Абакумов Віктор Семенович
Ві́ктор Семе́нович Абаку́мов (рос. Виктор Семёнович Абакумов, 11 [24] квітня 1908, м. Москва — 19 грудня 1954, м. Ленінград) — радянський державний і військовий діяч. Генерал-полковник (1945). Один з керівників каральних органів СРСР, активний організатор політичних репресій в Радянському Союзі у 1930–1940-х роках.
| Віктор Семенович Абакумов | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Абакумов Виктор Семёнович | ||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||
| Ім'я при народженні | рос. Виктор Семёнович Абакумов | |||||||||||||||
| Народився | 11 (24) квітня 1908 або 1908[1] Москва, Російська імперія | |||||||||||||||
| Помер | 19 грудня 1954[1] Ленінград | |||||||||||||||
| Поховання | Меморіальне кладовище «Левашівська пустинь» і Ракиткиd | |||||||||||||||
| Країна |  СРСР Російська імперія | |||||||||||||||
| Діяльність | офіцер МДБ СРСР | |||||||||||||||
| Галузь | Міністерство державної безпеки СРСР | |||||||||||||||
| Знання мов | російська | |||||||||||||||
| Учасник | Друга світова війна, Битва за Москву, Сталінградська битва і Битва за Кавказ | |||||||||||||||
| Посада | 2-й Міністр Держбезпеки СРСР (7 травня 1946 — 14 липня 1951), депутат Верховної ради СРСР | |||||||||||||||
| Військове звання |  Генерал-полковник | |||||||||||||||
| Термін | 1921—1951 | |||||||||||||||
| Попередник | Меркулов Всеволод Миколайович | |||||||||||||||
| Наступник | Ігнатьєв Семен Денисович | |||||||||||||||
| Партія | Комсомол, КПРС (1930—1951) | |||||||||||||||
| Конфесія | атеїст | |||||||||||||||
| У шлюбі з | Смірнова Антоніна Миколаївна | |||||||||||||||
| Діти | Смірнов Ігор Вікторович | |||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||
Життєпис
ред.Народився 11 (24) квітня 1908 року в родині лікарняного грубника і прачки в Москві.
Закінчив 4-класне міське училище. У 1921—1923 роках служив санітаром у 2-й Московській бригаді частин особливого призначення (ЧОП). З 1924 року — робітник, у 1925—1927 роках — пакувальник Московського союзу промислової кооперації, у 1927—1928 роках — стрілець 1-го загону військово-промислової охорони ВРНГ СРСР, у 1928—1930 роках — пакувальник складів Центросоюза.
Адміністративна і політична кар'єра
ред.Член ВКП (б) з 1930 року.
У 1930 році — заступник начальника адміністративного відділу торгово-посилкової контори Наркомату торгівлі РРФСР. У 1931—1932 роках — завідувач військовим відділом Замоскворецького райкому комсомолу.
В органах ОДПУ—НКВС з 1932 року. У 1934 році розкрилися порушення Абакумова, що виявилися в тому, що він використовував конспіративні квартири для зустрічей з жінками
Після приходу в НКВС Л. П. Берії, з грудня 1938 року — в. о. начальника, а в 1939—1941 роках — начальник управління НКВС по Ростовській області.
У 1941—1943 роках — заступник наркома внутрішніх справ СРСР і начальник Управління Особливих відділів НКВС СРСР. З 1943 року — Начальник Головного управління народного комісаріату оборони «СМЕРШ». У 1946—1951 роках — міністр держбезпеки СРСР.
У 1945 році присвоєно звання генерал-полковника.
Арешт і страта
ред.Не виявив достатньої активності в розгортанні так званої «справи лікарів», за що і був у липні 1951 року знятий з поста. Для перевірки його діяльності була сформована комісія, до складу якої увійшли Г. М. Маленков, Берія, М. Ф. Шкірятов, С. Д. Ігнатьєв. 12 липня 1951 року заарештований за звинуваченням у приховуванні «сіоністської змови» в МДБ СРСР, безпосереднім приводом для чого послужив донос М. Д. Рюміна. Під час слідства щодо Абакумова активно застосовували тортури і побиття, і незабаром він перетворився на повного інваліда. Після смерті Сталіна та арешту Берії Абакумов так і не був звільнений. 1954 року його звинувачено в підробці судових справ, зокрема «Ленінградської справи», та інших посадових злочинах, названо членом банди Берії. Суд визнав Абакумова винним у зраді Батьківщині, шкідництві, скоєнні терактів, участі в контрреволюційній діяльності та засудив до страти. Розстріляний 19 грудня 1954 року в Левашовському лісі.
Причетність до політичних репресій
ред.Віктор Абакумов на посаді начальника управління НКВС по Ростовській області в 1939—1941 роках керував організацією масових репресій. Іноді особисто жорстоко бив підслідних. Причетний до організації депортації народів Північного Кавказу 1944 року. На посаді міністра держбезпеки керував політичними репресіями, під його керівництвом було сфабриковано Ленінградську справу і розпочато фабрикацію справи Єврейського антифашистського комітету. Ініціатор та організатор операції «Північ», яка призвела до виселення Свідків Єгови, а також представників інших релігійних об'єднань (адвентистів-реформістів, інокентіївців, Істинно-Православної церкви) впродовж доби 1 квітня 1951 року.
Український інститут національної пам'яті включив Абакумова до списку осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні.
Особисте життя
ред.У житті Абакумов любив фокстрот, футбол і шашлики, які йому привозили з ресторану «Арагві». Носив ретельно підігнані форму і модні костюми, займався тенісом, був майстром спорту з самбо.[джерело?]
Нагороди
ред.- три ордени Червоного Прапора (26.04.1940 «За успішне виконання завдань уряду з охорони державної безпеки», № 4697; 1944 і 29.11.1948)
- орден Суворова 1-го ступеня (31.07.1944 «За зразкове виконання особливих завдань Верховного головного командування Червоної Армії», № 216)
- орден Кутузова 1-го ступеня (21.04.1945 «За очистку тилу фронтів Червоної Армії», № 385).
- орден Суворова 2-го ступеня (8.03.1944, № 540)
- орден Червоної Зірки (1944, № 847892)
- медаль «За оборону Москви»
- медаль «За оборону Сталінграда»
- медаль «За оборону Кавказу»
- медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- медаль «30 років Радянської Армії та Флоту»
- медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
- знак «Почесний працівник ВЧК-ОГПУ (XV)» (9.05.1938)
Відповідно до вироку суду від 19 грудня 1954 року, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1955 року позбавлений усіх нагород і військового звання.
Посилання
ред.- Абакумов, Віктор Семенович. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
- Які назви вулиць мають зникнути з мапи України? // Український інститут національної пам'яті. [Архівовано 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Абакумов В. С. [Архівовано 17 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Вебсайт «Правозащитники против пыток». (рос.)
- Абакумов Виктор Семенович // Вебсайт Федеральной службы безопасности РФ. (рос.)
- Абакумов, Виктор Семёнович [Архівовано 12 вересня 2009 у Wayback Machine.] // Фонд ветеранов подразделения Специальных операций органов Государственной Безопасности — «СМЕРЧ». (рос.)
Джерела
ред.- Столяров К. А., Голгофа: Документальная повесть. — М., 1991. — С. 5–90. (рос.)
- Дегтярёв К., СМЕРШ. — М. : Яуза; Эксмо, 2009. — С. 633—634. — ISBN 978-5-699-36775-7. (рос.)
- Судоплатов П. А. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930—1950 годы. — М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2003. — С. 704. — ISBN 5-94849-202-8. (рос.)
- Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. 1923—1991 гг. Историко-биографический справочник / сост. В. И. Ивкин. — М. : РОССПЭН, 1999. — ISBN 5-8243-0014-3.
- Абакумов Виктор Семёнович [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.] // Кто руководил НКВД, 1934—1941 : справочник [Архівовано 23 грудня 2019 у Wayback Machine.] / Н. В. Петров, К. В. Скоркин ; под ред. Н. Г. Охотина и А. Б. Рогинского. — М. : Звенья, 1999. — 502 с. — ISBN 5-7870-0032-3. (рос.)
- Кеворков В., Исповедь перед казнью. — М. : Совершенно секретно, 2006. — 255 с. — ISBN 5-89048-159-2. (рос.)
- Архангелогородский В. Он победил Абвер. Часть I [Архівовано 28 березня 2018 у Wayback Machine.], часть II [Архівовано 28 березня 2018 у Wayback Machine.], часть III [Архівовано 28 березня 2018 у Wayback Machine.], часть IV [Архівовано 29 вересня 2014 у Archive.is], часть V [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.]) // Красная звезда: газета. — Москва, 2005. — 16, 21, 29 июня; 6, 9 июля. (рос.)