Беляков Микола Кузьмич
| Беляков Микола Кузьмич | |
|---|---|
| Народився | 1882 Тверська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1948 |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
Микола Кузьмич Бєляков (1882, Тверська губернія — 1948) — член РСДРП(б) фз 1907[1][2]; начальник Управління з охорони шляхів сполучення при Народному Комісаріаті шляхів сполучення РРФСР (1918)[3], член колегії НКПС (1919—1920)[2], комісар Миколаївської залізниці[1][2].
На Всеросійській конференції фронтових та тилових військових організацій РСДРП(б) (Петроград, 16-23 червня 1917 р.) був обраний до складу Всеросійського Центрального бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б)[4].
У жовтні 1917 — комісар Варшавського вокзалу в Петрограді[1][2] і Варшавської залізниці[2].
У листопаді 1917 року на спільному засіданні ВЦВК Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів та Всеросійського виконкому Рад селянських депутатів було обрано до складу делегації, що вирушала до Берестя на переговори з Німеччиною[5].
Із 30 січня 1918 — член Всеросійської міжвідомчої надзвичайної комісії з охорони залізниць (ліквідована на підставі Декретів РНК від 26 березня 1918[6] і від 17 липня 1918 № 600).
З 18 червня 1918 по 1920 — член колегії Народного комісаріату шляхів сполучення РРФСР[2] (посвідчення підписано В. І. Леніним 25 червня 1918 р.)[7].
Очолював Управління з охорони шляхів сполучення при Народному Комісаріаті шляхів сполучення, створене відповідно до Декрету РНК від 17 липня 1918 № 600[8][1][2].
З лютого 1919 р., залишаючись членом колегії, відряджений до Транспортного відділу ВНК «для постійного зв'язку та роботи», при цьому на нього покладено роботу зі скаргами на НК[9].
З липня 1920 — комісар Миколаївської залізниці[2].
Працював начальником 15-ї дистанції служби зв'язку Октябрської залізниці[10].
У 1937 р., був заступником директора Ленінградського Науково-дослідного інституту промислового транспорту, був заарештований і «спеціальною нарадою НКВС» засуджений до п'яти років ув'язнення[11]. Реабілітований[11].
- ↑ а б в г Штутман С. М. Внутренние войска : История в лицах. — М. : Газоил пресс, 2004. — 302 с. — 999 прим. — ISBN 5-87719-045-8.
- ↑ а б в г д е ж и Указатель имён // [coollib.net/b/189252/read В. И. Ленин и ВЧК : Сб. документов (1917—1922 гг.)]. — 2-е изд., доп. — М. : Политиздат, 1987. — 642 с. — 85000 прим.
- ↑ Постановление СНК от 17 июля 1918 года № 600 «Об учреждении Управления по охране путей сообщения». Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ Миллер В. Л. Всероссийская конференция фронтовых и тыловых военных организаций РСДРП(б) // Словарь: политические деятели России, 1917 г.. Архівовано з джерела 21 вересня 2013.
- ↑ Сонкин М. Чрезвычайная миссия // Смена. — . — № 930. Архівовано з джерела 11 грудня 2021. Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ http://istmat.info/node/29136 [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Декрет СНК (опубликован 26 марта 1918 г.) «О централизации управления, охране дорог и повышении их провозоспособности» (пункты 9 и 10)]
- ↑ Июнь 1918 (третья декада). Владимир Ленин — революционер, мыслитель, человек. Архів оригіналу за 14 лютого 2013. Процитовано 7 лютого 2013.
- ↑ Декрет СНК от 17 июля 1918 года № 600 «Об учреждении Управления по охране путей сообщения при Народном комиссариате путей сообщения». Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ Проект Постановления Совета обороны об урегулировании взаимоотношений между ВЧК, ЖЧК и НКПС и письмо членам Совета обороны // [coollib.net/b/189252/read В. И. Ленин и ВЧК : Сб. документов (1917—1922 гг.)]. — 2-е изд., доп. — М. : Политиздат, 1987. — С. 152. — 85000 прим.
- ↑ Корсаков С. Н. Руководители тверских предприятий и учреждений железнодорожного транспорта // Люди Тверского края второй половины XX века. Основные биографические данные. — Тверь : Лилия-Принт, 2007. — С. 155.[недоступне посилання з Сентябрь 2018]
- ↑ а б KGB Archives Chief Discusses Glasnost, Work of Department [V. Vinogradov; PRAVDA, 26 Sep 89] // Soviet Union : Political Affairs / JPRS Report. — 2024. — 30 листопада. — С. 8—12. Архівовано з джерела 8 квітня 2013. Процитовано 11 грудня 2021.