Башта Пасквале Джудиче
| Башта Пасквале Джудиче | |
|---|---|
.JPG) | |
| 44°50′35″ пн. ш. 34°57′30″ сх. д. / 44.843055555556° пн. ш. 34.958333333333° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Місто | Судак, Крим |
| Тип | вежа |
| Дата заснування | 1392 рік |
  Башта Пасквале Джудиче Башта Пасквале Джудиче (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Башта Пасквале (Паскуале)[1] Джудиче — пам'ятка архітектури національного значення № 010071/5, входить до комплексу Судацької фортеці, розташована на Фортечній горі у місті Судак[2]. Згідно з Переліком об'єктів нерухомої спадщини Судацької фортеці Національного заповідника «Софія Київська», башта має порядковий номер 12[3].
Північно-східна захисна лінія Судацької фортеці налічує сім веж: п'ять, які певною мірою збереглися та дві, від яких залишилися лише фундаменти.
Пасквале Джудиче — бойова вежа, яка добре збереглася; розташована між Безіменною та Круглою (Напівкруглою).
У бік головних воріт, на відстані 11,5 м і 6,5 м від зруйнованої вежі у фортечній стіні знаходиться сім вузьких прорізів бійниць, що розширюються із внутрішньої сторони у ніші для стрільців з лука і арбалетів. Прорізи бійниць у вежі і в стіні завширшки 15 см, ширина ніш — від 1 до 2 і більше метрів, висота від 1,3 до 2,1 м.
Башта трьохстінна, чотириярусна; довжина північної стіни вежі Джудиче по внутрішньому обміру дорівнює 4,6 м, східної та західної — по 4,5 м. Вхід не із землі, а із стіни — на рівні другого ярусу.
Нижній ярус — склад зброї, взимку служив караульним приміщенням, з каміном для обігріву. Другий ярус був бойовим: його вузькі вертикальні амбразури призначені для стрільби з луків і арбалетів. Вікна, у стінах третього поверху, широкі та прямокутні — для стрільби з баліст (велетенські арбалети для метання колод та кам'яних ядер). Верхній (четвертий) ярус захищений мерлонами[4].
Генуезці у кожну оборонну споруду вмуровували заставні плити, на яких містилася інформація про час будівництва та приналежність будови. На башті Пасквале Джудиче збереглася геральдична плита з ім'ям консула Паскуале Джудиче та датою 1392 рік, у верхній частині якої декілька рядків латинського тексту:
|
Цю будівлю велів побудувати благородний чоловік і високоповажний консул Солдайі Паскуале Джудиче у перший день серпня 1392 року[5]. | 
|
У нижній частині плити знаходиться поле, де зображено три щити з гербами. На центральному щиті — герб Генуї, зліва від нього — герб генуезького дожа (вищого адміністративного голови генуезької республіки), праворуч герб роду, з якого походив консул, що побудував вежу, — роду Джудиче.
Поле, у якому розташовані герби, заповнене своєрідним орнаментом, який отримав у мистецтвознавців найменування «сельджуцького стилю», поширений у Малій Азії в період турків-сельджуків, характерний для мистецтва країн Візантії і Закавказзя XII—XV століть[6].
Такий орнамент на плитах західноєвропейського походження свідчить про те, що плити виготовлялися місцевими майстрами з грецьких або вірменських ремісничих артілей, а також з місцевих жителів складалися артілі, що виконували будівельні роботи; італійці були лише замовниками споруд.
У 1930 році Пасквале Джудиче описана А. А. Фоміним, а у 1984 році археологічно досліджувалася І. А. Барановим[7].
- ↑ Генуэзская Крепость Судак. vhodv.com. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2015 року.(рос.)
- ↑ Постанова КМУ № 518 від 25 червня 2020 р. «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
- ↑ Зливкова О. Облік пам'яток Судацької фортеці // Пам'ятки України: історія та культура. — Липень 2014. — № 7. — С. 10 — 11.
- ↑ Судакская крепость. on-line.crimea.ua. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
- ↑ Башня Паскуале Джудиче. kimmeria.com. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
- ↑ Башня Паскуале Джудиче. sudak.pro. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
- ↑ Башня Паскуале Джудиче. sudakfortress.ru. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
- Лезина, И. Н. От Белогорска до Судака. — Симферополь, 1978. (рос.)
- Полканов, А. И. и др. Судак: Путеводитель. — Симферополь, 2007. (рос.)
- Судак. Новый Свет: Краткий путеводитель. — Севастополь, 2007. (рос.)
- Тимиргазин, А. Д. Судак. Путешествия по историческим местам. — Симферополь, 2000. (рос.)
.jpg)
