Координати: 49°28′25″ пн. ш. 37°22′34″ сх. д. / 49.47361° пн. ш. 37.37611° сх. д. / 49.47361; 37.37611
Очікує на перевірку

Бугаївка (Ізюмський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бугаївка.
село Бугаївка
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Ізюмський район
Тер. громада Куньєвська сільська громада
Код КАТОТТГ UA63040110030022392
Облікова картка Бугаївка 
Основні дані
Засноване 1728
Населення 1245
Площа 2,37 км²
Густота населення 525,32 осіб/км²
Поштовий індекс 64320
Телефонний код +380 5743
Географічні дані
Географічні координати 49°28′25″ пн. ш. 37°22′34″ сх. д. / 49.47361° пн. ш. 37.37611° сх. д. / 49.47361; 37.37611
Середня висота
над рівнем моря 		147 м
Водойми р. Мокрий Ізюмець
Найближча залізнична станція Закомельська
Відстань до
залізничної станції 		18 км
Місцева влада
Адреса ради 64320, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Бугаївка, пл. Центральна, 10
Сільський голова Дикань Олександр Вікторович
Карта
Бугаївка. Карта розташування: Україна
Бугаївка
Бугаївка
Бугаївка. Карта розташування: Харківська область
Бугаївка
Бугаївка
Мапа
Мапа

CMNS: Бугаївка у Вікісховищі

Буга́ївка — село в Україні, у Куньєвській сільській громаді Ізюмського району Харківської області. Населення становить 1245 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Бугаївка розміщене майже на межі лісостепу і степу, на хвилястій рівнині, де переходить Придніпровська низовина в Оксько-Донську, у широкій долині Мокрого Ізюмця, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Боголюбівка. Річка в цьому місці пересихає, на ній кілька загат.

Відстань до Харкова 120 км, до найближчої залізничної станції Закомельська — 18 км, до Ізюма — 50 км.

Історія

[ред. | ред. код]

Заснування села

[ред. | ред. код]

Початково це село називалося, як "Ізюмець"[1]. В «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» Філарета є таке свідчення: В ревизской сказке 1732 года сказано, что «Кунье – Михаила Константиновича Захаржевского, поселено тому сорок лет (следовательно в 1692 году) на пожалованной Полковнику Захаржевскому земле», а Изюмец или «Изюмовка» - того же Захаржевского – «поселена четыре года тому назад»»[2]. Отже, датою заснування є 1728 рік.

Перші поселенці села

[ред. | ред. код]

В давнину через територію села проходив один із головних шляхів татарських набігів на українські та російські землі — Муравський шлях, який розділявся на два — Ізюмський та Кальміуський шляхи. Серед населення села Бугаївка і досі існує легенда щодо назви села: нібито багатий козак Бугай (Бугайов) був одним із перших поселенців цього населеного пункту. Назва не змінювалася, хоча в «Географічному словнику Російської імперії» (1863 рік видання) зазначена подвійна назва села — Бугаївка-Ізюмець. В архівних документах зазначено, що в 1800 році в Бугаївці було 211 дворів і 1893 жителі. Поселенці були переважно з Правобережної України, які тікали від польського гноблення, так звані «черкаси». Козаки з'їжджалися цілими сім'ями. Царський уряд заохочував такі переселення і звільняв від сплати податків та від панщини на 10 років. Для цього у поселенні закопувався дубовий стовп, у якому просвердлювали 10 отворів. Щороку один отвір забивався кілком, що означало зменшення волі на один рік.

Першою заселялася територія сучасного центру села — Слобода. Потім східна частина долини — Москалівка. На східній частині села оселялися росіяни, які вели сторожову службу за кілометр північніше Бугаївки. На бугрі було споруджене земляне укріплення, вирито глибокий колодязь. Дозорці спостерігали і при виявлені небезпеки подавали димовий сигнал, а самі готувалися до сутички з ворогом. Залишки таких укріплень збереглися й до наших днів. У самій слободі, навколо садиби поміщика Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського, було споруджено земельний рів і обладнано укріплення. Залишки рову збереглися на схід від села.

Одночасно зі слободою заселялася західна частина села — Міщанка. На цій частині села жили переважно торговці, вони збудували цегельню, повідкривали перші крамниці. У 1742 році був побудований дерев'яний храм Святого Іоанна Богослова (2 грудня 2005 року храм був відкритий повторно).

Південна сторона заселялася значно пізніше. Дно долини (навпроти Міщанки) було заболоченим, і городи людей підходили аж до болота. Тільки в середині XVIII століття почали заселятися за болотом. Та частина села отримала згодом назву Заболотівка. Довгий час там було усього одне подвір'я. За тих часів село належало генералу Д. М. Донець-Захаржевському. Генерал мав понад 20000 десятин угідь, де зараз розміщені села Бугаївка, Чистоводівка, Куньє, Олександрівка, аж до земель Волохового Яру. У 1840 році за наказом поміщика було збудовано кам'яну церкву на честь Охтирської ікони Божої Матері. Існує легенда стосовно будівництва цієї церкви. Дружина поміщика виряджала сина на навчання до Харкова і благословляла його іконою Охтирської Божої Матері. Син не дуже дорожив іконою і загубив її, навіть не пам'ятаючи де. Коли він признався матері, вона розхвилювалася і запропонувала іншу, але син відмовився. По дорозі, у районі села Бригадирівка, серед степу коні чогось понесли воза. На одному з поворотів панич вилетів з воза, кілька разів перекинувся, дістав незначні поранення. Кучер, який намотав віжки на руку, ледь не позбувся її. Коні повернулися додому вночі з самим дишлом і порваною збруєю. Батько послав верхових на розшуки сина та і сам виїхав бричкою. Під ранок таки відшукав сина. Набожна мати прийшла до висновку, що то Бог покарав сина за недбале ставлення до ікони. Кілька днів замолювала гріхи у каплиці, і в неї визріла думка: «Раз Бог покарав сина, але не до смерті та й не дуже покалічився, то в дяку за це треба побудувати храм Божий». Церкву будували два роки, а під нею був проритий підземний хід, який виходив до Трутового Яру, на іншу сторону села. Загинув генерал у Бугаївці в 1872 році від рук підкупленого вбивці. В 1910-1914 церкву розширили.

Подальша історія села

[ред. | ред. код]

В XVII–XVIII століттях в селі налічувалося 2500 чоловік. У 1893 році — 211 дворів. В другій половині XIX століття на землях Бугаївки були поміщицькі економії Кандиби, Пасіки, Кондратської, Кузнєцова. На той час з'явилася нова категорія робітників — наймити-строковики, що наймалися на весь строк сіяти, доглядати посіви, збирати врожай. Їм платили по 33-35 карбованців за сезон, який тривав від 25 березня до 1 жовтня для жінок і до 1 листопада для чоловіків. Всі наймити жили у панських казармах. Тривалість робочого дня — весь світловий день. Інші поміщики здавали свої землі в оренду — Бугаївці належало на той час понад 6000 угідь. Були побудовані цегельня (зруйновали у 1918 році), винокурний і селітровий заводи, паровий млин, олійниця (збереглася і діє донині), школа-семирічка, лікарня на 35 ліжок, був театр та тюрма («холодна»). Млин та олійниця належали поміщикові Скрипникові. Млин мав декілька цехів: борошномельний, крупорушний, а також сукновальню. Існували ятки Семікіна, Кобзаря, Носика. До середини 20-х років XX століття село було волосним центром. До складу Бугаївської волості входили села Чистоводівка, Боголюбівка, Олександрівка, Чорнобаївка, Розсохувате, Гороховатка, Голубівка. До революції входила і Федорівка, а потім відкололася до Сенькова. У кожному хуторі був виборний, який мав при собі завжди печатку. Волостю керували старшина і писар. Землі Розсохуватого, Гороховатки, Голубівки поміщик Дмитро Захаржевський здав у банк. До революції у Бугаївці налічувалося 320 поміщицьких сімей та близько 180 селянських дворів.

Новітня історія села

[ред. | ред. код]

Становлення радянської влади відбувалося у гострій боротьбі. Серед жителів села були як і прихильники Радянської влади, так і прихильники Директорії УНР. Керівником прихильників самостійності України був Скрипник Гаврило Семенович, торговець. У 1919 році на селі утворилася парторганізація. 9 січня 1920 року було створено волосний ревком. На початку травня у село увірвалися денікінці. На осиці були повішені комуністи Теницький Василь Мусійович, Ступак Дмитро Данилович і Сердюк Іван Терентійович. Згодом на селі з'явилася банда Калинки. 21 січня було обрано сільську раду, і з 20 чоловік організували загін самооборони від бандитизму. Застосувались заходи для відновлення занять у школі. У театрі, під виглядом вистав, відбувалися збори націоналістично спрямованих селян, але після розгрому Денікіна відверта пропаганда припинилася, а організатор зборів Гаврило Скрипник десь зник. На той час у селі налічувалося 398 дворів. У 1921 році закрилася церква. Приміщення церкви довгий час пустувало — навіть не було зачиненим. Всі надбання священиків зникли. А в 1926 році в переконструйованому приміщенні відкрився сільський клуб. Окрім клубу, у приміщенні знаходилося відділення РАГСу, бібліотека, у підвалі — пекарня, а згодом магазин. 1922 року у селі відкрилася лікувальна амбулаторія. В 1924 побудували новий млин, в 1930 році він був націоналізований, а в 1961 згорів. В 1926-1927 роках була хлібозаготівельна криза, селяни відмовлялися продавати зерно через зниження заготівельних цін. Подолання кризи сталінське керівництво бачило через суцільну колективізацію. У червні 1929 року була створена комуна «Незаможник», до якої входило 86 чоловік. За короткий термін осені цього року було розкуркулено в Бугаївці, на хуторах Розсохувате, Голубівці, Гороховатці, Залізнім Яру 62 сім'ї. Було створено 7 колгоспів.

Голод 1932-1933 років не оминув села. Типовою їжею в ті часи була так звана баланда, яку варили з картопляних лушпайок, мерзлого буряка та забілювали висівками. Кожен колгоспник обов'язково отримував миску такої юшки. Своїх дітей рятували тим, що вивозили на станцію Закомельську в надії, що їх там підберуть залізничники і відвезуть до Харкова десь до притулку. Із доповідної записки Ізюмського районного партійного комітету від 27 травня 1933 року секретарю облнаркому товаришу Шелехесу: «На сьогодні Ізюмському району лишилося ще засіяти 8000 га, а з закінченням посівів одразу переходимо до прополювання. Тут потрібно більше робочих рук, ніж на посівній, але із 118 колгоспників мало хто перебуває не у важкому стані. Нам потрібна термінова допомога…» Всього за даними, що збереглися, померло під час голоду 238 чоловік.

В передвоєнні роки ліквідували неписьменність, було відкрито бібліотеку, пекарню. Коли почалася війна, на фронт із Бугаївки пішло 500 чоловік, 280 загинуло. 11 хлопчиків і дівчат було відправлено до Німеччини на роботи. У 1941-1942 роках на території Бугаївки розміщалися частина 38 армії. Визволення села від окупантів було 4 лютого 1943 року.

В післявоєнні роки всі невеликі колгоспи було об'єднано в один — «Перемога», який у 1962 році перейменовано на «Восток».

Типова обрядовість

[ред. | ред. код]

Навіть за комуністичних часів у селах Ізюмського району зберігалася народна обрядовість. Типовим обрядом були зажинки, або свято першого снопа. В основі обряду, як і колись, лишилася урочистість, оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. Найпочесніша людина серпом скошувала оберемок колосся, з соломи спліталося перевесло, обкручували сніп і ставили в «червоному куточку» до нового урожаю. Після того, як перший сніп скошувався, рушали комбайни, машини. А ввечері колгоспники святкували день зажинків.

Село у сучасні часи

[ред. | ред. код]

У 1982 році побудована нова двоповерхова школа, в якій навчаються діти із сіл Бугаївка, Сухий Яр, Розсохувате, Попасне, Підвисоке і Калинове. Всього 217 учнів. У селі є новий двоповерховий садок, який розрахований на 80 дітей. Сьогодні Бугаївська сільська рада — це майже 10600 га землі. Населені пункти: Бугаївка, Розсохувате, Попасне, Сухий Яр, Чорнобаївка. Окрім Чорнобаївки всі села газифіковані, мають вуличне освітлення. Значних природних водоймищ не має, але є багато ставків. Бугаївка розміщена в степовій зоні, але в балках збереглися острівці лісів, де ростуть дуби, клени, липи, дикі груші та яблуні-дички, береста. На узліссях росте терен, глід, шипшина. З трав поширені шипчак, тонконіг, горицвіт, пирій, подекуди ковила. З тварин водиться заєць, лисиця, вовк, крапчастий ховрах, сліпак, їжак, кріт, ласка, єнот, борсук, вепр, сарна. Із пташиного світу на території села водяться кібці, яструби, шуліки. За ініціативи СК «Восток» у 2000 році був укладений договір оренди землі на 283 га із Сподобівською сільською радою Шевченківського району, та в 2004 році — з Підвисочанською сільською радою Борівського району було приєднано 1575 га земель. На селі працюють аптека, мед амбулаторія, ветеринарна аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, 2 продуктові магазини, 2 господарчі магазини, кафе, міні-пекарня, перукарня, «Салон краси». З 5 жовтня 2008 року на стадіоні села Бугаївка було започатковано футбольний турнір на кубок скрипаля О. С. Суботи[3]

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1204 особи, з яких 569 чоловіків та 635 жінок[4].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1234 особи[5].

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Відсоток
українська 94,78 %
російська 4,42 %
білоруська 0,72 %

Економіка

[ред. | ред. код]
  • Молочно-товарна, птахо-товарна і вівце-товарна ферми, машинно-тракторні майстерні.
  • ТОВ «Восток», сільськогосподарський кооператив (голова — Ровчак Андрій Яковлевич — Герой України).
  • «Аграрник», СП.

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]
  • Навчально-виховний комплекс (Школа і дитячий садок).
  • Клуб.
  • Лікарня.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • На території села знаходяться об'єкти природно-заповідного фонду: «Бугаївський» та «Круглий».
  • Церква Охтирської Ікони Божої Матері

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • Александров Степан Васильович — український поет, автор поеми «Вовкулака»
  • Александров Володимир Степанович — український письменник, лікар, музикант, фольклорист, краєзнавець. Доктор медицини з 1859 року.
  • Павленко Андрій Якович — народився 11 березня 1928 року. Під час війни допомагав госпіталю доглядати за пораненими. В 1943 році добровільно служив у винищувальному батальйоні при Савинському РВ НКВС, брав участь у бойових операціях по знешкодженню диверсантів. Полковник у відставці. Брав участь у багатьох інтернаціональних місіях, має ряд державених нагород. Письменник, автор збірки віршів «Зорі для Бугаївки».
  • Субота Олексій Сидорович — скрипаль-самородок, народився у 1922 році. Ще навчаючись у місцевій школі, він організував музичний гурток. У 1942 закінчив військове училище і звідти потрапив на фронт. Через тяжкі поранення демобілізувався у 1943 році і працював у школі вчителем. З 1973 року йде працювати до колгоспу «Восток» інструктором зі спорту, згодом, разом з головою сільради Рівчаком А. Я. керують будівництвом стадіону, згодом споруджується і тир. У 2002 році Олексій Сидорович помер.[7]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://etomesto.com/map-ukraine_trehverstka-kharkov/?x=37.379618&y=49.470244
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ «Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П. Т. Журова, Ю. Ю. Шелест, В. М. Лисаченко, Н. В. Федосенко, К. В. Малютіна, Л. І. Щибря, Є. В. Гевліч, В. Е. Воронін, І. Г. Гончаренко. с 6-13(укр.)
  4. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  5. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  6. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  7. ↑ «Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П. Т. Журова, Ю. Ю. Шелест, В. М. Лисаченко, Н. В. Федосенко, К. В. Малютіна, Л. І. Щибря, Є. В. Гевліч, В. Е. Воронін, І. Г. Гончаренко. с 13-14, 174(укр.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Харківська область Це незавершена стаття з географії Харківської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бугаївка_(Ізюмський_район)&oldid=39256946