Вулиця Гіпсова (Львів)
| Вулиця Гіпсова Львів | |
|---|---|
.JPG) | |
| Місцевість | Новий Світ, Кульпарків |
| Район | Франківський |
| Назва на честь | гіпсової фабрики Й. Франца |
| Колишні назви | |
| Ріхтгофенґассе, Брестська | |
| польського періоду (польською) | Gipsowa |
| радянського періоду (українською) | Брестська |
| радянського періоду (російською) | Брестская |
| Загальні відомості | |
| Дата початку забудови | 1871 |
| Протяжність | 860 м |
| Координати початку | 49°49′44″ пн. ш. 23°59′58.3″ сх. д. / 49.82889° пн. ш. 23.999528° сх. д. |
| Координати кінця | 49°49′25″ пн. ш. 23°59′24″ сх. д. / 49.82361° пн. ш. 23.99000° сх. д. |
| поштові індекси | 79057[1] |
| Транспорт | |
| Рух | двосторонній |
| Покриття | асфальт, бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | № 2-64[2] |
| Архітектурні пам'ятки | № 28, 36а, 36б[3] |
| Навчальні заклади | ДНЗ № 118 |
| Поштові відділення | ВПЗ № 57 (вул. Коновальця, 97)[1] |
| Забудова | сецесія, конструктивізм, функціоналізм, нова забудова 2000-х років |
| Парки | Кульпарківський сквер |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r3162839 |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Гіпсова у Вікісховищі | |
Вулиця Гіпсова — вулиця у Франківському районі[4] міста Львів, місцевості Новий Світ, Кульпарків. Прямує від вулиці Максима Залізняка до залізниці. Прилучаються вулиці Кременецька, Ожешко, Семирадського, Житомирська, Труша. Вулиця має переважно асфальтове покриття, у кінцевій частині забрукована.
Вулиця виникла як дорога, що вела від вулиці Болотної до гіпсової фабрики Йосифа Франца, а 1871 року набула статус вулиці та отримала назву на честь тої самої фабрики. Тривалий час вулиця Гіпсова була однією з головних у цій місцевості, яка отримала назву Францівка.[5] Під час німецької окупації Львова, у 1943—1944 роках вулиця мала назву Ріхтгофенґассе, за однією версією — на честь німецького пілота Манфреда фон Ріхтгофена, учасника першої світової війни[6], відомого за прізвиськом «Червоний барон», за іншою — на честь німецького географа, засновника геоморфології Фердинанда фон Ріхтгофена (1833—1905)[5]. 1944 року вулиці повернули її історичну назву, проте у 1975 року перейменували на Брестську, на честь захисників Брестської фортеці. У 1991 році вулиці повернена історична назва.
Активна забудова вулиці почала у 1890-х роках, коли почалася парцеляція колишніх гіпсових кар'єрів та городів Францівки. Ділянки, що видавалися під забудову на вулиці Гіпсовій, були менш престижними, ніж на паралельній вул. Коновальця, тому забудова з непарного боку вулиці складається переважно з флігелів та задніх брам вілл вулиці Коновальця.
З парного боку, на початку вулиці розташовані три кам'яниці № 2, 4 і 6, зведені близько 1910 років та оздоблені у стилях пізньої сецесії та неоготики. Будинок № 8 — зразок типової забудови Францівки 1890-х років.
На розі з вулицею Ожешко розташована вілла, споруджена 1907 року архітектором Людвіком Вельтце на замовлення поліційного радника Войцеха Венца. Потім власником був Зигмунт Радзимінський, відомий польський історик, археолог, знавець геральдики та генеалогії. Від 1930-х років й до 1946 року власником будинку був професор львівського університету Єжи Курилович, відомий мовознавець, керівник кафедри індоєвропейського мовознавства та кафедри романської філології. Будинок має адресу — вул. Елізи Ожешко, 11[7].
Цікавим з архітектурної точки зору є вілла № 12, розташована на відступі від червоної лінії забудови, під назвою «Ewusia». Власниками ділянки були Казимира і Людомира Прафелів, які 9 січня 1926 року подали прохання до Львівського магістрату щодо будівництва одноповерхового будинку. За рік будинок було майже зведено, а наступного, 1928 року власники отримали дозвіл на введення будинку в експлуатацію. У квартирі № 2 до 1974 року мешкала українська скульпторка Ніна Іллівна Круглякова-Невель[8].
Будинки № 14 і № 16 зведені у 1908 році, відповідно для архітектора Михайла Кустановича та його родича Юзефа Кустановича.
Пам'яткою архітектури місцевого значення є будинок № 28, споруджений у 1909 році та внесений до реєстру пам'яток 1994 року під охоронним № 2569-м[3].
Будинок № 30 — вілла «Niuta», збудована у 1920-х роках у дворковому стилі.
В будинку № 32, упродовж 1932—1935 років мешкав польський конструктор-машинобудівник, Доктор технічних наук, професор Львівської політехніки Вітольд Ауліх з родиною[9].
Триповерховий багатоквартирний будинок під № 36а споруджений у 1937—1938 роках за проєктом архітектора Стефана Порембовича в стилі функціоналізму для П. Мокрицької[10]. Будинок 1991 року внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2080-м[3].
Двоповерхова вілла під № 36б збудована у 1938 році за проєктом архітектора Стефана Порембовича в стилі функціоналізму для інженера Бруно Шиманського. Будинок є зразком індивідуальної віллової забудови для однієї родини. У декорі цього двоповерхового будинку використано майже всі елементи, притаманні львівському функціоналізму 1930-х років: розчленований квадратами та чотирикутними пірамідами фасад, круглі та стрічкові вікна з поясками, численні куті решітки, зокрема, для квітів[11]. Від 1946 року тут діяв дитячий будинок для дітей віком від 3 до 10 років, а від 1991 року працює дитячий садок № 18[12]. 1991 року вілла внесена до реєстру пам’яток місцевого значення під охоронним № 2081-м[3]. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало будинок інформаційною табличкою[13].
Забудова кінцевої частини вулиці складається переважно із конструктивістських будівель радянського періоду. Житлові будинки № 40-Б та № 64 зведені наприкінці 1950-х років[6].
Є й сучасні будинки, зокрема, приватна вілла (№ 10), комплекс зблокованих житлових двоповерхових будинків (№№ 27, 29), збудованих на початку XXI століття.
У 2015 році вулиця Гіпсова стала об'єктом чергового будівельного скандалу: у 2011 році за адресою Гіпсова, 36-Б почали зводити чотириповерховий багатоквартирний будинок з терасою. На початку 2015 року на майже завершеному будинку почали надбудовувати всупереч містобудівним нормам ще три поверхи, перетворюючи будинок на семиповерховий. У квітні того ж року журналістське розслідування встановило, що будівництво ведеться незаконно, без дозволу[14]. У червні 2015 року за позовом народного депутата Ігоря Васюника слідче відділення Франківського ВП ГУНП у Львівській області відкрило кримінальне провадження за статтею 358 (підробка документів) Кримінального Кодексу України[15]. Проте будівництво завершене та у другому кварталі 2015 року будинок введений в експлуатацію і отримав № 36-В.
-
Кам'яниці
(вул. Гіпсова, 2, 4, 6) -
Вілла
(вул. Гіпсова, 18) -
Вілла
(вул. Гіпсова, 20) -
Вілла
(1909 р., вул. Гіпсова, 28) -
Вілла «Niuta»
(1920-ті рр., вул. Гіпсова, 30) -
Вілла Шиманського
(1938 р., вул. Гіпсова, 36-Б)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
- ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 10 серпня 2024.
- ↑ а б в г Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Павло Жежнич. Список вулиць Львова (Г). lviv.ridne.net. Архів оригіналу за 5 лютого 2023. Процитовано 8 травня 2023.
- ↑ а б Львівський Новий Світ, 2014.
- ↑ а б 1243 вулиці Львова, 2009.
- ↑ Проєкт «Міський медіаархів»: вілла на вул. Гіпсовій, 11. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 лютого 2021.
- ↑ Українські радянські художники. Довідник / Укл. Р. О. Даскалова, З. В. Кучеренко, В. Ф. Мальцева, З. К. Стрелова, Л. І. Турунова та ін.; І. І. Верба (відпов. редактор); Є. У. Нарубіна, Н. М. Чорна (редактори). — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 241.
- ↑ Prof. dr inż. Witold Aulich (1889—1948). aulich.pl (пол.). Portal rodziny Aulich. Процитовано 28 січня 2021.
- ↑ Мирослава Ляхович (22 серпня 2017). Проєкт «Житлові будівлі»: вілла на вул. Гіпсова, 36 а. modernism.lviv-online.com. Львів. Архітектура модернізму. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Мирослава Ляхович (22 серпня 2017). Проєкт «Житлові будівлі»: вілла на вул. Гіпсова, 36 б. modernism.lviv-online.com. Львів. Архітектура модернізму. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ ЗДО (дитячий садок) № 18 Франківського району м. Львова: сторінки історії про заклад. lviv18.lvivedu.com. Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 10 грудня 2016.
- ↑ У Львові ознакують 30 будинків, збудованих у міжвоєнний період. Огляд будівель. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». 20 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 6 січня 2024.
- ↑ Тетяна Овчаренко (3 квітня 2015). Знову скандал з незаконним будівництвом у Львові. Хто «кришує» самобуд на Гіпсовій?. portal.lviv.ua. Інформаційна агенція «Львівський портал». Процитовано 10 грудня 2016.
- ↑ Щодо незаконного будівництва на вул. Гіпсовій, 36 В у Львові відкрито кримінальне провадження. portal.lviv.ua. Львівський портал. 16 червня 2015. Процитовано 2 лютого 2016.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 15. — ISBN 966-603-115-9.
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 291. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 538. — ISBN 978-966-03-7863-6.
- Мельник І. В. Гіпсова вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького, І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 520. — ISBN 966-7007-68-8.
- Мельник І. В. Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. — друге, виправлене та доповнене. — Львів : Центр Європи, 2014. — Т. VI. — 288 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — ISBN 978-966-7022-82-2.
- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Гіпсова. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 лютого 2021.
- Мар'яна Щепанська (15 липня 2014). Вул. Гіпсова розширила львівську веломережу. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 17 травня 2020.
- Проєкт «Міський медіаархів»: Огорожа на вулиці Гіпсовій. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 лютого 2021.