Драгослав Михаїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Драгослав Михаїлович
серб. Драгослав Михајловић
Народився17 листопада 1930(1930-11-17)
с. Чупрія, Поморавський округ, Україна
Помер12 березня 2023(2023-03-12) (92 роки)
ПідданствоСербія
Національністьсерб
Діяльністьписьменник, громадський діяч
Alma materБелградський університет
Мова творівсербська[1]
Роки активності1950—по цей час
Напрямокпостмодернізм
Жанрдрама
Magnum opus«Коли цвіли гарбузи»
ЧленствоСербська академія наук і мистецтв і Q12756446?
Конфесіяправослав'я
ДітиMilica Mihajlovićd і Milenko Mihajlovićd
Нагороди
CMNS: Драгослав Михаїлович у Вікісховищі

Драгослав Михаїлович (серб. Драгослав Михајловић; 17 листопада 1930, Чупрія, Поморавський округ, Сербія[2] — 12 березня 2023, Белград) — політв'язень, дисидент, сербський письменник, сценарист, драматург[3], лауреат численних літературних премій, член Сербської академії наук і мистецтв. Його оповідання перекладені багатьма мовами світу і ввійшли до двадцяти чотирьох антологій і збірок у Сербії та за кордоном.

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Драгослав Михаїлович народився 1930 року в місті Чупрія. Любов до творчості у Драгослава виникла в початковій школі. У віці восьми років він прочитав книгу Хью Лофтінга «Тварини доктора Дулітла», яка вийшла в популярному видавництві для дітей та юнацтва «Золота книга». Вже тоді він вирішив стати письменником.

Коли Михаїловичу виповнилося двадцять років, він написав оповідання під назвою «Миша». Пізніше він відіслав його до редакції «Літопису Матиці сербської». Однак близько шести місяців він не отримував відповіді, допоки особисто не звернувся до відомого тоді літературного критика, одного з членів редколегії Літописа, Борислава Міхіза. Через декілька днів він отримав від нього відповідь, що його твір буде опублікован. У 1959-му році повідання «Миша» з'явилося в літературному Літописі, але тільки під назвою «Гість».

Після закінчення Другої світової війни вступив до Белградського університету на факультет філософії. Через декілька рокі був заарештований «з політичних причин», та з 1950-го по 1952-й рік відбував покарання у в'язницях Чупрія, Крагуєваця, Белграда. Закінчив університет в 1957-му році, але не зміг знайти постійну роботу і часто міняв місце роботи. За роки діяльності написав чимало оповідань, повістей та романів. Його твори перекладені англійською, японською, польською, російською, українською, чеською та іншими мовами світу[4].

У 2008-му році Драгослав Михаїлович відвідав Україну, зокрема Київ, де в книгарні «Є» відбулася презентація його роману «Коли цвіли гарбузи»[5].

Одружений. Має сина Міленка — художника і карикатуриста, та дочку Міліцу — акторку[6]. Нині живе і працює в Белграді.

Помер 12 березня 2023 року[7].

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
  • збірка оповідань «Фреде, на добраніч» (1967);
  • збірка оповідань «Схопи зірку, що падає» (1983);
  • збірка оповідань «Полювання на блощиць» (1993);
  • збірка оповідань «Безплідна осінь» (2000);
  • прозовий цикл «Вінок Петрії» (1975);
  • роман «Коли цвіли гарбузи» (1968);
  • роман «Люди в чоботях» (1983);
  • роман «Горить Морава» (1994);
  • роман «Злочинці» (1997);
  • роман «Третя весна» (2002);
  • збірка драм «Втаємничення у роботу» (1983);
  • сценарій «В'єтнамці» (1990);
  • документально-публіцистична книга «Голий острів».

Екранізації

[ред. | ред. код]
  • Ліліка (1970);
  • Мандрівник (1973);
  • Туди і назад (1978);
  • Живопис і транспорт кузова «Застава» (1978);
  • Вінок Петрії (1980);
  • Фреде, на добраніч (1981)
  • Введення в роботу (2007);
  • Чизмаши (2015).

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Премія «Жовтня» (1967);
  • Премія імені Іво Андрича (1976);
  • Премія «Золота арена» (1978);
  • Премія журналу НІН (1983);
  • Премія імені Борисава Станкович (1994);
  • Премія фонда Вука (1994);

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Dragoslav Mihajlović. BNF. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 22 березня 2017. (серб.)
  2. ↑ Члан САНУ, Драгослав Михаиловић, Одељење језика и књижевности, редовни члан. САНУ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 березня 2017. (серб.)
  3. ↑ Драгослав Михаиловић добитник Кочићеве награде. Радио телевизија Републике Српске. 12. 8. 2011. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 22 березня 2017..(серб.)
  4. ↑ Mihailović, Dragoslav. VIAF. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  5. ↑ Айдачич, Деян (14 березня 2009). «Література повинна бути суб’єктивною». Літакцент. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  6. ↑ ЛОШ, Татјана (27 квітня 2013). Милица Михајловић: Нови сјај старе диве. Архів оригіналу за 29 квітня 2017. Процитовано 22 березня 2017. (серб.)
  7. ↑ https://www.danas.rs/vesti/drustvo/preminuo-akademik-dragoslav-mihailovic-dobitnik-mnogih-knjizevnih-nagrada-i-priznanja/

Література

[ред. | ред. код]
  • His Čizmaši, 1983- : v. 1, t.p. (Dragoslav Mihailović) (серб.)
  • Gori Morava, 1994: t.p. (Dragoslav Mihailović) p. 185 (Dragoslav Mihailović (Mihajlović), b. 1930 in Ćuprija) (серб.)

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Драгослав_Михаїлович&oldid=38925859