Біще
| село Біще | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Тер. громада | Бережанська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61040030030040244 |
| Облікова картка | Біще |
| Основні дані | |
| Засноване | 1086 |
| Перша згадка | 1086 (938 років) |
| Населення | ▼ 464 (2014) |
| Площа | 2,046 км² |
| Густота населення | 267.3 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47512 |
| Телефонний код | +380 3548 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°33′1″ пн. ш. 24°54′19″ сх. д. / 49.55028° пн. ш. 24.90528° сх. д. |
| Водойми | річка Золота Липа |
| Відстань до районного центру |
18 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47512, с.Біще |
| Сільський голова | Кізімович Галина Михайлівна ref>http://www.obl-rada.te.ua/uk/informatsiya/orhany-mistsevoho-samovryaduvannya-v-oblasti</ref> |
| Карта | |
  Біще | |
 Біще | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Бі́ще (давніше польською Buszcze) — село в Україні, у Бережанській міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. До 2020 - центр Біщівської сільради якій було підпорядковане с. Залужжя.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Бережанської міської громади.[1]
Населення — 556 осіб (2003). Дворів — 161[2].
Село розташоване над правою відногою річки Золотої Липи, що випливає з Гологірської височини.
У селі є 4 вулиці: Гайова, Лесі Українки, Леся Курбаса та Шевченка[3].
На підставі давніх переказів та топографічних відомостей багато істориків стверджують, що Біще в давнину було укріпленим городом. Є. Манацький, зокрема, звертає увагу на те, що в Біщу є гора Вали, на якій досі можна побачити штучно насипані оборонні вали: від північної сторони 7 валів, західної та південної — по 5. Зі сходу вали практично не збереглися, позаяк ця територія була під управою або під забудовою господарств. Тут же, від східної частини, де ці вали спадають стрімко до річки Золотої Липи, був колись великий став, що простягався від Біща до Поручина далеко на північ. На вершині «Валів» стоїть нині церква, оточена ще одним круглим валом.
Коли було засновано Біще невідомо. Перша писемна згадка походить з 1339 року. Згідно із відомостями колишнього посадника Бережан Вишнєвського, які походять з 1930-х років, Біще заклав та розбудував у середині XIV століття власник цього села Бощ, від якого й пішла назва поселення.
Юзеф Відаєвич, професор Познанського університету та син органіста костелу в Біщі, доводив, що поселення заснував шляхтич Ян Бощ 1339 року і від його імені пішла назва села. Начебто цей Бощ за допомогою отців-домініканів організував тут римо-католицьку парохію та збудував костел. Коли ж до влади прийшов король Владислав ІІ Ягайло, в околиці був побудований так званий «королівський шлях», який свого часу відіграв суттєву роль в посиленні торгових зв'язків. Коли Ян Бощ зістарився, його сусідка Клара Романовська скористувалася ситуацією, зробила напад на Біще, прогнала Боща, а село забрала собі. Був судовий процес — виграла Романовська. Можна ще додати, що рід Романовських вимер на початку XVI століття, а їх маєтності відійшли Потоцьким.
Згодом шляхтич Я. Бощ на основі королівського привілею заклав містечко Біще та фортифікований домініканський костел. 1417 року Ягайло гостював тут із третьою дружиною Ельжбетою Пілєцькою-Ґрановською, якій належало Біще.
1626 року внаслідок нападу татар село було повністю зруйноване[4].
У 1909—1944 роках через село проходила залізниця Львів-Підгайці.
Після ліквідації Бережанського району 19 липня 2020 року село увійшло до Тернопільського району[5].
Населення села в минулому[6]:
| Рік | Число осіб | Українців греко-католиків |
Поляків та римо-католиків |
Євреїв |
|---|---|---|---|---|
| 1900 | 869 | 501 | 311 | 66 |
| 1939 | ▲ 1059 | ▲ 589 | ▲ 430 | ▼ 40 |
Від 28 квітня 2012 року село належить до виборчого округу 165[7].
- Оборонний костел (16 ст.)
- церква святих мучеників Бориса та Гліба (1927; дерев'яна)
- новозбудована однойменна церква (1996; кам'яна)
- польський цвинтар (16 — 20 століття)
Споруджено капличку Божої Матері (1870; реконструйовано 2003).
У селі встановлено пам'ятники та пам'ятні знаки:
- Пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1983);
- насипані символічну могили в урочищі «Вали» (відновлено 1990) і на місці загибелі трьох вояків УПА (1992);
- меморіальну таблицю борцям ОУН та УПА (1996),
- пам'ятник жителям села, які загинули за волю України (1999; збудована за кошти жителя США В. Ворони).
Встановлений 1992 року на честь 1-ї річниці проголошення незалежності України (пам'ятка історії місцевого значення). Розташований на роздоріжжі сіл Біще та Поручина.[8]
Діють загальноосвітня школа І—ІІ ступенів, бібліотека.
- Баран Василь Павлович (1 вересня 1937) — український господарник. Заслужений лісівник України;
- Відаєвич Н. — професор;
- Миколишин О. — громадсько-освітній діяч;
- Кізима Іван — керівник Бережанського районного проводу ОУН, Лицар Бронзового хреста заслуги УПА.
- Кузів Михайло Петрович
- Лавров Віталій Васильович (* 1960) — країнський еколог-системолог, лісівник, доктор сільськогосподарських наук;
- Шупляк Олег Ілліч (23 вересня 1967) — український художник, педагог.
- Юзеф Відаєвич
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 19 жовтня 2021.
- ↑ Офіційний сайт Бережанської районної ради[недоступне посилання з березня 2019]
- ↑ Пошук індексів | Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 21 квітня 2020.
- ↑ Horn M. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — S. 22-29, 45, 183. (пол.)
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Володимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56
- ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 28 квітня 2012 року № 82 «Про утворення одномандатних виборчих округів на постійній основі у межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя» — сайт Верховної ради України (архів)
- ↑ Лист Бережанської міської ради від 19 жовтня 2021 року № 165 [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.].
- Клименко О., Уніят В., Файфура В. Біще // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 140–141. — ISBN 966-528-197-6..
- Манацький Є. Села Біще і Поручин на Бережанщині // Бережанщина у спогадах емігрантів. — Т. : Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993.
- Мельничук Б., Пришляк В., Савчук В., Федечко М. Біще // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 361—363. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Buszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 482. (пол.) — S. 482. (пол.)
- Kunzek T. Wieś Buszcze // Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą). — Rzeszów : Libra PL, 2013. — 140 s. — S. 39. (пол.)
- Біще
- Біще [Архівовано 25 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Замки та храми України.
- Józef Widajewicz. Z przeszłości Buszcza[недоступне посилання з червня 2019]. — Poznań, 1925.