Очікує на перевірку

Вишинський Андрій Януарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Януарійович Вишинський
рос. Андрей Януарьевич Вышинский
А. Я. Вишинський в 1950 році
Народився28 листопада (10 грудня) 1883[4][5]
Одеса, Російська імперія[1]
Помер22 листопада 1954(1954-11-22)[1][2][…] (70 років)
Нью-Йорк, США[1]
·інфаркт міокарда
ПохованняКремлівська стіна
Громадянство Російська імперіяСРСР СРСР
Національністьполяк
Діяльністьюрист
Alma materКиївський університет
Науковий ступіньдоктор юридичних наук[d]
Вчене званняСписок академіків АН СРСР і професор[d]
Знання мовпольська, французька, російська[5][6] і українська[6]
ЗакладМДУ
Учасникнімецько-радянська війна
ЧленствоРосійська академія наук, Академія наук СРСР і Центральний виконавчий комітет СРСР
ПосадаГенеральний прокурор СРСР
ПопередникІван Акулов
НаступникМихайло Панкратьєв
Партіяменшовик з 1903 р.,
член РКП(б) з 1920 р.
РідВишинські
БатькоЯнуарій Феліксович Вишинський
У шлюбі зКапітоліна Ісидорівна Михайлова
ДітиЗінаїда Вишинська
Автограф
Нагороди
Орден Леніна — 1945 Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора — 1933
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія — 1947

Андрій Януарійович Вишинський (нар. 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч польського походження, юрист і дипломат. У світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показових судових процесах» 1930-х років. Як правник був запеклим прибічником принципу «презумпції винності». Член ЦК ВКП(б) у 1939—1954 роках. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Як стверджує Станіслав Вишенський, прізвище Вишинський походить від рідко вживаної лексеми вишинк, що означає виторг єврея-шинкаря.[7]

Після народження сина родина переїхала до Баку. У 1901 році вступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна (див. «Пломбований вагон»)[8][9]. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925—1928 роках був ректором Московського університету.

У 1928—1931 роках — член колегії Народного комісаріату освіти РРФСР. У 1931 році — голова Колегії захисників.

З 11 травня 1931 по травень 1934 року — прокурор Російської РФСР. Одночасно у травні 1931 — червні 1933 року — прокурор Кримінально-процесуальної колегії Верховного Суду РРФС. У травні 1931 — червні 1933 року — заступник народного комісара юстиції Російської РФСР.

У червні 1933 — 3 березня 1935 року — заступник прокурора СРСР. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі.

З 3 березня 1935 по 31 травня 1939 року — генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних.

Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:

…«шпионы и изменники», «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»…

«Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[10]

У 1937—1941 роках — директор Інституту права Академії наук СРСР. Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію.

31 травня 1939 — 15 травня 1944 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР.

З червня по серпень 1940 року — уповноважений ЦК ВКП(б) по Латвії.

Одночасно в 1930 — березні 1946 року — 1-й заступник народного комісара закордонних справ СРСР.

30 травня — 6 серпня 1945 року — політичний радник Групи окупаційних радянських військ в Німеччині.

У березні 1946 — 4 березня 1949 року — заступник міністра закордонних справ СРСР із загальних питань.

4 березня 1949 — 5 березня 1953 року — міністр закордонних справ СРСР. Працював на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї.

19 травня — 2 серпня 1949 року — голова Комітету інформації при РМ СРСР.

5 березня 1953 — 22 листопада 1954 року — 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР. Одночасно постійний представник СРСР при Організації Об'єднаних Націй та постійний представник СРСР в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Помер 22 листопада 1954 року в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.

Див. також

[ред. | ред. код]
А. Вишинський (в середині) під час суду над К. Радеком

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Вышинский Андрей Януарьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б Енциклопедія Брокгауз
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #118967932 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. а б CONOR.Sl
  7. Станіслав Вишенський. Силует катастрофи. — К.: Видавництво Жупанського, 2013. — С. 225. ISBN 978-966-2355-44-4
  8. Необхідне пояснення: розпорядження про арешт Леніна дав міністр юстиції Павло Миколайович Малянтович, який сам же і попередив Леніна про можливість арешту всупереч таємниці слідства, Вишинський ж просто виконував вказівки свого керівництва.
  9. В. В. Соколов. Вышинский Андрей Януарьевич (министр иностранных дел СССР 1949—1953 гг.) // «Дипломатический вестник». — 2002 г., июль. (рос.)
  10. Надежда Аллилуева, Павел Аллилуев: Вышинский (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]