Артикль

Арти́кль (лат. articulus — «визначник», «вказівник», «член»), рідко родівник — визначник, службова частина мови, яка визначає деякі особливості іменника, з яким пов'язана в реченні: відмінок, множину або однину, визначеність або невизначеність. При перекладі на українську мову артиклю часто відповідає вказівний займенник, який стоїть поряд з іменником — ця книга, ті зошити, деяка людина, жодне джерело тощо. Існує у багатьох мовах.

Артиклі існують в деяких слов'янських мовах (болгарська та македонська). У розмовній українській і російській мові також інколи можна натрапити на явище, подібне до артикля — коли людина (часто така, яка мало читає газет, книжок і дивиться телебачення — тобто на неї не сильно впливають стандартна українська мова) занадто часто вживає у своїй мові слова «ця», «та», «ота», «одна» — «ця книга», «книга та», «одна книга» і таке подібне.

Супроводжує іменник і є показником граматичної категорії визначеності і невизначеності або роду, числа, відмінка.

В англійській мові, наприклад, є визначений артикль the, який слугує для визначення або ідентифікації іменника, і невизначений артикль a (an перед голосними), що вказує на невизначений іменник. Артикль вживається у мовах, де іменник як незмінюваний (англійська), так і змінюваний (німецька).

В німецькій мові der Messer — вимірювач, das Messer — ніж.

Артикль перед іменником (препозитивний) вживається у німецькій, французькій, англійській та ін. мовах; після іменника (постпозитивний) — у шведській, данській, румунській, болгарській, македонській мовах.

Цікаві факти

• Повні форми прикметників у слов'янських і балтійських мовах (наприклад, укр. легкий, новий, повний) за походженням являють собою сполучення коротких форм (легъкъ, новъ, польнъ) з формами особових займенників. Згідно з гіпотезою Міклошича, ці займенники грали роль визначеного постпозитивного артикля.

Див. також

• Артикль (англійська мова)

Посилання

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.