Ремель
| село Ремель | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Рівненська область | ||||
| Район | Рівненський район | ||||
| Тер. громада | Олександрійська сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA56060430110064392 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1603 (421 рік) | ||||
| Населення | 133 особи | ||||
| Площа | 0,28 км² | ||||
| Густота населення | 471,43 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 35323 | ||||
| Телефонний код | +380 362 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°43′30″ пн. ш. 26°23′33″ сх. д. / 50.72500° пн. ш. 26.39250° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
184 м | ||||
| Відстань до обласного центру |
18 км | ||||
| Відстань до районного центру |
18 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 35320, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Олександрія,
вул. Свято-Преображенська, 66 | ||||
| Карта | |||||
  Ремель | |||||
 Ремель | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Ремель — село в Україні, в Олександрійській сільській громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становить 133 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 130 | 98.49% |
| російська | 2 | 1.51% |
| Усього | 132 | 100% |
Автори проєктів — А. Гречило та Ю. Терлецький.
У золотому полі з червоного полум’я в основі виходить такий же Фенікс із розгорнутими крильми, на червоній главі дві золоті 8-променеві зірки.
Квадратне полотнище, яке складається з двох горизонтальних смуг — червоної та жовтої (співвідношення ширини смуг — 1:3). На верхній червоній смузі дві жовті 8-променеві зірки, на нижній жовтій — з червоного полум'я в основі виходить такий же Фенікс із розгорнутими крильми.
Птах Фенікс означає відродження села після трагедії 1943 року, коли понад 600 мешканців були вбиті польськими поліцаями та німецькими нацистами. Дві зірки є символами пам'яті та вічності.
Село вперше згадується у 1603 році. Тоді воно належало до замкових володінь Рівного і було власністю Олександра Острозького. На той час село мало назву — Ремле. 1656 року під час Хмельниччини у Ремлі, за підтримки місцевого населення, діяв козацький загін[2]. Від середини XVIII століття село переважно називалося Ремель, хоча рудименти старої назви продовжували існувати у інших відмінкових формах. На початку ХІХ століття в селі проживало 82 селян. 1889 року Ремель налічував 38 садиб, водяний млин, вітряк та дьогтярню. Через два роки тут споруджено капличку і придорожній хрест[3]. Наприкінці XIX століття в селі налічувалось 35 будинків та проживало 351 мешканець.[4]. У 1920-х роках у Ремелі було збудовано школу, яка служила інструментом примусової полонізації[3]. Зокрема час від часу до школи приїздив спеціальний інспектор та змушував дітей повідомляти йому, що вони поляки і живуть на польській землі. До дітей застосовувалося фізичне насилля[5].
Станом на 1938 рік, у Ремелі налічувалось 104 власників будівель[6] Станом на 1940 рік, за радянської влади у Ремельській школі навчалось 107 дітей[7].
17 березня 1943 року, у невеличкому українському селі Ремель тодішнього Олександрійського району сталася страшна трагедія — один із найбільших воєнних злочинів в історії України, скоєний змішаним військовим підрозділом нацистів та польським шуцманшафту. За наводкою польських шовіністів у ніч з 16 на 17 березня село було оточене щільним ланцюгом військ СС, а під ранок за німецькою командою у це кільце смерті було пропущено батальйон польської шуцманшафт поліції. Вони вчинили в селі Ремель того жахливого ранку кривавий злочин. Польські поліцаї, одягнені суто в німецькі мундири, запалили село, кидаючи у вікна мирних українських селян гранати. Після жахливих мордувань переважна більшість мешканців села були розстріляні.
Про жертви різні джерела дають такі відомості: 800 осіб, а за даними радянської «Історії міст і сіл Ровенської області» ця кількість складала 615 осіб. Згідно зі свідченнями очевидців, у братській могилі в села Ремель спочивають близько 400 жертв, серед них люди похилого віку, жінки та діти. Решта жертв — це поховання того часу в поодиноких могилах, розкиданих на полях і городах на всій території спаленого села. Серед живих вціліли лише 73 особи. Усі будівлі, за винятком школи, були спалені. Чимало жертв було вбито з особливою жорстокістю, зокрема учні місцевої школи спалені живцем в одному з господарських будинків.
Уродженець села:
- Максимчук Святослав Васильович — український актор театру ім. М. Заньковецької (з 1964 року), педагог, Народний артист України (2000).
- Ремель. Урок історії. — Львів: Апріорі, 2018
- С. Максимчук. Трагедія села Ремель: До 70-х роковин кривавої події // День. — 2013. — № 47 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Я. Пура. Край наш у назвах. Ч. 2. Рівне. — 1994. — С. 51-53
- ↑ а б І. Кравчук. Трагедія села Ремель. Історія села від найдавніших часів до 1943 р. / Ремель урок історії. Львів: Апріорі, 2018. — С. 39-44
- ↑ О. Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся: Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року. Т. 2, Вінніпег, 1986. — С. 298
- ↑ І. Кравчук. Школа спаленого Ремеля // Слово і час. 2010. 16 листопада. — С. 7
- ↑ ДАРО, Ф-27, оп. 3, од. зб. 2. — С. 315
- ↑ ДАРО, Ф-29, оп. 2, од. зб. 55. — С. 20
