Координати: 46°59′32″ пн. ш. 31°56′23″ сх. д. / 46.99222222° пн. ш. 31.93972222° сх. д. / 46.99222222; 31.93972222

Варварівка (Миколаїв)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Варварівка
Миколаїв
Варварівка
Варварівка

Свято-Михайлівська церква у Варварівці
Загальна інформація
46°59′32″ пн. ш. 31°56′23″ сх. д. / 46.99222222° пн. ш. 31.93972222° сх. д. / 46.99222222; 31.93972222
Країна  Україна
Район Центральний район
Адмінодиниця Центральний район
Варварівський район
Миколаївський район
Площа 5 квадратний кілометр
Телефонний код 512
Головні вулиці Одеське шосе, вулиця Веселинівська, Очаківська вулиця
Карта
Мапа
CMNS: Варварівка у Вікісховищі

Варварівка — історична місцевість Миколаєва, частина Центрального району.

Розташування

[ред. | ред. код]
Варварівський міст з боку Варварівки на старовинній листівці

Розташовуваний на північному заході міста, на правому березі Бузького лиману. З великим містом з'єднаний Варварівським мостом. Навпроти Варварівки через річку Південний Буг розташоване селище Матвіївка.

Історичні відомості

[ред. | ред. код]
М14 (Веселинівська вулиця), що проходить Варварівкою
Вид на Варварівку вночі з Миколаєва

Існує з 1804 р. Заселено кріпаками з Київської губернії князя С. Ф. Голіцина і його дружини. Спочатку називалося Слобода Велика, на ім'я Великої коси (тепер Варварівська коса). У 1830—1860 рр. часто іменувалося іншою назвою — село Варварівка, Варварівське селище. У лоції 1851 обидві назви. Друга назва — Варварівка — дана за іменем дружини князя Голіцина Варвари. Княгиня Варвара Голіцина (до шлюбу — Варвара Василівна Енгельгардт) (12.03.1757 — 2.05.1815), племінниця Г. О. Потьомкіна-Таврійського. Варвара Голіцина захоплювалася літературою і навіть переклала на російську мову французький роман Б. Ембера «Омани від любові, або Листи від Фанелії до Мільфорта». Класик російської літератури Гаврило Державін присвятив їй вірш «Осінь під час облоги Очакова».[1] Варвара Голіцина купила ці землі у своєї сестри[2] графині Олександри Браницької (до шлюбу — Олександра Василівна Енгельгардт) (1754—1838). У 1817 р. ці землі перейшли до графа Ламберта, який заклав тут фруктовий сад.

Пізніше, Варварівку частково, а саме територію парку, було викуплено у Ламбертів купцем Фрідріхом Бішлером, який організував там місце культурного відпочинку для миколаївського бомонду. На той час ця частина Варварівки називалася «Розважальний парк Бішлера».[3]

Станом на 1886 у містечку Коренихської волості Одеського повіту Херсонської губернії мешкало 836 осіб, налічувалось 169 дворових господарств, існували станова квартира 3-го стану, слідча камера одеського окружного суду, православна церква, єврейський молитовний будинок, земська станція, недіючий пивоварний завод, 15 лавок[4].

Рішенням виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 20 січня 1961 р. смт Варварівка Варварівського району Миколаївській області включено до смуги міста Миколаєва з підпорядкуванням території селища Центральній районній Раді[5].

Населення

[ред. | ред. код]

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2352 осіб (1185 чоловічої статі та 1167 — жіночої), з яких 1562 — православної віри, 781 — юдейської[6].

За даними перепису населення СРСР 1939 року кількість населення становила 5 723 особи, з них українців — 5 022, росіян — 411, білорусів — 36, німців — 69, євреїв — 135, болгарів — 7, інших — 143[7].

Транспортне сполучення

[ред. | ред. код]
Очаківська вулиця, що з'єднує Варварівку з Великою Коренихою

Варварівкою проходять найважливіші автомобільні магістралі міста Миколаєва: Одеське шосе, вулиці Веселинівська та Очаківська (у напрямку села Парутине і міста Очаків).

Культура

[ред. | ред. код]

У Варварівці функціонують 2 загальноосвітні школи (№ 60 і № 61), дитячий садок, ліцей, будинок творчості, туристична база, річковий пляж, стадіон, кінно-спортивна база, ресторани, парки, 2 православних церкви й інші.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Свято-Михайлівська церква, закладена в 1811 році Варварою Голіциною на місці невеликої дерев'яної церкви, побудованої запорозькими козаками.[8]

Основні вулиці мікрорайону

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. «В Варваровке открыли памятный знак в честь Варвары Голицыной, племянницы Потемкина» // Миколаївська обласна інтернет-газета «Новости N», 10.09.2010(рос.)[недоступне посилання з червня 2019]
  2. Энгельгардт Василий Андреевич // Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  3. «Народження» та історія Варварівки: від 1804 до сьогодні - mykolaiv-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5.  Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1961. — № 7 (9 лютого). — С. 305.
  6. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-219. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  7. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська) . Процитовано 15 березня 2023.
  8. «Свято-Михайловская церковь в Варваровке празднует 200-летие!» // [[Николаевские новости]], 13.12.2011, №:149. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 8 травня 2013.
  9. Воді бути: у Миколаєві почали бурити дюкер у Варварівку під Південним Бугом. mykolaiv.one (укр.). Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 29 серпня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Крючков Ю. С.. Старый Николаев и окрестности. Топонимический словарь-справочник. — Н., «Дикий Сад», 1991.

Посилання

[ред. | ред. код]