінці́* |
кі-не́ць
Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 5*b за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -кін-; суфікс: -ець.
Вимова
[ред.]- МФА : [kʲiˈnɛt͡sʲ] (одн.), [kʲinʲˈt͡sʲi] (мн.)
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; початок. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
- остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
- останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний із цим моментом. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
- завершення, закінчення чого-небудь. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
Холоніми
[ред.]Мероніми
[ред.]Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
[ред.]Колокації
[ред.]Прислів'я та приказки
[ред.]Споріднені слова
[ред.]| Найтісніша спорідненість | |
| |
Етимологія
[ред.]Від кіне́ць, коне́ць Ж, кінці́вка, кінча́к «меч з вузьким лезом», кінчани́н «той, що живе наприкінці села» Ж, кінчи́на «кінцівка» Ж, кончина «кінець, смерть» Ж, кінцевий, кінчастий «з гострим кінцем», кінчатий «тс.», конечний, концєви́й «який живе чи знаходиться наприкінці села» Я, конче «обов'язково, неодмінно», конечне, конечно «тс.», кінча́ти, безконе́чник, безконе́чний, доконе́чний, доко́нче, закі́нчення, наконе́чник, напри́кінці́, [наскінчу́], нескінч́енний, [оконе́чний] Ж, поконе́ць, поконе́че «кінець» Нед, приконе́ччя, приконе́чний, прикінце́вий, скі́нча «кінець» Нед, сконе́ць «тс.» теж, укіне́ць; — рос. конец «кінець», білор. канец, д.-рус. коньць, пол. словац. koniec, чеськ. konec, в.-луж. kónc «тс.», н.-луж. kóńc «кінець; початок», полаб. ťüněc «кінець», болг. конец «нитка; (заст.) кінець», мак. конец «нитка; волосінь», сербохорв. ко̀нац «нитка; кінець, край», словен. konec «кінець; початок; ціль; нитка», ст.-слов. коньць «кінець»;— psl. konьcь «кінець, початок»; похідне від konь або *копь «тс.» (пор. ст.-слов. ис-кони до кони, пов'язаних з psl. *čęti «починати»; фонетично незакономірна форма кінець зам. коне́ць виникла під впливом форм типу кінця (<*коньця) з закономірним і (<o) в новому закритому складі. — Фасмер II 310; Sławski II 418—419; БЕР II 588 —589. — Див. ще кін.
Переклад
[ред.]| крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо | |
| |
| остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо | |
| останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний із цим моментом | |
| завершення, закінчення чого-небудь | |
Джерела
[ред.]