Дифенбахія
| Дифенбахія | |
|---|---|
| |
| Dieffenbachia seguine | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Порядок: | Частухоцвіті (Alismatales) |
| Родина: | Кліщинцеві (Araceae) |
| Підродина: | Aroideae |
| Триба: | Dieffenbachieae |
| Рід: | Дифенбахія (Dieffenbachia) Schott |
| |
 Вікісховище: Dieffenbachia
| |
Дифенбахія (Dieffenbachia) — рід вічнозелених рослин родини кліщинцевих, поширених у тропіках Південної Америки. Налічує від 66 видів[1].
Рід названий на честь Йозефа Диффенбаха (1796—1863), австрійського садівника, який обіймав посаду старшого садівника імператорського ботанічного саду в Палаці Шенбрунн у Відні.
Для багатьох видів характерні великі строкаті подовжено-овальні листи, у зв'язку з чим багато видів дифенбахії вирощуються як декоративно-листяні кімнатні рослини, використовуються для озеленення інтер'єрів (культивується вже протягом 150 років).
У той же час дифенбахію не можна назвати невибагливою рослиною. В умовах недостатньої освітленості або прохолодної температури в кімнаті листя починає жовтіти. Не рекомендується тримати цю рослину в прохолодних кімнатах або у місцях з недостатнім освітленням.
Рослина має товсте соковите стебло. Точка зростання розташовується на верхівці пагона, але деякі види здатні утворювати кущі.
Дифенбахії досить швидко ростуть. У хороших умовах щотижня з'являється новий лист, а коли він розгортається, усередині виявляється верхівка наступного. Потужні сорти до п'яти років досягають двох і більше метрів у висоту, сорти дрібніші витягуються до метра.
У хороших умовах дифенбахія цвіте навесні суцвіттям, яке з'являється в пазусі листа. Суцвіття має зелено-кремовий відтінок. Цвіте рослина всього кілька днів, після чого квітка в'яне.
Дифенбахія Барагуіна (Dieffenbachia baraquiniana). На сніжно-білих ніжках розташоване темно-зелене листя, на якому яскраво виділяються рідкісні білі плями неправильної форми і біла середня жилка.
Дифенбахія Леопольда (Dieffenbachia leopoldii W.Bull). Стебло коротке, до 5 см заввишки та 1,5-2 см у діаметрі. Ніжки утричі коротші за листя, блідо-зелені, з лілуваті плямами. Листова пластинка широко-еліптична, темно-зелена, з білою головною жилкою, до 35 см довжиною та 10-15 см шириною. Квітки зібрані в суцвіття-качан, оточене білим листом-покривалом до 17 см довжиною. Батьківщина — Коста-Рика.
Дифенбахія Сегуіна (Dieffenbachia seguine (Jacq.) Schott). Характеризується широкою листовою пластинкою та малим числом білих плям. Число бічних жилок не більше 9-12.
Належить до рослин, летючі виділення яких здатні значно скоротити вміст у повітрі патогенних мікроорганізмів. Це охороняє людину від ряду захворювань, оздоровлює екологічний стан приміщення.
Сприяє зволоженню повітряного середовища, скорочує кількість пилових частинок. Нейтралізує такі шкідливі речовини, як ксилол і толуол[2].
У той же час, сік багатьох рослин цього роду досить отруйний через наявність голчато-гострих кристалів оксалату кальцію[3].
- ↑ Список видів на сайті GRIN [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Дія на організм людини [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Токсичність Дифенбахії[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- Дифенбахія // Енциклопедія рослин садових та кімнатних : довідкове видання / уклад. С. В. Ануфрієва. — Донецьк : Глорія Трейд, 2013. — С. 101. — 224 с.
- Дифенбахія // Нова енциклопедія кімнатних рослин / М. Цвєткова. — Харків : ВД «ШКОЛА», 2013. — С. 103. — ISBN 978-966-429-165-8.
- Догляд за дифенбахією та її види [Архівовано 5 лютого 2022 у Wayback Machine.]