Зільбер Лев Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зільбер Лев Олександрович
рос. Лев Александрович Зильбер
Народився15 (27) березня 1894
Псков, Російська імперія[1]
Помер10 листопада 1966(1966-11-10)[2] (72 роки)
Москва, СРСР[2]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
 Російська імперія
Діяльністьлікар, вірусолог, композитор, мікробіолог, імунолог
Alma materМДУ
медичний факультет Московського університетуd
Галузьвірусологія[1], мікробіологія[1] і імунологія[1]
ЗакладWinogradsky Institute of Microbiology RASd[3]
Відомі учніШубладзе Антоніна Константинівнаd
Брати, сестриЗільбер Лія Абелівнаd
Каверін Веніамін Олександрович
Олександр Олександрович Зільберd
У шлюбі зЄрмольєва Зінаїда Віссаріонівна
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія 2 ступеня Державна премія СРСР
CMNS: Зільбер Лев Олександрович у Вікісховищі

Лев Олександрович Зільбер (15 [27] березня 1894 року, Псков, Російська імперія — 10 листопада 1966 року, Москва, СРСР) — радянський імунолог і вірусолог, творець радянської школи медичної вірусології. Академік АМН СРСР (1945), лауреат Сталінської премії. Старший брат письменника Веніаміна Каверіна.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 15 (27) березня 1894 року в родині капельмейстера 96-го піхотного Омського полку Абеля Абрамовича Зільбера і його дружини — уродженої Хани Гіршевни (Ганни Григорівни) Дессон, власниці музичних магазинів. Є[4] відомості, що, на відміну від молодшого брата, Веніаміна (письменник Веніамін Каверін), він народився не в Пскові, а в селі Медведь Медведської волості Новгородського повіту (нині входить до Медведського сільського поселення).

Усього в родині було шестеро дітей — Мірьям, Лея, Лев, Давид, Олександр і Веніамін. Старша сестра Мірьям (в шлюбі Міра Олександрівна Руммель, 1890 — після 1988) — дружина першого директора Народного дому ім. А. С. Пушкіна Ісаака Михайловича Руммеля. Сестра Лея (в шлюбі Олена Олександрівна Тинянова, 1892-1944) — дружина письменника і літературознавця Юрія Тинянова, однокласника Льва Зільбера. Молодші брати: військовий лікар Давид Зільбер, композитор і диригент Олександр Ручьєв (1899-1970), письменник Веніамін Каверін (1902-1989).

У 1912 році Лев зі срібною медаллю закінчив Псковську губернську гімназію (як і інший його однокласник і довічний друг Август Летавет) і поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. У 1915 році перевівся на медичний факультет Московського університету, отримавши дозвіл одночасно відвідувати заняття на природничому відділенні, і закінчив його в 1919 році.

З 1921 року працював в інституті мікробіології Наркомздоров'я в Москві.

У 1928 році одружився з Зінаїдою Віссаріонівною Єрмольєвою. Перші місяці після весілля Зільбер і Єрмольєва провели, працюючи в Інституті Пастера (Франція) та Інституті Коха (Німеччина).

У 1929 році прийняв пропозицію зайняти посаду директора Азербайджанського інституту мікробіології і завідувача кафедри мікробіології медичного інституту в Баку.

Керував придушенням спалаху чуми в Нагірному Карабасі в 1930 році[5]. Після повернення в Баку був представлений до ордена Червоного Прапора і незабаром заарештований за звинуваченням у диверсії з метою заразити чумою населення Азербайджану. Був випущений через 4 місяці (можливо, за клопотанням Максима Горького, до якого звернувся молодший брат Льва Зільбера письменник Веніамін Каверін[4], можливо, завдяки турботам колишньої дружини, Зінаїди Єрмольєвої).

Після звільнення Л. А. Зільбер працював у Москві, очолюючи кафедру мікробіології в Центральному інституті удосконалення лікарів та завідуючи мікробіологічним відділом Державного науково-контрольного інституту Наркомздоров'я РРФСР ім. Тарасевича. У 1934 році домігся створення Центральної вірусної лабораторії при Наркомздоров'я РРФСР і відкриття відділу вірусології в Інституті мікробіології АН СРСР.

У 1935 році одружився з Валерією Петрівною Кисельовою.

У 1937 році керував далекосхідною експедицією Наркомздоров'я СРСР із вивчення невідомого інфекційного захворювання центральної нервової системи. В ході роботи експедиції була з'ясована природа захворювання — кліщового енцефаліту — та запропоновано методи боротьби з ним.

Відразу після повернення був арештований за доносом про спробу зараження Москви енцефалітом через міський водогін і повільну розробку ліків для лікування хвороби. Перебуваючи в ув'язненні, Зільбер частину строку відбував у таборах на Печорі, де в умовах тундри з ягелю отримав дріжджовий препарат проти пелагри і врятував життя сотням ув'язнених, що гинули від повного авітамінозу. Отримано авторське свідоцтво на винахід. Свідоцтво було записане на ім'я «НКВД».

У 1939 році звільнений і став завідувачем відділу вірусології в Центральному Інституті епідеміології і мікробіології Наркомздоров'я СРСР, однак у 1940 році був заарештований втретє. Відмовляв на неодноразові пропозиції працювати над бактеріологічною зброєю. Згадавши про вміння Зільбера отримувати спирт з ягелю, керівництво спрямувало його до хімічної «шарашки», де він почав дослідження раку. За махорку ув'язені ловили Зільберу мишей і щурів для експериментів. В ході досліджень сформулював нову концепцію походження ракових пухлин. У своєму первісному вигляді (1944-1945) вона базувалася на двох основних положеннях: пухлини мають вірусне походження, але вірус лише ініціює пухлину в пухлинній прогресії.

У березні 1944 року, напередодні 50-річчя Зільбера, його звільнили, мабуть, завдяки листу про невинність вченого, направленому на ім'я Сталіна і підписаному Головним хірургом Червоної Армії Миколою Бурденком, віце-президентом АН СРСР Леоном Орбелі, письменником Веніаміном Каверіним (рідним братом Льва Зільбера), біохіміком Володимиром Енгельгардтом і Зінаїдою Єрмольєвою (авторкою радянського пеніциліну і колишньою дружиною Зільбера), яка і була ініціатором звернення. На думку самого Зільбера[6], лист, найімовірніше, не дійшов до адресата, але викликав замішання у високих кабінетах НКВС. Після звільнення одразу ж публікує свою концепцію походження ракових пухлин в газеті «Известия».

Влітку 1945 року знайшов і вивіз до СРСР сім'ю — дружину, сестру дружини і двох синів, що вціліли в німецьких робочих таборах, де вони провели 3,5 року.

Того ж року обраний дійсним членом щойно створеної Академії медичних наук СРСР, призначений науковим керівником Інституту вірусології АМН СРСР і очолив відділ вірусології та імунології пухлин Інституту епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб АМН СРСР, де і працював всі наступні роки.

Після звільнення отримав Сталінську премію.

Помер 10 листопада 1966 року. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка 6).

Діти Зільбера згодом стали відомими вченими: Лев Львович Кисельов (1936-2008) — молекулярний біолог, академік РАН, і Федір Львович Кисельов (1940-2016)— молекулярний біолог, фахівець з канцерогенезу, член-кореспондент РАМН. Дружина його брата Олександра (Катерина Іванівна Зільбер, 1904-1963) у другому шлюбі була одружена з драматургом Євгеном Шварцем[7]. Брат — Давид Олександрович (Абелевич) Зільбер (1897-1967), гігієніст, завідувач кафедри загальної та військової гігієни, декан медико-профілактичного факультету Пермського медичного інституту[8], автор книги «Гігієна аптеки» (1962), підручника для фармацевтичних факультетів «Гігієна» (1970).

Наукові відкриття

[ред. | ред. код]

Лев Олександрович Зільбер — автор наукового відкриття «Нові властивості патогенності опухолетвірних вірусів», яке занесено до Державного реєстру відкриттів СРСР під № 53 з пріоритетом від 27 травня 1957 року[9].

В 1967 році за відкриття патогенності вірусу курячої саркоми Рауса для інших класів тварин Л. А. Зільберу посмертно присуджена Державна премія СРСР (спільно з Р. Я. Свєт-Молдавським).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Твори

[ред. | ред. код]
  • 1928 — «Параиммунитет». — М.;
  • 1946 — «Вирусная теория происхождения злокачественных опухолей». — М.;
  • 1956 — «Учение о вирусах». — М.;
  • 1958 — «Основы иммунологии». — 3-е изд. — М.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б Зильбер Лев Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ Курсанова Т. А. Судьба учёного в контексте идеологической борьбы в Академии наук в СССР. К 150-летию академика Г.А. Надсона (1867–1939), Life of a Scientist in the Context of an Ideological Struggle in the Academy of Sciences of the USSR. To the 150th Anniversary of Academician G.A. Nadson (1867–1939) // Историко-биологические исследования — 2017. — Т. 9, вып. 3. — С. 54–79. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  4. ↑ а б Зильбер Лев Александрович — « Счастье в жизни, а жизнь в работе.» — OurBaku[недоступне посилання з Сентябрь 2018]
  5. ↑ Лев Зильбер ОПЕРАЦИЯ «РУДА». Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  6. ↑ В. Каверин. Старший брат. Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  7. ↑ Ирина Чайковская. Татьяна Белогорская как «хранительница памяти». Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  8. ↑ Медико-профилактический университет. Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 березня 2020.
  9. ↑ Научные открытия России. Научные открытия в области онкологии, вирусологии, микробиологии.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зільбер_Лев_Олександрович&oldid=42899633