Іда Вітале

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іда Вітале
ісп. Ida Vitale
Народилася2 листопада 1923(1923-11-02) (101 рік)
Монтевідео, Уругвай
ГромадянствоУругвай
Місце проживанняМонтевідео[1]
Остін[1]
Мехіко[1]
Діяльністьпоетеса, перекладачка, літературний критик
Сфера роботипоезія[2], літературна критика[2], переклади з італійськоїd[2] і переклади з французькоїd[2]
Мова творівіспанська
Роки активності1962 - понині
Жанрпоезія, літературна критика і есей
У шлюбі зEnrique Fierrod
Діти (2)Claudio Rama Vitaled
Нагороди
CMNS: Іда Вітале у Вікісховищі

Іда Вітале (ісп. Ida Vitale нар. 1923) — уругвайська поетеса, перекладачка, есеїстка і літературознавиця, останній нині живий представник об'єднання "Покоління 45", представниця «есенціалістської» поезії. Для її віршів, написаних в дусі традицій американського поетичного авангарду, характерний зв'язок між загостреним чуттєвим сприйняттям, втіленим в символізмі і увагою до природного світу, точне концептуальне втілення[3]. Лауреатка численних літературних премій, включаючи премію Сервантеса (2018), якої удостоєна за «свою мову, одну з найвпізнаваніших в іспаномовних країнах» [4].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Іда Вітале — представниця четвертого покоління італійських емігрантів в Уругваї. Виросла в сім'ї, яка вважалася культурною і космополітичною за своїми поглядами. У віці 95 років вона згадувала про своє дитинство, підкреслюючи, що тоді кожного дня до будинку приносили чотири газети, в яких були сторінки, присвячені культурі, де зазвичай публікувалися вірші[5].

Вітале вивчала гуманітарні науки в Уругваї, після чого працювала викладачкою і журналісткою в кількох газетах, зокрема, співпрацювала з тижневиком Marcha[es]. У 1962 — 1964 вела літературний розділ уругвайської газети «Epoca», а також була співдиректором журналу «Clinamen» і входила до керівництва журналу «Maldoror».

Після встановлення в Уругваї диктаторського режиму в 1973, Вітале в 1974 емігрувала до Мексики[5], де познайомилася з Октавіо Пасом, який ввів Вітале до редакційної ради журналу "Vuelta". Вітале також брала участь у створенні газети «Uno Más Uno» і викладала в El Colegio de México[es] — одному з найважливіших центрів гуманітарних наук Мексики. Під час життя в Мексиці Вітале перекладала книги для видавничої групи «Fondo de Cultura Económica», виступала з лекціями і співпрацювала з багатьма газетами.

У 1984 Іда Вітале повернулася до Уругваю, керувала розділом культури тижневика «Jaque», але через два роки знову емігрувала, на цей раз до США [5]. У 1989 оселилася в Остіні (штат Техас) зі своїм другим чоловіком, поетом Енріке Фієрро, який періодично виїжджав до Уругваю. У 2010 Вітале була удостоєна ступеня honoris causa Республіканського університету Уругваю. Після смерті чоловіка в 2016 Іда Вітале повернулася в Монтевідео, де живе нині.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 1950 вийшла заміж за літературного критика Анхеля Рама, в шлюбі у них були донька — архітекторка Ампаро Рама Вітале, і син, економіст Клаудіо Рама Вітале, 1951 і 1954 року народження відповідно. Другим чоловіком Іди Вітале був поет Енріке Фієрро (1941 — 2016).

Нагороди і премії

[ред. | ред. код]
  • 2009 IX Міжнародна премія Октавіо Паса з поезії та есеїв (спільно з Рамоном Сірано) [6]
  • 2014, Міжнародна премія Альфонсо Рейеса [7]
  • 2015, Премія королеви Софії з Ібероамериканської поезії [8]
  • 2016, Міжнародна поетична премія імені Федеріко Гарсіа Лорки [9]
  • 2017, Премія Макса Якоба [10]
  • 2018, Премія Міжнародного книжкового ярмарку в Гвадалахарі за літературу романськими мовами [11]
  • 2018, Премія Сервантеса.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в The New York Review of Books / R. B. Silvers, B. Epstein, E. Hardwick et al. — 2023. — Vol. 70, Iss. 20. — P. 80–81. — ISSN 0028-7504; 1944-7744
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Premio Cervantes 2018: la poeta uruguaya Ida Vitale, ganadora (ісп.). Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 18 листопада 2018.
  4. ↑ Ida Vitale, premio Cervantes 2018 (ісп.). Архів оригіналу за 19 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2018.
  5. ↑ а б в Ida Vitale: «La poesía es para todos, no puede ser especializada o recóndita» (ісп.). Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 18 листопада 2018.
  6. ↑ Ramon Xirau e Ida Vitale ganan el Premio Octavio Paz de Poesía y Ensayo (ісп.). Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 18 листопада 2018.
  7. ↑ Recibe la poeta Ida Vitale el Premio Internacional Alfonso Reyes (ісп.). Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 18 листопада 2018.
  8. ↑ La uruguaya Ida Vitale, premio Reina Sofía de poesía Iberoamericana (ісп.). Архів оригіналу за 23 листопада 2016. Процитовано 18 листопада 2018.
  9. ↑ La poeta uruguaya Ida Vitale, premio de Poesía Federico García Lorca (ісп.). Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  10. ↑ Patricia Sustrac. Les Amis de Max Jacob.Prix Max Jacob au CNL (PDF) (ісп.). Архів оригіналу (PDF) за 16 січня 2021. Процитовано 18 листопада 2018.
  11. ↑ Ida Vitale gana el premio de la Feria del Libro de Guadalajara 2018 (ісп.). Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 18 листопада 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Іда_Вітале