Очікує на перевірку

Акреція (космос)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Акреція (лат. accretio — приріст, збільшення) в астрофізиці — процес падіння речовини на масивне космічне тіло з навколишнього середовища під дією сили тяжіння. Акреція є обов'язковою стадією формування зір, планет та інших небесних тіл.

Радіоджерело G359.23-0.82 (Миша): Пульсар PSR J1747-2958, що рухається зі швидкістю ~600 км/с через міжзоряний газ. Видно конус ударної хвилі (радіозображення, синій колір) і хмари плазми, розігріті вторинною ударною хвилею на межі магнітосфери (рентгенівське зображення, жовтий колір)

Види акреції

[ред. | ред. код]

Акрецію характеризують режимом течії речовини на центр тяжіння й виділяють чотири типи акреції[1]:

  • Сферично-симетрична акреція (акреція Бонді) виникає, коли швидкість масивного тіла щодо навколишнього середовища менша від швидкості звуку й речовина середовища не має моменту обертання.
  • Циліндрична акреція (акрекція Бонді—Хойла—Літтлтона) відбувається, коли швидкість масивного тіла щодо середовища перевищує швидкість звуку й речовина середовища не має моменту обертання. Акреція відбувається в конусі, розташованому позаду тіла й обмеженому ударною хвилею.
  • У разі акреції речовини, що має певний момент обертання, утворюється акреційний диск.
  • Якщо спостерігається й дискова, і квазісферична акреція мова йде про двопотокову акрецію.

Внаслідок акреції гравітаційна енергія рухомої речовини перетворюється на тепло, речовина розігрівається й випромінює електромагнітні хвилі.

Акреція на тіло, яке випромінює (зорю), можлива лише за умови, що світність цього тіла не перевищує деяку критичну межу (межу Едінгтона), за якої гравітаційні сили врівноважуються тиском випромінювання.

Акреція в магнітному полі

[ред. | ред. код]

У разі акреції плазми на небесне тіло, що має власне магнітне поле, механізми акреції визначаються магнітогідродинамічною взаємодією плазми з магнітним полем.

Якщо тиск магнітного поля поблизу небесного тіла перевищує газовий тиск плазми, що акреціює, то акреція зупиняється на відстані альвенівського радіусу, тобто на межі магнітосфери й спрямовується на магнітні полюси небесного тіла. Необхідною умовою акреції плазми на магнітні полюси є її потрапляння всередину магнітосфери, що відбувається за рахунок розвитку гідромагнітних нестійкостей типу нестійкості Релея—Тейлора. Межа магнітосфери (магнітопауза) визначається умовою рівності тисків магнітного поля й плазми, тобто радіус магнітосфери (альвенівский радіус ) визначається співвідношенням[джерело?]:

де В — магнітна індукція небесного тіла, і V — відповідно густина й швидкість потоку плазми.

Акреція в тісних подвійних системах

[ред. | ред. код]
Зображення Міри (омікрон Кита), зроблене космічним телескопом ім. Хаббла в ультрафіолетовому діапазоні. На фотографії видно акреційний «хвіст», що спрямований від основного компонента — червоного гіганта до компаньйона — білого карлика

У випадку подвійних систем акреція істотно асиметрична й може мати істотний вплив на еволюцію як окремих компонент, так і всієї системи. Найінтенсивніша акреція в подвійних системах відбувається тоді, коли в процесі еволюції одна з компонент заповнює свою порожнину Роша, що призводить до перетікання речовини на сусідню зірку через внутрішню точку Лагранжа L1. У цьому процесі речовина, яка перетікає, утворює акреційний диск, існування якого пояснює багато ефектів, що спостерігаються в рентгенівських джерел.

Астрономічні феномени, викликані акрецією

[ред. | ред. код]

Найцікавіші явища зумовлює акреція на компактну компоненту подвійної системи, яка проеволюціонувала.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Акреція // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 14—15. — ISBN 966-613-263-X.

Посилання

[ред. | ред. код]