Ірландське повстання (1798)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстання об'єднаних ірландців
Атлантичні революції та Французькі революційні війни

Дата: 24 травня23 вересня 1798
Місце: Ірландське королівство
Результат: Поразка повстання. Акт про унію 1800 року
Сторони
Товариство об'єднаних ірландців
Захисники
 Франція
 Велика Британія
Лідери
Волф Тон  Executed
Henry Joy McCracken  Executed
Lord Edward FitzGerald
Father John Murphy  Executed
Франція Jean Humbert Капітуляція
Charles Cornwallis
Gerard Lake
Viscount Castlereagh
Сили
50 000 Об'єднаних ірландців
1 100 французьких завсідників
10–15 кораблів
40 000 солдатів
30,000 британських завсідників
~25,000 єнманрі
бл. 1 000 гессенців
Втрати
бл. 10–40 тис. смертей (солдатів та цивільних) бл. 500—2000 солдатів
1000 лоялістських цивільних

Ірландське повстання 1798 року (англ. The Irish Rebellion of 1798; ірл. Éirí Amach 1798; ольст.-шот. The Turn out[1], The Hurries[2]), перші збройні виступи ірландців відбулися в травні 1798.

Після цього, французька Директорія, переговори з якою з приводу збройної підтримки повстання велися з 1796 роки, піддалася на вмовляння Уолфа Тона, глави «Об'єднаних ірландців», що жив тоді в Парижі. Директорія погодилася направити війська до Ірландії. Тон ж зі свого боку обіцяв усіляку підтримку військам з боку місцевих осередків «Об'єднаних ірландців».

22 серпня 1798 загін французької армії чисельністю в 1000 чоловік під командуванням Жана Юмбера був висаджений в Кіллале, графство Мейо. Теоретично це мав бути лише авангард французьких сил, однак з ряду причин французам так і не вдалося перекинути підкріплення на допомогу Юмберу. У підсумку посиливши свій загін місцевими добровольцями (після чого чисельність його військ склала за одними даними 2000 чоловік, а за іншими 6000 чоловік) Юмбер рушив на схід, до Дубліна. Вдало маневруючи, він зміг розбити загони британців, що перевершували їх за чисельністю, під Каслбар і захопити місто, який став столицею Республіки Коннахт проголошеної «Об'єднаними ірландцями». Президентом Республіки Коннахт став Джон Мур.

Однак відсутність ресурсів і кількісна перевага британських військ призвели до того що 8 вересня 1798 року в битві при Баллінамаку війська Юмбера були розбиті генералом Лейком. Жан Юмбер потрапив у полон до британців.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Patterson, William Hugh (1880). Glossary of Words in the Counties of Antrim and Down. www.ulsterscotsacademy.com. Процитовано 29 жовтня 2024.
  2. Patterson, William Hugh (1880). Glossary of Words in the Counties of Antrim and Down. www.ulsterscotsacademy.com. Процитовано 4 листопада 2020.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • anonymous (1922). Who fears to speak of '98 . Dublin: Cumann Cuimheachain National '98 Commemoration Association.
  • Bartlett, Thomas, Kevin Dawson, Daire Keogh, Rebellion, Dublin 1998
  • Beiner, Guy (2007). Remembering the Year of the French: Irish Folk History and Social Memory. Madison: University of Wisconsin Press. ISBN 978-0-299-21824-9. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 8 листопада 2020.
  • Beiner, Guy (2018). Forgetful Remembrance: Social Forgetting and Vernacular Historiography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 9780198749356. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
  • Dickson, C. The Wexford Rising in 1798: its causes and course (1955).
  • David Dickson, Daire Keogh & Kevin Whelan, eds. The United Irishmen: Republicanism, Radicalism and Rebellion (Dublin, The Lilliput Press, 1993)
  • Ehrman, John. The Younger Pitt: vol 3: The Consuming Struggle (1996) pp 158–96
  • Elliott, Marianne. Partners in Revolution: The United Irishmen and France (Yale UP, 1982)
  • Hayes-McCoy, G.A. «Irish Battles» (1969)
  • Ingham, George R. Irish Rebel, American Patriot: William James Macneven, 1763—1841, Seattle, WA: Amazon Books, 2015.
  • McDowell, R. B. Ireland in the Age of Imperialism and Revolution, 1760—1801 (1991) pp 595—651.
  • Pakenham, T. The Year of Liberty (London 1969) reprinted in 1998.
  • Rose, J. Holland. William Pitt and the Great War (1911) pp 339–64 online