Албанці в Румунії: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
м clean up, removed: за допомогою AWB
 
(Не показані 11 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 3: Рядок 3:


== Ім'я ==
== Ім'я ==
Сьогодні румуни албанців називають ''Albanezi'', але в минулому вони були відомі як ''Arbănasi'', старий [[етнонім]], що сягає [[середньовіччя]].<ref>Kamusella, Tomasz (2009). The politics of language and nationalism in modern Central Europe. Basingstoke: Palgrave Macmillan. p. 241. «До появи сучасного самоназви Shqiptarë в середині XVI століття (вперше його зафіксував у 1555 році католицький гег Гьон Бузуку у своєму місалі) північні албанці (геги) називали себе Arbën, а південні албанці (тоски) - Arbër. Звідси походить самоназва «арбереш» сучасних італо-албанців (чисельністю близько 100 000) на півдні Італії та Сицилії, чиї предки, внаслідок османських воєн, емігрували зі своєї батьківщини у XIV столітті. Ці самоназви, ймовірно, вплинули на візантійську грецьку назву «албанці», яка з'явилася в болгарській та сербській мовах (Arbanasi), османській (Arnaut), румунській (Arbănas) та ароманській (Arbineş).</ref>
{{Албанці}}Сьогодні румуни албанців називають ''Albanezi'', але в минулому вони були відомі як ''Arbănasi'', старий [[етнонім]], що сягає [[середньовіччя]].<ref>Kamusella, Tomasz (2009). The politics of language and nationalism in modern Central Europe. Basingstoke: Palgrave Macmillan. p. 241. "До появи сучасного самоназви Shqiptarë в середині XVI століття (вперше його зафіксував у 1555 році католицький гег Гьон Бузуку у своєму місалі) північні албанці (геги) називали себе Arbën, а південні албанці (тоски)&nbsp;— Arbër. Звідси походить самоназва «арбереш» сучасних італо-албанців (чисельністю близько 100 000) на півдні Італії та Сицилії, чиї предки, внаслідок османських воєн, емігрували зі своєї батьківщини у XIV столітті. Ці самоназви, ймовірно, вплинули на візантійську грецьку назву «албанці», яка з'явилася в болгарській та сербській мовах (Arbanasi), османській (Arnaut), румунській (Arbănas) та ароманській (Arbineş).</ref>


== Історія ==
== Історія ==
Рядок 9: Рядок 9:
=== Раннє поселення ===
=== Раннє поселення ===
[[Файл:Grigore_Dimitrie_Ghica_IV.jpg|ліворуч|міні|237x237пкс| Григоре IV Ґіка, князь Валахії (1822—1828)]]
[[Файл:Grigore_Dimitrie_Ghica_IV.jpg|ліворуч|міні|237x237пкс| Григоре IV Ґіка, князь Валахії (1822—1828)]]
[[Файл:Palatul_Ghica_front_view.jpg|ліворуч|міні|200x200пкс| Палац Гіка в [[Коменешть|Коменешті]]]]
[[Файл:Palatul_Ghica_front_view.jpg|ліворуч|міні|200x200пкс| Палац Ґіка в [[Коменешть|Коменешті]]]]
[[Файл:Preziosi_-_Arnăut,_1866.jpg|ліворуч|міні|280x280пкс| Албанець у [[Валахія|Валахії]] (1866, акварель Амадео Преціозі)]]
[[Файл:Preziosi_-_Arnăut,_1866.jpg|ліворуч|міні|280x280пкс| Албанець у [[Валахія|Валахії]] (1866, акварель Амадео Преціозі)]]
Албанська громада в [[Дунайські князівства|Дунайських князівствах]] була вперше засвідчена у [[Валахія|Валахії]] за [[Список господарів Волощини|князя]] [[Михайло Хоробрий|Михайла Хороброго]]: звіт, складений [[Габсбурзька монархія|габсбурзькою]] владою в [[Трансильванія|Трансільванії,]] зазначив, що 1595 року 15 000 албанців було дозволено перетнути на північ [[Дунай]]; Келінешть (село в сучасному [[Флорешть (комуна, Прахова)|Флорешті]], [[Прахова|повіт Прахова]]) було одним із місць їх поселення, про що свідчить документ, виданий суперником і наступником Михайла, [[Симеон Могила|Симеоном Могилою]], який підтвердив їх право проживати в цьому місці.<ref name="divers">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro «Albanezii&nbsp;— Scurt istoric»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080519204222/http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro|date=2008-05-19}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref> Присутність громади вперше була зареєстрована в Бухаресті близько 1628 року.<ref>Giurescu, p. 272.</ref> Ранні албанські поселенці в Румунії підтримували Михайла Хороброго і бачили Валахію місцем притулку від османського контролю. Під час повернення після набігів на Османську Болгарію за військами Михайла йшли албанці, які жили на берегах Дунаю, зокрема в [[Русе]].{{Sfn|Georgiţă|2009|с=156}} Однією з ранніх албанських фігур у волоському дворі був Лека з Катуна, [[Постельник|постельнік]] Валахії та воєначальник армії кількох волоських князів.{{Sfn|Georgiţă|2009|с=165}}
Албанська громада в [[Дунайські князівства|Дунайських князівствах]] була вперше засвідчена у [[Валахія|Валахії]] за [[Список господарів Волощини|князя]] [[Михайло Хоробрий|Михайла Хороброго]]: звіт, складений [[Габсбурзька монархія|габсбурзькою]] владою в [[Трансильванія|Трансільванії,]] зазначив, що 1595 року 15 000 албанців було дозволено перетнути на північ [[Дунай]]; Келінешть (село в сучасному [[Флорешть (комуна, Прахова)|Флорешті]], [[Прахова|повіт Прахова]]) було одним із місць їх поселення, про що свідчить документ, виданий суперником і наступником Михайла, [[Симеон Могила|Симеоном Могилою]], який підтвердив їх право проживати в цьому місці.<ref name="divers">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro «Albanezii&nbsp;— Scurt istoric»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080519204222/http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro|date=2008-05-19}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref> Присутність громади вперше була зареєстрована в Бухаресті близько 1628 року.<ref>Giurescu, p. 272.</ref> Ранні албанські поселенці в Румунії підтримували Михайла Хороброго і бачили Валахію місцем притулку від османського контролю. Під час повернення після набігів на Османську Болгарію за військами Михайла йшли албанці, які жили на берегах Дунаю, зокрема в [[Русе]].{{Sfn|Georgiţă|2009|с=156}} Однією з ранніх албанських фігур у волоському дворі був Лека з Катуна, [[Постельник|постельнік]] Валахії та воєначальник армії кількох волоських князів.{{Sfn|Georgiţă|2009|с=165}}


Ці албанці прибули безпосередньо з Албанії та західних Балкан або частіше зі старих албанських поселень у Болгарії. Наприкінці XVI та XVII століття представниками цих груп у Румунії були такі фігури, як Лека з Катуна та пізніше [[Василь Лупул]].<ref name="Was235" /> Найвидатнішою родиною албанських емігрантів у Румунії були [[Ґіка (рід)|Ґіка]] ({{Lang-sq|Gjika}}) Перший зареєстрований Ґіка в історичних записах&nbsp;— [[Ґеорґе Ґіка]]. Його сім'я походила з Албанії та більш широкого регіону Епіру і, можливо, народилася в Північній Македонії, на південь від міста [[Скоп'є]], в [[Велес (місто)|Кепрюлю]] (сучасний Велес).{{Sfn|Cernovodeanu|1982|с=334}} Кепрюлю як місце його народження, можливо, є пізнішою помилкою, заснованою на літературній розповіді Іона Некулче про його зв'язки з [[Мехмед Кепрюлю|Кепрюлю Мехмедом-пашою]]. Міхай Кантакузіно у XVIIІ столітті вважав своє географічне походження ''від албанців Загори, в регіоні Яніна''. У всіх доступних історичних джерелах, незважаючи на розбіжності щодо його точного місця народження, він завжди згадується як албанець, що вказує на роль його походження в патронажних мережах, які підтримували його політичну кар'єру.{{Sfn|Wasiucionek|2016|с=104}} Ім'я його батька невідоме, але Александру Ґіка, нащадок Ґеорґе Ґіки, припустив, що його звали Матей ({{Circa|1565–1620}}). Ця постать не зафіксована в архівних матеріалах і її існування є предметом суперечок.<ref>{{Cite web|url=http://www.ghika.net/Index_18/fi01/fi01_001.htm|title=Matei Ghika (1565-1620)|website=Ghika family - website of the Ghika family}}</ref> Ґеорґе Ґіка займався комерцією в [[Константинополь|Константинополі]] та подорожував як купець до [[Ясси|Ясс]] в румунських князівствах.<ref>{{Cite journal|last=Cotovanu|first=Lidia|date=2014|title=L'émigration sud-danubienne vers la Valachie et la Moldavie et sa géographie (xve–xviie siècles) : la potentialité heuristique d'un sujet peu connu [Geography of Emigration from South Danubian region to Wallachia and Moldova (15th-17th centuries): Heuristic Potential of a Little Known Matter]|url=https://journals.openedition.org/ceb/4772|journal=Cahiers Balkaniques|volume=42|doi=10.4000/ceb.4772|doi-access=free}}</ref> У румунських князівствах Ґіка швидко просунувся вгору головним чином тому, що він мав зв'язки та був підтриманий іншими албанцями в центральній та регіональній османській адміністрації. Ґіка приєднався до [[Василь Лупул|Василя Лупула]], албанського емігранта, який був [[Список правителів Молдавського князівства|воєводою Молдови]] і став його найдовіренішим офіцером і представником при [[Османська імперія|османському]] дворі.<ref name="Was235">{{Harvnb|Wasiucionek|2012}}</ref> [[Мирон Костін]] (1633—1691), тогочасний румунський історик, писав про клієнтелістські стосунки в османській ієрархії між діячами одного походження і зазначив, що'', «будучи того самого походження, що й він [Ґіка]&nbsp;— тобто албанець&nbsp;— воєвода Василя привів його до суду і довірив йому деякі незначні посади, а пізніше [Ґіка] досяг посади головного судді Нижньої Молдавії».''{{Sfn|Wasiucionek|2012|с=236}} Падіння Лупула привело Ґіку до союзу з іншим албанцем, великим візиром Османської імперії Кепрюлю Мехмедом-пашею. У румунських князівствах Мехмед-паша пропагував ''«систему патронажу, засновану на етнічній приналежності»'', і вирішив призначити албанців як засіб зміцнення свого апарату в регіоні. Ґеорґе Ґіка (воєвода Молдови (1658–59), воєвода Валахії (1859—1860)), його син Ґриґоре (воєвода Валахії, 1660–64) і син Василя Лупула, [[Стефаніца Лупу]] (воєвода Молдови, 1659–61) усіх було призначено Кепрюлю Мехмедом-пашею.{{Sfn|Wasiucionek|2012|с=243}} [[Йон Некулче]] (1672—1745), інший тогочасний румунський історик, який продовжував традицію Констіна, записав розповідь про Ґеорґе Ґіку та Мехмеда-пашу. За легендою, вони походили з бідних сімей і познайомилися, коли були дітьми в Константинополі. Майбутній Мехмед-паша пообіцяв, що допоможе Ґіці, коли той стане могутнім. Через багато років, коли вони знову зустрілися, Мехмед-паша нібито згадав їхню зустріч і призначив Ґіку воєводою Молдови. Легенда, безумовно, літературна конструкція, але вона має історичну цінність, оскільки в її оповіді висвітлюються існуючі меценатські зв'язки її епохи.<ref name="Wasiucionek242">{{Harvnb|Wasiucionek|2012}}</ref> Ґіка одружився зі Смарагдою (Смадою) Лане, дочкою Стамата Лане, ''[[стольник]]а'' ([[Сенешаль|сенешаля]]) Броштені.<ref name="Ghika.net">Paul Cernovodeanu, ''La Famille Ghika&nbsp;— court historique''. Online at [http://www.ghika.net/Divers/Articles/Famille%20Ghika.htm Ghika.net]. Retrieved on 7 October 2010.</ref> Ґіка вкоренив свою сім'ю у феодальний клас Румунії через шлюб свого сина Ґриґоре I з племінницею [[Георгій Штефан|Георгія Штефана]].
Ці албанці прибули безпосередньо з Албанії та західних Балкан або частіше зі старих албанських поселень у Болгарії. Наприкінці XVI та XVII століття представниками цих груп у Румунії були такі фігури, як Лека з Катуна та пізніше [[Василь Лупул]].<ref name="Wasiucionek242"/> Найвидатнішою родиною албанських емігрантів у Румунії були [[Ґіка (рід)|Ґіка]] ({{Lang-sq|Gjika}}) Перший зареєстрований Ґіка в історичних записах&nbsp;— [[Ґеорґе Ґіка]]. Його сім'я походила з Албанії та більш широкого регіону Епіру і, можливо, народилася в Північній Македонії, на південь від міста [[Скоп'є]], в [[Велес (місто)|Кепрюлю]] (сучасний Велес).{{Sfn|Cernovodeanu|1982|с=334}} Кепрюлю як місце його народження, можливо, є пізнішою помилкою, заснованою на літературній розповіді Іона Некулче про його зв'язки з [[Мехмед Кепрюлю|Кепрюлю Мехмедом-пашою]]. Міхай Кантакузіно у XVIIІ столітті вважав своє географічне походження ''від албанців Загори, в регіоні Яніна''. У всіх доступних історичних джерелах, незважаючи на розбіжності щодо його точного місця народження, він завжди згадується як албанець, що вказує на роль його походження в патронажних мережах, які підтримували його політичну кар'єру.{{Sfn|Wasiucionek|2016|с=104}} Ім'я його батька невідоме, але Александру Ґіка, нащадок Ґеорґе Ґіки, припустив, що його звали Матей ({{Circa|1565–1620}}). Ця постать не зафіксована в архівних матеріалах і її існування є предметом суперечок.<ref>{{Cite web|url=http://www.ghika.net/Index_18/fi01/fi01_001.htm|title=Matei Ghika (1565-1620)|website=Ghika family - website of the Ghika family}}</ref> Ґеорґе Ґіка займався комерцією в [[Константинополь|Константинополі]] та подорожував як купець до [[Ясси|Ясс]] в румунських князівствах.<ref>{{Cite journal|last=Cotovanu|first=Lidia|date=2014|title=L'émigration sud-danubienne vers la Valachie et la Moldavie et sa géographie (xve–xviie siècles) : la potentialité heuristique d'un sujet peu connu [Geography of Emigration from South Danubian region to Wallachia and Moldova (15th-17th centuries): Heuristic Potential of a Little Known Matter]|url=https://journals.openedition.org/ceb/4772|journal=Cahiers Balkaniques|volume=42|doi=10.4000/ceb.4772|doi-access=free}}</ref> У румунських князівствах Ґіка швидко просунувся вгору головним чином тому, що він мав зв'язки та був підтриманий іншими албанцями в центральній та регіональній османській адміністрації. Ґіка приєднався до [[Василь Лупул|Василя Лупула]], албанського емігранта, який був [[Список правителів Молдавського князівства|воєводою Молдови]] і став його найдовіренішим офіцером і представником при [[Османська імперія|османському]] дворі.<ref name="Wasiucionek242">{{Harvnb|Wasiucionek|2012}}</ref> [[Мирон Костін]] (1633—1691), тогочасний румунський історик, писав про клієнтелістські стосунки в османській ієрархії між діячами одного походження і зазначив, що'', «будучи того самого походження, що й він [Ґіка]&nbsp;— тобто албанець&nbsp;— воєвода Василя привів його до суду і довірив йому деякі незначні посади, а пізніше [Ґіка] досяг посади головного судді Нижньої Молдавії».''{{Sfn|Wasiucionek|2012|с=236}} Падіння Лупула привело Ґіку до союзу з іншим албанцем, великим візиром Османської імперії Кепрюлю Мехмедом-пашею. У румунських князівствах Мехмед-паша пропагував ''«систему патронажу, засновану на етнічній приналежності»'', і вирішив призначити албанців як засіб зміцнення свого апарату в регіоні. Ґеорґе Ґіка (воєвода Молдови (1658–59), воєвода Валахії (1859—1860)), його син Ґриґоре (воєвода Валахії, 1660–64) і син Василя Лупула, [[Стефаніца Лупу]] (воєвода Молдови, 1659–61) усіх було призначено Кепрюлю Мехмедом-пашею.{{Sfn|Wasiucionek|2012|с=243}} [[Йон Некулче]] (1672—1745), інший тогочасний румунський історик, який продовжував традицію Констіна, записав розповідь про Ґеорґе Ґіку та Мехмеда-пашу. За легендою, вони походили з бідних сімей і познайомилися, коли були дітьми в Константинополі. Майбутній Мехмед-паша пообіцяв, що допоможе Ґіці, коли той стане могутнім. Через багато років, коли вони знову зустрілися, Мехмед-паша нібито згадав їхню зустріч і призначив Ґіку воєводою Молдови. Легенда, безумовно, літературна конструкція, але вона має історичну цінність, оскільки в її оповіді висвітлюються існуючі меценатські зв'язки її епохи.<ref name="Wasiucionek242"/> Ґіка одружився зі Смарагдою (Смадою) Лане, дочкою Стамата Лане, ''[[стольник]]а'' ([[Сенешаль|сенешаля]]) Броштені.<ref name="Ghika.net">Paul Cernovodeanu, ''La Famille Ghika&nbsp;— court historique''. Online at [http://www.ghika.net/Divers/Articles/Famille%20Ghika.htm Ghika.net]. Retrieved on 7 October 2010.</ref> Ґіка вкоренив свою сім'ю у феодальний клас Румунії через шлюб свого сина Ґриґоре I з племінницею [[Георгій Штефан|Георгія Штефана]].


Правління Ґриґоре І Ґіки також не було вільним від хвилювань через конфлікт з Високою Портою і особливо через суперечки між боярськими сторонами. Своїми політичними маневрами та вбивством свого колишнього наставника Костянтина Кантакузіна він розпалив ненависть шляхти до себе та його оточення. Скориставшись поразкою османів у [[Битва при Левіце|битві при Левіце]] (1664), Ґриґоре втік до Польщі, а потім до [[Відень|Відня]], шукаючи військової допомоги від Габсбургів. Оскільки його сподівання не виправдалися, він повернувся до Константинополя і 1672 року знову посів молдавський престол. Під час його короткого другого правління ворожнеча [[Кантакузін|Кантакузинів]]<nowiki/>різко вибухнула, і після поразки турків [[Битва під Хотином (1673)|під Хотином]] 1673 року Ґриґоре був змушений тікати до Константинополя; через ворожість своїх супротивників він втратив престол і помре в Константинополі 1674 року.<ref name="Ghika.net">Paul Cernovodeanu, ''La Famille Ghika&nbsp;— court historique''. Online at [http://www.ghika.net/Divers/Articles/Famille%20Ghika.htm Ghika.net]. Retrieved on 7 October 2010.</ref> Діти Ґриґоре I Ґіки, особливо Матей (Ґриґоре) Ґіка, забезпечили продовження роду. Матей Ґіка жив виключно в грецькому районі [[Фанар]] у Константинополі. Шлюб із Руксандрою Маврокордат, донькою [[Александр Маврокордатос|Александра Маврокордатоса]], драгомана Високої Порти, ввів Матея у ядро [[Фанаріоти|фанаріотів]]&nbsp;— тепер релігійних, культурних і політичних [[Гегемонія|гегемонів]] християнських османських підданих і васалів&nbsp;— і забезпечив шлях політичного панування для його нащадків.<ref name="Ghika.net" /> Він став [[Драгоман флоту|драгоманом флоту]], і в 1739 році він домовився з султаном про угоду, за якою ключова посада великого драгомана Піднесеної Порти залишалася в лоні&nbsp;— тобто серед нащадків сімейного договору за участю Ґіки, [[Маврокордато]] і [[Раковиці (рід)|Раковиця]].<ref>Christopher Long, ''Prince Mattheos (Gregorios) Ghika&nbsp;— Family Group Sheet''. Online at [http://www.christopherlong.co.uk/gen/mavrogordatogen/fg12_226.html Mavrogordato / Mavrocordato Family] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110612024741/http://www.christopherlong.co.uk/gen/mavrogordatogen/fg12_226.html|date=12 June 2011}}. Retrieved on 7 October 2010.</ref> Його син [[Григоре II Гіка|Ґриґоре II Ґіка]], добре обізнаний у тонкощах османської політики завдяки своєму рангу драгомана, 26 вересня 1726 року зумів отримати молдавський престол.<ref name="Ghika.net" />
Правління Ґриґоре І Ґіки також не було вільним від хвилювань через конфлікт з Високою Портою і особливо через суперечки між боярськими сторонами. Своїми політичними маневрами та вбивством свого колишнього наставника Костянтина Кантакузіна він розпалив ненависть шляхти до себе та його оточення. Скориставшись поразкою османів у [[Битва при Левіце|битві при Левіце]] (1664), Ґриґоре втік до Польщі, а потім до [[Відень|Відня]], шукаючи військової допомоги від Габсбургів. Оскільки його сподівання не виправдалися, він повернувся до Константинополя і 1672 року знову посів молдавський престол. Під час його короткого другого правління ворожнеча [[Кантакузін|Кантакузинів]] різко вибухнула, і після поразки турків [[Битва під Хотином (1673)|під Хотином]] 1673 року Ґриґоре був змушений тікати до Константинополя; через ворожість своїх супротивників він втратив престол і помре в Константинополі 1674 року.<ref name="Ghika.net"/> Діти Ґриґоре I Ґіки, особливо Матей (Ґриґоре) Ґіка, забезпечили продовження роду. Матей Ґіка жив виключно в грецькому районі [[Фанар]] у Константинополі. Шлюб із Руксандрою Маврокордат, донькою [[Александр Маврокордатос|Александра Маврокордатоса]], драгомана Високої Порти, ввів Матея у ядро [[Фанаріоти|фанаріотів]]&nbsp;— тепер релігійних, культурних і політичних [[Гегемонія|гегемонів]] християнських османських підданих і васалів&nbsp;— і забезпечив шлях політичного панування для його нащадків.<ref name="Ghika.net" /> Він став [[Драгоман флоту|драгоманом флоту]], і в 1739 році він домовився з султаном про угоду, за якою ключова посада великого драгомана Піднесеної Порти залишалася в лоні&nbsp;— тобто серед нащадків сімейного договору за участю Ґіки, [[Маврокордато]] і [[Раковиці (рід)|Раковиця]].<ref>Christopher Long, ''Prince Mattheos (Gregorios) Ghika&nbsp;— Family Group Sheet''. Online at [http://www.christopherlong.co.uk/gen/mavrogordatogen/fg12_226.html Mavrogordato / Mavrocordato Family] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110612024741/http://www.christopherlong.co.uk/gen/mavrogordatogen/fg12_226.html|date=12 червня 2011}}. Retrieved on 7 October 2010.</ref> Його син [[Григоре II Гіка|Ґриґоре II Ґіка]], добре обізнаний у тонкощах османської політики завдяки своєму рангу драгомана, 26 вересня 1726 року зумів отримати молдавський престол.<ref name="Ghika.net" />


=== ХІХ століття ===
=== ХІХ століття ===
Албанська громада зміцнилася в [[Фанаріоти|епоху Фанаріотів]], коли численні іммігранти відкривали підприємства у великій кількості міст і містечок і працювали охоронцями волоських князів і [[Бояри|бояр]] (їх зазвичай записують як ''Arbănași'', схоже на ''[[Арваніти|Arvanites]]'', і його варіант ''Arnăuți'', запозичене з [[Турецька мова|турецького]] ''[[Арнаути|Arnavut]]'').<ref name="divers">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro «Albanezii&nbsp;— Scurt istoric»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080519204222/http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro|date=2008-05-19}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref><ref>Giurescu, pp. 267, 272.</ref> Опитування 1820 року показало, що в столиці Волощини було 90 торговців з [[Румелія|румелійського]] міста [[Арнавуткьой]], більшість з яких, ймовірно, були албанцями та [[Арумуни|арумунами]].<ref>Giurescu, p. 267.</ref>
Албанська громада зміцнилася в [[Фанаріоти|епоху Фанаріотів]], коли численні іммігранти відкривали підприємства у великій кількості міст і містечок і працювали охоронцями волоських князів і [[Бояри|бояр]] (їх зазвичай записують як ''Arbănași'', схоже на ''[[Арваніти|Arvanites]]'', і його варіант ''Arnăuți'', запозичене з [[Турецька мова|турецького]] ''[[Арнаути|Arnavut]]'').<ref name="divers"/><ref>Giurescu, pp. 267, 272.</ref> Опитування 1820 року показало, що в столиці Волощини було 90 торговців з [[Румелія|румелійського]] міста [[Арнавуткьой]], більшість з яких, ймовірно, були албанцями та [[Арумуни|арумунами]].<ref>Giurescu, p. 267.</ref>


Рух албанського [[націоналізм]]у ''[[Албанське національне відродження|Rilindja Kombëtare (Албанського національного відродження]])'' всередині [[Османська імперія|Османської імперії]] був присутнім і активним у Валахії, центрі культурних ініціатив. Тут діяли [[Дора д'Істрія]], [[Наїм Фрашері]], [[Джані Врето]] та [[Наум Векілхарджі]] (останній 1844 року в Бухаресті опублікував перший в історії албанський [[Підручник|буквар]]).<ref name="divers">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro «Albanezii&nbsp;— Scurt istoric»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080519204222/http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro|date=2008-05-19}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref> [[Александер Асдрені|Александр Ставре Дренова]], мешканець Бухареста, написав текст національного гімну Албанії, ''[[Гімн Албанії|Hymni i Flamurit]]'', який співається на мелодію «''Pe-al nostru steag e scris Unire''», яку написав румун [[Чіпріан Порумбеску]].<ref name="divers" /> У той час албанці разом з іншими балканськими громадами були присутні в комерційному житті Бухареста, де багато хто працював вуличними торговцями (спеціалізуючись на продажу [[Газований напій|безалкогольних напоїв]] або [[Солодощі|кондитерських]] виробів).<ref>Giurescu, pp. 168, 307.</ref>
Рух албанського [[націоналізм]]у ''[[Албанське національне відродження|Rilindja Kombëtare (Албанського національного відродження]])'' всередині [[Османська імперія|Османської імперії]] був присутнім і активним у Валахії, центрі культурних ініціатив. Тут діяли [[Дора д'Істрія]], [[Наїм Фрашері]], [[Джані Врето]] та [[Наум Векілхарджі]] (останній 1844 року в Бухаресті опублікував перший в історії албанський [[Підручник|буквар]]).<ref name="divers"/> [[Александер Асдрені|Александр Ставре Дренова]], мешканець Бухареста, написав текст національного гімну Албанії, ''[[Гімн Албанії|Hymni i Flamurit]]'', який співається на мелодію «''Pe-al nostru steag e scris Unire''», яку написав румун [[Чіпріан Порумбеску]].<ref name="divers" /> У той час албанці разом з іншими балканськими громадами були присутні в комерційному житті Бухареста, де багато хто працював вуличними торговцями (спеціалізуючись на продажу [[Газований напій|безалкогольних напоїв]] або [[Солодощі|кондитерських]] виробів).<ref>Giurescu, pp. 168, 307.</ref>
[[Файл:Albanezul-1889.JPG|міні|260x260пкс| Газета ''Sqipetari'' / ''Albanezul'', видана албанською громадою (1889)]]
[[Файл:Albanezul-1889.JPG|міні|260x260пкс|Газета ''Sqipetari'' / ''Albanezul'', видана албанською громадою (1889)]]
[[Файл:Albanian_schoolbook.JPG|міні| Албанський шкільний підручник, надрукований у Бухаресті 1887 року]]
[[Файл:Albanian_schoolbook.JPG|міні| Албанський шкільний підручник, надрукований у Бухаресті 1887 року]]
Серед нових груп іммігрантів з різних [[Балканський півострів|балканських]] регіонів до Румунії були родини поетів [[Віктор Ефтиміу|Віктора Ефтиміу]] та [[Ласгуш Порадеці|Ласгуша Порадеці]].<ref name="divers">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro «Albanezii&nbsp;— Scurt istoric»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080519204222/http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro|date=2008-05-19}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref> У той час рух за незалежність набрав обертів і деякий час після 1905 року був зосереджений на діяльності Альберта Ґіки. У 1905 року в місті [[Констанца]] була відкрита албанська школа&nbsp;— серед її учнів був поет Александр Ставре Дренова.<ref name="divers" /> 1912 року на зустрічі в Бухаресті під керівництвом [[Ісмаїл Кемалі|Ісмаїла Кемалі]] за участю Дренова була прийнята перша резолюція щодо незалежності [[Албанія|Албанії]].<ref name="divers" />
Серед нових груп іммігрантів з різних [[Балканський півострів|балканських]] регіонів до Румунії були родини поетів [[Віктор Ефтиміу|Віктора Ефтиміу]] та [[Ласгуш Порадеці|Ласгуша Порадеці]].<ref name="divers"/> У той час рух за незалежність набрав обертів і деякий час після 1905 року був зосереджений на діяльності Альберта Ґіки. У 1905 року в місті [[Констанца]] була відкрита албанська школа&nbsp;— серед її учнів був поет Александр Ставре Дренова.<ref name="divers" /> 1912 року на зустрічі в Бухаресті під керівництвом [[Ісмаїл Кемалі|Ісмаїла Кемалі]] за участю Дренова була прийнята перша резолюція щодо незалежності [[Албанія|Албанії]].<ref name="divers" />


1893 року албанська громада в Румунії налічувала близько 30 000 осіб. У 1920 році в Бухаресті проживало майже 20 тис. албанців.<ref name="divers">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro «Albanezii&nbsp;— Scurt istoric»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080519204222/http://www.divers.ro/albanezi_istoric_ro|date=2008-05-19}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref> Нова хвиля албанських іммігрантів, багато з яких були мусульманами з [[Королівство Югославія|Югославії]]<ref name="divers" />, послідувала після [[Перша світова війна|Першої світової війни]].<ref name="divers" /> Перший переклад ''[[Коран]]у'' на [[Албанська мова|албанську мову]] був завершений Іло Мітке Кафезезі та опублікований у місті [[Плоєшті]] 1921 року. Багато албанців оселилися в [[Трансильванія|Трансильванії]], де вони, як правило, заснували кондитерські підприємства.<ref name="divers" />
1893 року албанська громада в Румунії налічувала близько 30 000 осіб. У 1920 році в Бухаресті проживало майже 20 тис. албанців.<ref name="divers"/> Нова хвиля албанських іммігрантів, багато з яких були мусульманами з [[Королівство Югославія|Югославії]]<ref name="divers" />, послідувала після [[Перша світова війна|Першої світової війни]].<ref name="divers" /> Перший переклад ''[[Коран]]у'' на [[Албанська мова|албанську мову]] був завершений Іло Мітке Кафезезі та опублікований у місті [[Плоєшті]] 1921 року. Багато албанців оселилися в [[Трансильванія|Трансильванії]], де вони, як правило, заснували кондитерські підприємства.<ref name="divers" />


За [[Соціалістична Республіка Румунія|комуністичного режиму]], починаючи з 1953 року, громада була репресована (тоді було закрито Албанську культурну асоціацію).<ref name="diverscontemp">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_perioada_contemporana_ro «Albanezii&nbsp;— Perioada contemporană»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927032706/http://www.divers.ro/albanezi_perioada_contemporana_ro|date=2007-09-27}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved July 16, 2007</ref> Втрачені права були відновлені після [[Румунська революція (1989)|румунської революції 1989 року]], але кількість людей, які назвали себе албанцями, між 1920 і 2002 роками різко зменшилася.<ref name="diversdemo">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_date_demografice_ro «Albanezi&nbsp;— Date demografice»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100811212110/http://www.divers.ro/albanezi_date_demografice_ro|date=2010-08-11}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref><ref name="diverscontemp" /> Традиційно до переписів їх включали до спеціальної категорії ''«серед інших»''.<ref name="diversdemo" />
За [[Соціалістична Республіка Румунія|комуністичного режиму]], починаючи з 1953 року, громада була репресована (тоді було закрито Албанську культурну асоціацію).<ref name="diverscontemp">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_perioada_contemporana_ro «Albanezii&nbsp;— Perioada contemporană»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927032706/http://www.divers.ro/albanezi_perioada_contemporana_ro|date=2007-09-27}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved July 16, 2007</ref> Втрачені права були відновлені після [[Румунська революція (1989)|румунської революції 1989 року]], але кількість людей, які назвали себе албанцями, між 1920 і 2002 роками різко зменшилася.<ref name="diversdemo">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_date_demografice_ro «Albanezi&nbsp;— Date demografice»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100811212110/http://www.divers.ro/albanezi_date_demografice_ro|date=2010-08-11}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref><ref name="diverscontemp" /> Традиційно до переписів їх включали до спеціальної категорії ''«серед інших»''.<ref name="diversdemo" />
Рядок 32: Рядок 32:


== Демографія ==
== Демографія ==
Під час перепису 2002 року 520 громадян Румунії вказали свою етнічну приналежність до албанців, а 484 заявили, що їхньою рідною мовою є албанська.<ref>{{In lang|ro}} [http://www.recensamant.ro/pagini/rezultate.html# ''Recensământ 2002. Rezultate: Populația după etnie. Populația după limba maternă''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090418034300/http://www.recensamant.ro/pagini/rezultate.html|date=2009-04-18}} at the [http://www.recensamant.ro/ 2002 Census official site] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100208235230/http://www.recensamant.ro/|date=2010-02-08}}; retrieved February 22, 2008</ref> Фактична кількість албанського населення в Румунії неофіційно оцінюється в 10 000 осіб.<ref name="diversdemo">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_date_demografice_ro «Albanezi&nbsp;— Date demografice»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100811212110/http://www.divers.ro/albanezi_date_demografice_ro|date=2010-08-11}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved February 26, 2008</ref> Більшість членів громади проживає в [[Бухарест]]і<ref name="diversdemo" />, тоді як решта в основному живуть у великих міських центрах, таких як [[Тімішоара]], [[Ясси]], [[Констанца]] та [[Клуж-Напока]].
Під час перепису 2002 року 520 громадян Румунії вказали свою етнічну приналежність до албанців, а 484 заявили, що їхньою рідною мовою є албанська.<ref>{{In lang|ro}} [http://www.recensamant.ro/pagini/rezultate.html# ''Recensământ 2002. Rezultate: Populația după etnie. Populația după limba maternă''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090418034300/http://www.recensamant.ro/pagini/rezultate.html|date=2009-04-18}} at the [http://www.recensamant.ro/ 2002 Census official site] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100208235230/http://www.recensamant.ro/|date=2010-02-08}}; retrieved February 22, 2008</ref> Фактична кількість албанського населення в Румунії неофіційно оцінюється в 10 000 осіб.<ref name="diversdemo"/> Більшість членів громади проживає в [[Бухарест]]і<ref name="diversdemo" />, тоді як решта в основному живуть у великих міських центрах, таких як [[Тімішоара]], [[Ясси]], [[Констанца]] та [[Клуж-Напока]].


Більшість сімей є [[Албанська православна церква|православними]] і ведуть своє походження з околиць [[Корча|Корчі]].<ref name="diverscontemp">{{In lang|ro}} [http://www.divers.ro/albanezi_perioada_contemporana_ro «Albanezii&nbsp;— Perioada contemporană»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927032706/http://www.divers.ro/albanezi_perioada_contemporana_ro|date=2007-09-27}} at [http://www.divers.ro/ ''Divers'' online] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180421061852/http://www.divers.ro/|date=2018-04-21}}; retrieved July 16, 2007</ref> Інші румунські албанці сповідують [[іслам]].
Більшість сімей є [[Албанська православна церква|православними]] і ведуть своє походження з околиць [[Корча|Корчі]].<ref name="diverscontemp"/> Інші румунські албанці сповідують [[іслам]].


== Помітні постаті ==
== Помітні постаті ==
Рядок 53: Рядок 53:


=== Князі Валахії ===
=== Князі Валахії ===
[[Файл:Ghica Family Coat of Arms.svg|міні|ліворуч|200пкс|Княжий герб роду Ґіка]]

* [[Ґеорґе Ґіка]]&nbsp;— засновник родини Гіка, був князем Молдови у 1658—1659 роках і князем Валахії у 1659—1660 роках.<ref name="Sturdza" />
* [[Ґеорґе Ґіка]]&nbsp;— засновник родини Гіка, був князем Молдови у 1658—1659 роках і князем Валахії у 1659—1660 роках.<ref name="Sturdza" />
* [[Ґриґоре I Ґіка]]&nbsp;— князь Валахії між вереснем 1660 і груднем 1664 і знову між березнем 1672 і листопадом 1673&nbsp;р.<ref name="Sturdza" />
* [[Ґриґоре I Ґіка]]&nbsp;— князь Валахії між вереснем 1660 і груднем 1664 і знову між березнем 1672 і листопадом 1673&nbsp;р.<ref name="Sturdza" />
Рядок 69: Рядок 69:
|url=https://books.google.com/books?id=FGmJqMflYgoC&pg=PA94
|url=https://books.google.com/books?id=FGmJqMflYgoC&pg=PA94
|title=Entangled Histories of the Balkans: Volume One: National Ideologies and Language Policies
|title=Entangled Histories of the Balkans: Volume One: National Ideologies and Language Policies
|date=13 June 2013
|date=13 червня 2013
|publisher=BRILL
|publisher=BRILL
|pages=94–
|pages=94–
Рядок 77: Рядок 77:
=== Політика ===
=== Політика ===


* [[Боніфаціу Флореску]]&nbsp;— Румунський поліграф, позашлюбний син письменника-революціонера Ніколае Белческу.<ref>Grigore Lăcusteanu (contributor: Radu Crutzescu), Amintirile colonelului Lăcusteanu. Text integral, editat după manuscris. Iași: Polirom, 2015. {{ISBN|978-973-46-4083-6}}</ref>
* [[Боніфаціу Флореску]]&nbsp;— румунський поліграф, позашлюбний син письменника-революціонера Ніколае Белческу.<ref>Grigore Lăcusteanu (contributor: Radu Crutzescu), Amintirile colonelului Lăcusteanu. Text integral, editat după manuscris. Iași: Polirom, 2015. {{ISBN|978-973-46-4083-6}}</ref>
* [[Димитріє Ґіка-Команешті]]&nbsp;— Румунський шляхтич, дослідник, знаменитий мисливець, авантюрник і політик.<ref name="Sturdza" />
* [[Димитріє Ґіка-Команешті]]&nbsp;— румунський шляхтич, дослідник, знаменитий мисливець, авантюрник і політик.<ref name="Sturdza" />
* [[Пантазі Ґіка]]&nbsp;— волохіанин, пізніше Румунський політик і юрист.
* [[Пантазі Ґіка]]&nbsp;— волохіанин, пізніше румунський політик і юрист.
* [[Альберт Ґіка]]&nbsp;— албансько-румунський письменник і світський лев.<ref>{{Cite book
* [[Альберт Ґіка]]&nbsp;— албансько-румунський письменник і світський лев.<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=pgf6GWJxuZgC&q=Albert+Ghica+albanian&pg=PA167
|url=https://books.google.com/books?id=pgf6GWJxuZgC&q=Albert+Ghica+albanian&pg=PA167
Рядок 100: Рядок 100:
|isbn=9781400847761
|isbn=9781400847761
}}</ref>
}}</ref>
* [[Александріна Кантакузіно]]&nbsp;— Румунська політична активістка, філантропиня і амбасадорка, одна з провідних феміністок своєї країни в 1920-30-х роках.<ref>{{In lang|ro}} Narcis Dorin Ion, [http://www.monumentul.ro/pdfs/Narcis%20Dorin%20Ion%2009.pdf «Destinul unor reședințe aristocratice în primul deceniu al regimului comunist (1945—1955)»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170517115906/http://www.monumentul.ro/pdfs/Narcis%20Dorin%20Ion%2009.pdf|date=2017-05-17}}, in ''Revista Monumentul'', Vol. IX: ''Monumentele si istoria lor'', 2008, p. 276.</ref>
* [[Александріна Кантакузіно]]&nbsp;— румунська політична активістка, філантропиня і амбасадорка, одна з провідних феміністок своєї країни в 1920-30-х роках.<ref>{{In lang|ro}} Narcis Dorin Ion, [http://www.monumentul.ro/pdfs/Narcis%20Dorin%20Ion%2009.pdf «Destinul unor reședințe aristocratice în primul deceniu al regimului comunist (1945—1955)»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170517115906/http://www.monumentul.ro/pdfs/Narcis%20Dorin%20Ion%2009.pdf|date=2017-05-17}}, in ''Revista Monumentul'', Vol. IX: ''Monumentele si istoria lor'', 2008, p. 276.</ref>
* [[Димітріе Ґ. Ґіка]]&nbsp;— румунський політик.<ref name="Sturdza" />
* [[Димітріе Ґ. Ґіка]]&nbsp;— румунський політик.<ref name="Sturdza" />
* [[Володимир Ґіка]]&nbsp;— румунський дипломат.
* [[Володимир Ґіка]]&nbsp;— румунський дипломат.
Рядок 106: Рядок 106:


=== Військові ===
=== Військові ===
* [[Лека з Катуна]], воєначальник і cnjkmybr Валахії в XVII столітті. {{Sfn|Georgiţă|2009|с=165}}
* [[Лека з Катуна]], воєначальник і cnjkmybr Валахії в XVII столітті.{{Sfn|Georgiţă|2009|с=165}}
* [[Матіла Ґіка]]&nbsp;— румунський військово-морський офіцер, романіст, математик, історик, філософ, дипломат і повноважний міністр у Великій Британії кінця 1930&nbsp;— 1940-ві рр.<ref>[http://www.ghyka.org/G4_Index.htm Arbre généalogique de la famille Ghyka]</ref><ref>[http://archiver.rootsweb.ancestry.com/th/read/GEN-ROYAL/2008-01/1201170339 GEN-ROYAL-L Archives], rootsweb.ancestry.com; accessed 20 March 2016.</ref>
* [[Матіла Ґіка]]&nbsp;— румунський військово-морський офіцер, романіст, математик, історик, філософ, дипломат і повноважний міністр у Великій Британії кінця 1930&nbsp;— 1940-ві рр.<ref>[http://www.ghyka.org/G4_Index.htm Arbre généalogique de la famille Ghyka]</ref><ref>[http://archiver.rootsweb.ancestry.com/th/read/GEN-ROYAL/2008-01/1201170339 GEN-ROYAL-L Archives], rootsweb.ancestry.com; accessed 20 March 2016.</ref>


Рядок 123: Рядок 123:
|quote=We had great Romanian writers of Albanian origin like Victor Eftimiu, great literary critics like Garabet Ibraileanu,...
|quote=We had great Romanian writers of Albanian origin like Victor Eftimiu, great literary critics like Garabet Ibraileanu,...
}}</ref>.
}}</ref>.
* [[Александер Асдрені]]&nbsp;— поет<ref>{{Cite web|url=https://www.qmksh.al/en/11-prill-1872-lindi-poeti-asdreni-aleksander-stavre-drenova/|title=11 April 1872, Was Born The Poet Asdreni, Aleksandër Stavre Drenova|last=QMKSH|date=April 11, 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20190103022107/https://www.qmksh.al/en/11-prill-1872-lindi-poeti-asdreni-aleksander-stavre-drenova/|archive-date=January 3, 2019|url-status=live|access-date=January 2, 2019}}</ref>.
* [[Александер Асдрені]]&nbsp;— поет<ref>{{Cite web|url=https://www.qmksh.al/en/11-prill-1872-lindi-poeti-asdreni-aleksander-stavre-drenova/|title=11 April 1872, Was Born The Poet Asdreni, Aleksandër Stavre Drenova|last=QMKSH|date=11 квітня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20190103022107/https://www.qmksh.al/en/11-prill-1872-lindi-poeti-asdreni-aleksander-stavre-drenova/|archive-date=3 січня 2019|url-status=live|access-date=2 січня 2019}}</ref>.
* [[Ласгуш Порадеці|Ласгуш Порадечі]]&nbsp;— письменник і поет.
* [[Ласгуш Порадеці|Ласгуш Порадечі]]&nbsp;— письменник і поет.


Рядок 188: Рядок 188:
{{Албанська діаспора}}{{Населення Румунії}}
{{Албанська діаспора}}{{Населення Румунії}}
{{бібліоінформація}}
{{бібліоінформація}}

[[Категорія:Народи Румунії]]
[[Категорія:Народи Румунії]]
[[Категорія:Албанці]]
[[Категорія:Албанці]]

Поточна версія на 13:09, 2 вересня 2024

Албанці в Румунії
Зображення
Рідна мова албанська мова
CMNS: Албанці в Румунії у Вікісховищі

Албанці в Румунії (алб. Shqiptarët e Rumanisë; рум. Albanezii din România) — офіційно визнана етнічна спільнота, з одним місцем у румунській палаті депутатів, зарезервованою за Лігою албанців Румунії (Liga Albanezilor din România).

Ім'я

[ред. | ред. код]
Є частиною серії:
Албанці
Герб Албанії
За країнами
Корінне населення
Албанія · Косово
Греція · Італія · Північна Македонія ·
Сербія · Хорватія · Чорногорія
Діаспора
Австралія · Болгарія · Велика Британія ·
Єгипет · Іспанія · Німеччина · Румунія · США ·
Туреччина · Україна · Швейцарія · Швеція
Культура
Вбрання · Віросповідання · Вірування · Звичаї ·
Зодчество · Кухня · Мистецтво · Музика ·
Письменство · Політика · Символіка · Танці
Віросповідання
Іслам (Сунізм · Бекташі) · Іудаїзм · Християнство (Католицизм · Православ'я · Протестантизм)
Мова та говори
Албанська
Гегський (Арбанаський · Горня-Река ·
Істрійський) · Тоскський (Арберезький · Арнаутський ·
Калабрійський · Лабський · Чамський)
Історія Албанії

Сьогодні румуни албанців називають Albanezi, але в минулому вони були відомі як Arbănasi, старий етнонім, що сягає середньовіччя.[1]

Історія

[ред. | ред. код]

Раннє поселення

[ред. | ред. код]
Григоре IV Ґіка, князь Валахії (1822—1828)
Палац Ґіка в Коменешті
Албанець у Валахії (1866, акварель Амадео Преціозі)

Албанська громада в Дунайських князівствах була вперше засвідчена у Валахії за князя Михайла Хороброго: звіт, складений габсбурзькою владою в Трансільванії, зазначив, що 1595 року 15 000 албанців було дозволено перетнути на північ Дунай; Келінешть (село в сучасному Флорешті, повіт Прахова) було одним із місць їх поселення, про що свідчить документ, виданий суперником і наступником Михайла, Симеоном Могилою, який підтвердив їх право проживати в цьому місці.[2] Присутність громади вперше була зареєстрована в Бухаресті близько 1628 року.[3] Ранні албанські поселенці в Румунії підтримували Михайла Хороброго і бачили Валахію місцем притулку від османського контролю. Під час повернення після набігів на Османську Болгарію за військами Михайла йшли албанці, які жили на берегах Дунаю, зокрема в Русе.[4] Однією з ранніх албанських фігур у волоському дворі був Лека з Катуна, постельнік Валахії та воєначальник армії кількох волоських князів.[5]

Ці албанці прибули безпосередньо з Албанії та західних Балкан або частіше зі старих албанських поселень у Болгарії. Наприкінці XVI та XVII століття представниками цих груп у Румунії були такі фігури, як Лека з Катуна та пізніше Василь Лупул.[6] Найвидатнішою родиною албанських емігрантів у Румунії були Ґіка (алб. Gjika) Перший зареєстрований Ґіка в історичних записах — Ґеорґе Ґіка. Його сім'я походила з Албанії та більш широкого регіону Епіру і, можливо, народилася в Північній Македонії, на південь від міста Скоп'є, в Кепрюлю (сучасний Велес).[7] Кепрюлю як місце його народження, можливо, є пізнішою помилкою, заснованою на літературній розповіді Іона Некулче про його зв'язки з Кепрюлю Мехмедом-пашою. Міхай Кантакузіно у XVIIІ столітті вважав своє географічне походження від албанців Загори, в регіоні Яніна. У всіх доступних історичних джерелах, незважаючи на розбіжності щодо його точного місця народження, він завжди згадується як албанець, що вказує на роль його походження в патронажних мережах, які підтримували його політичну кар'єру.[8] Ім'я його батька невідоме, але Александру Ґіка, нащадок Ґеорґе Ґіки, припустив, що його звали Матей (прибл. 1565–1620). Ця постать не зафіксована в архівних матеріалах і її існування є предметом суперечок.[9] Ґеорґе Ґіка займався комерцією в Константинополі та подорожував як купець до Ясс в румунських князівствах.[10] У румунських князівствах Ґіка швидко просунувся вгору головним чином тому, що він мав зв'язки та був підтриманий іншими албанцями в центральній та регіональній османській адміністрації. Ґіка приєднався до Василя Лупула, албанського емігранта, який був воєводою Молдови і став його найдовіренішим офіцером і представником при османському дворі.[6] Мирон Костін (1633—1691), тогочасний румунський історик, писав про клієнтелістські стосунки в османській ієрархії між діячами одного походження і зазначив, що, «будучи того самого походження, що й він [Ґіка] — тобто албанець — воєвода Василя привів його до суду і довірив йому деякі незначні посади, а пізніше [Ґіка] досяг посади головного судді Нижньої Молдавії».[11] Падіння Лупула привело Ґіку до союзу з іншим албанцем, великим візиром Османської імперії Кепрюлю Мехмедом-пашею. У румунських князівствах Мехмед-паша пропагував «систему патронажу, засновану на етнічній приналежності», і вирішив призначити албанців як засіб зміцнення свого апарату в регіоні. Ґеорґе Ґіка (воєвода Молдови (1658–59), воєвода Валахії (1859—1860)), його син Ґриґоре (воєвода Валахії, 1660–64) і син Василя Лупула, Стефаніца Лупу (воєвода Молдови, 1659–61) усіх було призначено Кепрюлю Мехмедом-пашею.[12] Йон Некулче (1672—1745), інший тогочасний румунський історик, який продовжував традицію Констіна, записав розповідь про Ґеорґе Ґіку та Мехмеда-пашу. За легендою, вони походили з бідних сімей і познайомилися, коли були дітьми в Константинополі. Майбутній Мехмед-паша пообіцяв, що допоможе Ґіці, коли той стане могутнім. Через багато років, коли вони знову зустрілися, Мехмед-паша нібито згадав їхню зустріч і призначив Ґіку воєводою Молдови. Легенда, безумовно, літературна конструкція, але вона має історичну цінність, оскільки в її оповіді висвітлюються існуючі меценатські зв'язки її епохи.[6] Ґіка одружився зі Смарагдою (Смадою) Лане, дочкою Стамата Лане, стольника (сенешаля) Броштені.[13] Ґіка вкоренив свою сім'ю у феодальний клас Румунії через шлюб свого сина Ґриґоре I з племінницею Георгія Штефана.

Правління Ґриґоре І Ґіки також не було вільним від хвилювань через конфлікт з Високою Портою і особливо через суперечки між боярськими сторонами. Своїми політичними маневрами та вбивством свого колишнього наставника Костянтина Кантакузіна він розпалив ненависть шляхти до себе та його оточення. Скориставшись поразкою османів у битві при Левіце (1664), Ґриґоре втік до Польщі, а потім до Відня, шукаючи військової допомоги від Габсбургів. Оскільки його сподівання не виправдалися, він повернувся до Константинополя і 1672 року знову посів молдавський престол. Під час його короткого другого правління ворожнеча Кантакузинів різко вибухнула, і після поразки турків під Хотином 1673 року Ґриґоре був змушений тікати до Константинополя; через ворожість своїх супротивників він втратив престол і помре в Константинополі 1674 року.[13] Діти Ґриґоре I Ґіки, особливо Матей (Ґриґоре) Ґіка, забезпечили продовження роду. Матей Ґіка жив виключно в грецькому районі Фанар у Константинополі. Шлюб із Руксандрою Маврокордат, донькою Александра Маврокордатоса, драгомана Високої Порти, ввів Матея у ядро фанаріотів — тепер релігійних, культурних і політичних гегемонів християнських османських підданих і васалів — і забезпечив шлях політичного панування для його нащадків.[13] Він став драгоманом флоту, і в 1739 році він домовився з султаном про угоду, за якою ключова посада великого драгомана Піднесеної Порти залишалася в лоні — тобто серед нащадків сімейного договору за участю Ґіки, Маврокордато і Раковиця.[14] Його син Ґриґоре II Ґіка, добре обізнаний у тонкощах османської політики завдяки своєму рангу драгомана, 26 вересня 1726 року зумів отримати молдавський престол.[13]

ХІХ століття

[ред. | ред. код]

Албанська громада зміцнилася в епоху Фанаріотів, коли численні іммігранти відкривали підприємства у великій кількості міст і містечок і працювали охоронцями волоських князів і бояр (їх зазвичай записують як Arbănași, схоже на Arvanites, і його варіант Arnăuți, запозичене з турецького Arnavut).[2][15] Опитування 1820 року показало, що в столиці Волощини було 90 торговців з румелійського міста Арнавуткьой, більшість з яких, ймовірно, були албанцями та арумунами.[16]

Рух албанського націоналізму Rilindja Kombëtare (Албанського національного відродження) всередині Османської імперії був присутнім і активним у Валахії, центрі культурних ініціатив. Тут діяли Дора д'Істрія, Наїм Фрашері, Джані Врето та Наум Векілхарджі (останній 1844 року в Бухаресті опублікував перший в історії албанський буквар).[2] Александр Ставре Дренова, мешканець Бухареста, написав текст національного гімну Албанії, Hymni i Flamurit, який співається на мелодію «Pe-al nostru steag e scris Unire», яку написав румун Чіпріан Порумбеску.[2] У той час албанці разом з іншими балканськими громадами були присутні в комерційному житті Бухареста, де багато хто працював вуличними торговцями (спеціалізуючись на продажу безалкогольних напоїв або кондитерських виробів).[17]

Газета Sqipetari / Albanezul, видана албанською громадою (1889)
Албанський шкільний підручник, надрукований у Бухаресті 1887 року

Серед нових груп іммігрантів з різних балканських регіонів до Румунії були родини поетів Віктора Ефтиміу та Ласгуша Порадеці.[2] У той час рух за незалежність набрав обертів і деякий час після 1905 року був зосереджений на діяльності Альберта Ґіки. У 1905 року в місті Констанца була відкрита албанська школа — серед її учнів був поет Александр Ставре Дренова.[2] 1912 року на зустрічі в Бухаресті під керівництвом Ісмаїла Кемалі за участю Дренова була прийнята перша резолюція щодо незалежності Албанії.[2]

1893 року албанська громада в Румунії налічувала близько 30 000 осіб. У 1920 році в Бухаресті проживало майже 20 тис. албанців.[2] Нова хвиля албанських іммігрантів, багато з яких були мусульманами з Югославії[2], послідувала після Першої світової війни.[2] Перший переклад Корану на албанську мову був завершений Іло Мітке Кафезезі та опублікований у місті Плоєшті 1921 року. Багато албанців оселилися в Трансильванії, де вони, як правило, заснували кондитерські підприємства.[2]

За комуністичного режиму, починаючи з 1953 року, громада була репресована (тоді було закрито Албанську культурну асоціацію).[18] Втрачені права були відновлені після румунської революції 1989 року, але кількість людей, які назвали себе албанцями, між 1920 і 2002 роками різко зменшилася.[19][18] Традиційно до переписів їх включали до спеціальної категорії «серед інших».[19]

1996 роуц громада отримала місце в Палаті депутатів, коли Культурна спілка албанців Румунії увійшла до парламенту. У 2000 році місце громади зайняла Ліга албанців Румунії, яка з тих пір його зберігає.

Демографія

[ред. | ред. код]

Під час перепису 2002 року 520 громадян Румунії вказали свою етнічну приналежність до албанців, а 484 заявили, що їхньою рідною мовою є албанська.[20] Фактична кількість албанського населення в Румунії неофіційно оцінюється в 10 000 осіб.[19] Більшість членів громади проживає в Бухаресті[19], тоді як решта в основному живуть у великих міських центрах, таких як Тімішоара, Ясси, Констанца та Клуж-Напока.

Більшість сімей є православними і ведуть своє походження з околиць Корчі.[18] Інші румунські албанці сповідують іслам.

Помітні постаті

[ред. | ред. код]

Нижче наведено список видатних осіб албанського походження на території сучасної Румунії. Зауважте, що багато з них можуть бути не повністю етнічними албанцями, а мають лише часткове албанське походження.

Прем'єр-міністри

[ред. | ред. код]
  • Димітріе Ґ. Ґіка обіймав посаду прем'єр-міністра між 1868 і 1870 роками, був румунським політиком і відомим членом Консервативної партії.[21]

Князі Валахії

[ред. | ред. код]
Княжий герб роду Ґіка
  • Ґеорґе Ґіка — засновник родини Гіка, був князем Молдови у 1658—1659 роках і князем Валахії у 1659—1660 роках.[21]
  • Ґриґоре I Ґіка — князь Валахії між вереснем 1660 і груднем 1664 і знову між березнем 1672 і листопадом 1673 р.[21]
  • Ґриґоре II Ґіка — воєвода (князь) Молдови в чотири різні проміжки часу.[21]
  • Матей Ґіка — князь Валахії з 11 вересня 1752 р. по 22 червня 1753 р.[21]
  • Скарлат Ґіка — князь Молдови (2 березня 1757 — 7 серпня 1758), двічі князь Валахії (серпень 1758 — 5 червня 1761; 18 серпня 1765 — 2 грудня 1766).[21]
  • Александру Ґіка — воєвода (князь) Валахії з грудня 1766 р. по жовтень 1768 р.[21]
  • Ґриґоре Александре Ґіка — князь Молдови між 29 березня 1764 — 3 лютого 1767 і вереснем 1774 — 10 жовтня 1777 та Валахії: 28 жовтня 1768 — листопада 1769 р.[21]
  • Ґриґоре IV Ґіка — князь Валахії між 1822 і 1828 рр.[21]
  • Александру II Ґіка — князь Валахії з квітня 1834 р. по 7 жовтня 1842 р.[21]

Молдавські князі

[ред. | ред. код]

Політика

[ред. | ред. код]

Військові

[ред. | ред. код]
  • Лека з Катуна, воєначальник і cnjkmybr Валахії в XVII столітті.[5]
  • Матіла Ґіка — румунський військово-морський офіцер, романіст, математик, історик, філософ, дипломат і повноважний міністр у Великій Британії кінця 1930 — 1940-ві рр.[27][28]

Мистецтво та розваги

[ред. | ред. код]

Медіа, письменники та журналісти

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Kamusella, Tomasz (2009). The politics of language and nationalism in modern Central Europe. Basingstoke: Palgrave Macmillan. p. 241. "До появи сучасного самоназви Shqiptarë в середині XVI століття (вперше його зафіксував у 1555 році католицький гег Гьон Бузуку у своєму місалі) північні албанці (геги) називали себе Arbën, а південні албанці (тоски) — Arbër. Звідси походить самоназва «арбереш» сучасних італо-албанців (чисельністю близько 100 000) на півдні Італії та Сицилії, чиї предки, внаслідок османських воєн, емігрували зі своєї батьківщини у XIV столітті. Ці самоназви, ймовірно, вплинули на візантійську грецьку назву «албанці», яка з'явилася в болгарській та сербській мовах (Arbanasi), османській (Arnaut), румунській (Arbănas) та ароманській (Arbineş).
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м (рум.) «Albanezii — Scurt istoric» [Архівовано 2008-05-19 у Wayback Machine.] at Divers online [Архівовано 2018-04-21 у Wayback Machine.]; retrieved February 26, 2008
  3. ↑ Giurescu, p. 272.
  4. ↑ Georgiţă, 2009, с. 156.
  5. ↑ а б Georgiţă, 2009, с. 165.
  6. ↑ а б в Wasiucionek, 2012
  7. ↑ Cernovodeanu, 1982, с. 334.
  8. ↑ Wasiucionek, 2016, с. 104.
  9. ↑ Matei Ghika (1565-1620). Ghika family - website of the Ghika family.
  10. ↑ Cotovanu, Lidia (2014). L'émigration sud-danubienne vers la Valachie et la Moldavie et sa géographie (xve–xviie siècles) : la potentialité heuristique d'un sujet peu connu [Geography of Emigration from South Danubian region to Wallachia and Moldova (15th-17th centuries): Heuristic Potential of a Little Known Matter]. Cahiers Balkaniques. 42. doi:10.4000/ceb.4772.
  11. ↑ Wasiucionek, 2012, с. 236.
  12. ↑ Wasiucionek, 2012, с. 243.
  13. ↑ а б в г Paul Cernovodeanu, La Famille Ghika — court historique. Online at Ghika.net. Retrieved on 7 October 2010.
  14. ↑ Christopher Long, Prince Mattheos (Gregorios) Ghika — Family Group Sheet. Online at Mavrogordato / Mavrocordato Family [Архівовано 12 червня 2011 у Wayback Machine.]. Retrieved on 7 October 2010.
  15. ↑ Giurescu, pp. 267, 272.
  16. ↑ Giurescu, p. 267.
  17. ↑ Giurescu, pp. 168, 307.
  18. ↑ а б в (рум.) «Albanezii — Perioada contemporană» [Архівовано 2007-09-27 у Wayback Machine.] at Divers online [Архівовано 2018-04-21 у Wayback Machine.]; retrieved July 16, 2007
  19. ↑ а б в г (рум.) «Albanezi — Date demografice» [Архівовано 2010-08-11 у Wayback Machine.] at Divers online [Архівовано 2018-04-21 у Wayback Machine.]; retrieved February 26, 2008
  20. ↑ (рум.) Recensământ 2002. Rezultate: Populația după etnie. Populația după limba maternă [Архівовано 2009-04-18 у Wayback Machine.] at the 2002 Census official site [Архівовано 2010-02-08 у Wayback Machine.]; retrieved February 22, 2008
  21. ↑ а б в г д е ж и к л м н Sturdza, Alexandru A. C. (1904). La terre et la race roumaines depuis leurs origines jusqu'à nos jours. L. Laveur. с. 718. musat moldavie albanie.
  22. ↑ Entangled Histories of the Balkans: Volume One: National Ideologies and Language Policies. BRILL. 13 червня 2013. с. 94–. ISBN 978-90-04-25076-5.
  23. ↑ Grigore Lăcusteanu (contributor: Radu Crutzescu), Amintirile colonelului Lăcusteanu. Text integral, editat după manuscris. Iași: Polirom, 2015. ISBN 978-973-46-4083-6
  24. ↑ Elsie, Robert (2012). A Biographical Dictionary of Albanian History. I.B.Tauris. с. 167. ISBN 9781780764313.
  25. ↑ Skendi, Stavro (1967). The Albanian national awakening. Princeton: Princeton University Press. с. 325—331. ISBN 9781400847761.
  26. ↑ (рум.) Narcis Dorin Ion, «Destinul unor reședințe aristocratice în primul deceniu al regimului comunist (1945—1955)» [Архівовано 2017-05-17 у Wayback Machine.], in Revista Monumentul, Vol. IX: Monumentele si istoria lor, 2008, p. 276.
  27. ↑ Arbre généalogique de la famille Ghyka
  28. ↑ GEN-ROYAL-L Archives, rootsweb.ancestry.com; accessed 20 March 2016.
  29. ↑ Një nga yjet artit shqiptar, Kristaq Antoniu [One of the Albanian art stars, Kristaq Antoniu] (алб.), Gazeta Vatra, 24 грудня 2015, процитовано 29 січня 2016
  30. ↑ Robert Elsie. A Biographical Dictionary of Albanian History. с. 55. Він також був автором перекладів п'єс та оповідань з російської та румунської мов, зокрема творів Віктора Ефтіміу (1889-1972), румунського драматурга албанського походження.
  31. ↑ Institutul de Construcții București. Buletinul științific. с. 116. We had great Romanian writers of Albanian origin like Victor Eftimiu, great literary critics like Garabet Ibraileanu,...
  32. ↑ QMKSH (11 квітня 2018). 11 April 1872, Was Born The Poet Asdreni, Aleksandër Stavre Drenova. Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
  33. ↑ Roberts, Hughes; D'Istria, Dora (2007). The Albanian nationality on the basis of popular songs. У Trencsényi, Balázs; Kopeček, Michal (ред.). NATIONAL ROMANTICISM: THE FORMATION OF NATIONAL MOVEMENTS. Central European University Press. ISBN 978-6155211249.
  34. ↑ Aurel Sasu (ed.), Dicționarul biografic al literaturii române, vol. II, p. 12-13. Pitești: Editura Paralela 45, 2004. ISBN 973-697-758-7

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Албанці_в_Румунії&oldid=43409286