Координати: 50°59′13″ пн. ш. 26°30′57″ сх. д. / 50.98694° пн. ш. 26.51583° сх. д. / 50.98694; 26.51583

Моквин (Малолюбашанська сільська громада)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Моквин
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Рівненський район
Тер. громада Малолюбашанська сільська громада
Код КАТОТТГ UA56060390090053111
Основні дані
Населення 196
Площа 1,23 км²
Густота населення 159,35 осіб/км²
Поштовий індекс 35031
Телефонний код +380 3657
Географічні дані
Географічні координати 50°59′13″ пн. ш. 26°30′57″ сх. д. / 50.98694° пн. ш. 26.51583° сх. д. / 50.98694; 26.51583
Середня висота
над рівнем моря
182 м
Місцева влада
Адреса ради 35030, Рівненська обл., Костопільський р-н, с. Мирне
Карта
Моквин. Карта розташування: Україна
Моквин
Моквин
Моквин. Карта розташування: Рівненська область
Моквин
Моквин
Мапа
Мапа

Мокви́н — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 196 осіб.

Виникнення населеного пункту. Походження назви, розташування

[ред. | ред. код]

Поселення звалося Вовче. Назва, за розповідями старожилів, виникла через велику кількість вовків, що водилася в зарослих лісах. Пізніше село перейменували в с. Моквин. Станція Моквин знаходиться від колишнього районного центру (м.Костопіль) по залізниці — 12 км, а по асфальтованій дорозі — 20 км в напрямку на північний схід.

Історія села Моквин

[ред. | ред. код]

Серед віковічних лісів, створювалося наше село разом з будівництвом залізниці Рівне-Сарни. Поселення звалося Вовче. Ця назва збереглася ще в документах датованих 1912 роком. У лісових хащах водилися вовки-сіроманці через це ліс та хутір вирішили назвати Вовчим. Згадка про Вовче лишилася в назвах урочищ Вовчий брід. В 20-х р ХХ ст. з'явилася назва Моквин (за анологією до надслучанського Моквина, що на Березнівщині). Лексема «Моквин», походить від слова «моква», що означає болото.[1]

Природні зони. Пам'ятки природи

[ред. | ред. код]

Природна зона села — мішані ліси. Соснові бори обступають село з пн. заходу. Подекуди, як домішка, тут зустрічають дуб, береза, граб. На пд. заході протікає річка Зульня, яка дуже замулена і часто влітку перетворюється в невеликий рівчак.

Історично—архітектурні пам'ятки на території населеного пункту

[ред. | ред. код]

На території нашого села залишилася згадка про тяжкі роки війни. Архітектурна пам'ятка — могила невідомого солдата, якого було вбито під час нальоту німецького літака на санітарний ешелон в лютому 1944 р. Бійця похоронили поблизу вокзалу. Ім'я солдата не вдалося встановити, бо документів при ньому не було.

Відомі особистості пов'язані з історією села, народні умільці, майстри декоративно-ужиткового мистецтва

[ред. | ред. код]

У справу Великої Перемоги України над німецько-фашистськими загарбниками внесли свій вклад моквинці:

а також Павло Степанович Мальчик, Андрій Павлович Цибуляк, Микола Іванович Дідух, Василь Степанович Шнайдер, Григорій Григорович Дідух та ін.

Славиться село своїми відомими літераторами:

  1. Пушко-Гуріна Катерина Василівна, яка створила збірку віршів «Я книгу життєву листаю»
  2. Ващук Тетяна збірка поезії «Я босоніж ішла…»

На сьогоднішній день в селі проживає велика кількість народних умільців серед них: Лесюк М.Я — ручне плетіння коврів, Левчук Н.Я — сама тче полотняні рушники, Таргоній В.Ф — вишивальниця, Шамбір А.Г — вишивальниця, Левчук Г., Бинько О., Никончук А. — народні умільці, які займаються кошикоплетінням, Фесюк Олександр - майстер з виготовлення меблів. Є також в нашому селі художній колектив жіночого ансамблю «Союз Українок».

Сучасний стан

[ред. | ред. код]

На сьогоднішній день в селі є: Моквинське лісництво, побудовані магазини, Моквинська пошта, Моквинській та Яснобірський фельдшерсько-акушерський пункт, Яснобірський клуб, Моквинська загальноосвітня школа І — ІІ ступенів, та бібліотека. Моквинську станцію прикрасив нещодавно реставрований сучасний залізничний вокзал. Село належить до Мирненської сільської ради [Архівовано 20 квітня 2019 у Wayback Machine.] . Є також дві церкви: Українська православна церква Київського патріархату ікони «Несподівана радість», Православна церква Московського патріархату «Святодухівська»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Л.Грицюк Минуле і сьогодення Моквина//Червоний промінь.-1989.-12грудня

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Л.Грицюк Минуле і сьогодення Моквина//Червоний промінь.-1989.-12грудня

Посилання

[ред. | ред. код]