Збройні сили Хорватії
| Збройні сили Республіки Хорватії | |
|---|---|
| Oružane snage Republike Hrvatske | |
 Емблема Збройних сил Республіки Хорватії | |
| Засновані | 1991 |
| Види збройних сил | |
| Хорватські сухопутні війська Хорватський ВМФ Хорватські ВПС і ППО | |
| Штаб | Загреб |
| Командування | |
| Верховний головнокомандувач | Президент Зоран Міланович |
| Міністр оборони | Іван Анушич |
| Начальник Генштабу | адмірал Роберт Хрань |
| Людські ресурси | |
| Вік | з 18 років (добровільно) |
| Призов | скасовано в 2008 |
| Населення у призовному віці | 1 035 712 (оцінка 2008), віком 16–49 |
| Придатних для військової служби | 771 323 (оцінка 2008), віком 15–49 |
| Щорічно досягають призовного віку | 27 500 (оцінка 2008) |
| Активні службовці | 25 000 |
| Резерв | 32 000 |
| Витрати | |
| Бюджет | 2,1 млрд. USD 14,7 млрд хорв. кун |
| Відсоток у ВВП | 2,6% (2022) |
Збройні сили Хорватії у Вікісховищі | |
Збройні сили Республіки Хорватії (скорочено ЗС РХ, хорв. Oružane snage Republike Hrvatske) — це офіційна назва військового формування Республіки Хорватії, покликаного охороняти її суверенітет і незалежність та захищати її територіальну цілісність. Поряд з цим своїм головним завданням Збройні сили Республіки Хорватії беруть участь у міжнародних мирних, гуманітарних та інших операціях і місіях, виконують визначені завдання в обставинах безпосередньої загрози та надають допомогу установам цивільної влади та громадянам у випадку стихійних лих та техногенних і екологічних катастроф.
1 квітня 2009 року Хорватія вступила в блок НАТО.
Загальна кількість військовослужбовців дійсної служби (професійна армія) налічує 20 000.
Чисельність резерву — 12 000, з яких 6 000 перебувають у повній бойовій готовності. Теоретично придатні до військової служби чоловіки у віці 15-49 років становлять 1 035 712, з них фактично придатних до військової служби — 771 323.
Збройні сили Хорватії складаються з трьох видів: Хорватська армія (Hrvatska kopnena vojska), Хорватський військово-морський флот (Hrvatska ratna mornarica), Хорватські військово-повітряні сили та протиповітряна оборона (Hrvatsko ratno zrakoplovstvo i protuzračna obrana).
Хорватські збройні сили готові та навчені для проведення всіх форм збройної боротьби та мають деякі відмінності у структурі в мирний та воєнний час. Склад Збройних Сил в мирний час охоплює військовослужбовців, державних службовців та працівників призначених на штатні посади в Збройні Сили, курсантів, новобранців та воїнів запасу, коли останні перебувають на військових навчаннях у Збройних Силах. Склад війська у воєнний час включає, крім структури мирного часу, також усіх воїнів запасу Збройних сил.
Нинішня організаційна структура ЗС Хорватії з 2008 р. ґрунтується на Довгостроковому плані розвитку ЗС РХ[1] і вона включає Генеральний штаб зі штабними підрозділами, командування родів хорватських сухопутних військ, військово-морського флоту та військово-повітряних сил і протиповітряної оборони, командування сил підтримки та Військову академію ім. Петара Зринського. Раніший устрій ЗС РХ базувався насамперед на концепції індивідуальної оборони та спрямовувався на побудову і підтримання здатності до оборони території країни та був розроблений на досвіді Вітчизняної війни. Теперішню структуру пристосовано до нових завдань, які поставлено перед Збройними Силами в стратегічних документах оборони.[2]
Генеральний штаб — це спільний орган у рамках Міністерства оборони Республіки Хорватії, що відповідає за розвиток, організацію, оснащення, вишкіл і діяльність першого стратегічного ешелону (регулярні війська) та другого стратегічного ешелону (резерв). Начальник Генерального штабу у мирний час відповідає перед Верховним головнокомандувачем за План застосування Збройних Сил і військові елементи боєготовності та є підзвітним міністру оборони щодо виконання наказів. Начальником Генерального штабу Збройних сил з 2003 р. був Йосип Луцич, якого обрано на другий п'ятирічний строк 28 лютого 2008 р.
Штабні підрозділи Генштабу ЗС РХ виконують завдання на задоволення потреб всієї сукупності хорватських збройних сил і включають Батальйон почесної варти, Батальйон спецпризначення та Центр електронної розвідки.
.jpg)
Це найважливіша частина системи матеріально-технічного забезпечення, яка несе відповідальність за здійснення матеріально-технічної, медико-санітарної та частково кадрової підтримки Збройних Сил.
Крім командування сил підтримки, систему матеріально-технічного забезпечення ЗС РХ складають і інші елементи та підрозділи тилового забезпечення у видах, командуваннях, частинах та установах ЗС РХ.
Головне завдання ВПС і ППО — забезпечення недоторканності хорватського повітряного простору та надання авіаційної підтримки іншим видам Збройних сил при виконанні їхніх завдань у спільних операціях. Провідник і організатор інтегрованої ППО Республіки.
Місцеперебування командування ВПС і ППО — столиця Загреб.
Командування хорватських військово-морських сил дислоковано у Спліті.
Крім завдань захисту цілісності та суверенітету держави, охорони та оборони хорватського узбережжя та територіальних вод, військово-морські сили залучаються до пошуково-рятувальних операцій, охорони морських перевезень, недопущення кримінальної та іншої незаконної діяльності в судноплавстві, охорони природних багатств та навколишнього середовища, надання допомоги в гасінні великих пожеж та в ліквідації наслідків інших природних і техногенних катастроф.
У 2008 році в складі ВМС створено Берегову охорону Республіки Хорватії. [3]
Верховним Головнокомандувачем хорватських збройних сил у мирний і воєнний час є Президент Республіки. Головнокомандувач затверджує організацію хорватських збройних сил на пропозицію начальника Генерального штабу за згодою міністра оборони.
У мирний час Верховний Головнокомандувач здійснює своє командування через міністра оборони. На війні і в тих випадках, коли Міністр оборони не виконує наказів, Верховний Головнокомандувач здійснює командування безпосередньо через начальника Генерального штабу.
Хорватський Сабор здійснює демократичний контроль над збройними силами, ухвалюючи оборонну стратегію, оборонний бюджет і оборонне законодавство.
Збройні сили Хорватії беруть свій початок від Національної гвардії 3 листопада 1991 року.
У другій половині 1990 р. зароджуються хорватські військові частини — Добровольчі молодіжні підрозділи, а потім і Народна охорона (влітку 1991 року 90 000 осіб, здебільшого неозброєні). Наприкінці весни 1991 року створюються перші військові підрозділи Національної гвардії, заснованої 20 квітня 1991 р. Указом Президента республіки, що з правових і політичних причин формально підлягала Міністерству внутрішніх справ. На додачу до структур і підрозділів, створених державою, існували й партійні військові організації або їхні зародки. Хорватська партія права організувала свої збройні загони — Хорватські оборонні сили (ХОС), озброєні в приватному порядку, відносно добре навчені та підготовлені в плані тактики та розгорнуті на найважливіших ділянках фронту. Партія демократичних змін (реформовані комуністи, СДП) в Істрії, Примор'ї і Далмації озброювали своїх активістів, так само як і керівна Хорватська демократична співдружність в інших частинах Хорватії. Існували також добровольчі війська під контролем місцевих можновладців. Подекуди було небезуспішно відновлено систему ТО (наприклад, у Загребі).
Система командування та управління була спочатку вкрай заплутана, а обов'язки — розпливчастими й неясними. На місцях діяло часто кілька різних підрозділів, які, хоч і належали номінально до тієї самої організації, часто-густо не мали спільного вищого командування.
Основними завданнями Хорватської національної гвардії (пізніше ЗС РХ) була протидія проникненню югославської армії та інших ворожих сил на головних напрямах, оборона міст і життєво важливих областей та здобуття казарм ЮНА у власному тилу. Ці завдання починають повніше і системніше здійснюватися тільки після того, як у вересні, згідно з новим законом «Про оборону», збройні сили зведено в єдину хорватську армію (ЗС РХ), а 21 вересня 1991 р. засновується Генеральний штаб на чолі з генералом Антоном Тусом. Тоді починається системніша мобілізація резерву та організація підрозділів, командувань та установ, а також планове застосування військ.
1 жовтня 1991 р. формуються великі військово-територіальні командування (операційні зони) з центрами в Осієку, Б'єловарі, Загребі, Карловаці, Рієці та Спліті. Їм підпорядковувались оперативні групи, які командували окремими напрямками та територіями. Основними й разом з тим найбільшими тактичними підрозділами були піхотні бригади (професійні та резервні), при цьому формуються і бригади та батальйони інших родів військ. До кінця року було створено і розвинено 63 бригади.
8 вересня 2000 року створено батальйон спеціальних операцій (хорв. Bojna za specijalna djelovanja, скорочено BSD).
Республіка Хорватія розвиває свої збройні сили у напрямку оперативної та функціональної сумісності з військами НАТО, надаючи їм гнучкості, здатності до швидкого розгортання, дієвості та сучасного оснащення відповідно до наявних ресурсів.
Громадяни чоловічої статі більше не підлягають обов'язковому несенню військової служби з 1 січня 2008 р. Однак, військовослужбовців останнього призову 2007 р. теж було позбавлено обов'язкової служби наказом тодішнього міністра оборони Берислава Рончевича. [4].
Хорватія закуповує продукцію військової промисловості з таких країн:
Швеція, .svg){kind=small}
Швейцарія, 
Італія, 
Фінляндія, 
США
.svg){kind=small}
Канада, 
Норвегія, 
Ізраїль, 
Німеччина
-
Спецпризначенці -
-
Mi-171Sh -
-
Ракетний катер Король Дмитар Звонимир -
Авіагрупа вищого пілотажу Крила Бурі
- ↑ Dugoročni plan razvoja OS RH 2006. - 2015. Архів оригіналу за 8 березня 2009. Процитовано 14 грудня 2010.
- ↑ Strateški pregled obrane, MORH, Zagreb, 2005 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 лютого 2008. Процитовано 13 грудня 2010.
- ↑ Obalna straža Republike Hrvatske (хор.)
- ↑ Nema više obveznog vojnog roka [Архівовано 17 липня 2012 у Wayback Machine.] (хор.)
- Croatian Armed Forces Official website [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Croatian Forces International Volunteers Association official website [Архівовано 17 травня 2008 у Wayback Machine.]
- [1] [Архівовано 16 лютого 2008 у Wayback Machine.] - Defense planning and procurement.
- [2] [Архівовано 6 березня 2009 у Wayback Machine.] - long term planning and long term defense strategy
| Незалежні держави |
Австрія • Азербайджан² • Албанія • Андорра • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Ватикан • Велика Британія • Вірменія² • Греція • Грузія² • Данія • Естонія • Ірландія • Ісландія • Іспанія¹ • Італія • Казахстан² • Кіпр² • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Мальта • Молдова • Монако • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Північна Македонія • Польща • Португалія • Росія² • Румунія • Сан-Марино • Сербія • Словаччина • Словенія • Туреччина² • Угорщина • Україна • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Чорногорія • Швейцарія • Швеція |  |
|---|---|---|
| Невизнані і частково визнані держави | ||
 | |||
