Колти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колти
Зображення
Культура слов'янська культура[d]
CMNS: Колти у Вікісховищі
Колти з урочища Святе Озеро, с. Низівка Чернігівської області
Клад десятинної церкви Києва, XII століття. Зображено два сизих голуби.

Ко́лти, однина ко́лт (від прасл. *kъl̥tati — «ворушити», «хитати», «штовхати»[1]) — характерні для слов'ян скроневі прикраси, що підвішувалися до головного убору на стрічці, чи металевих ланках — ряснах. Від слова колти походить і діалектна назва сережок — «ковтки»[1].

Поширення

[ред. | ред. код]

Особливо поширені колти були у XI — XIII століттях серед заможного міського населення стародавньої Русі. Мистецтво виготовлення колтів із використанням перегородчатої емалі, черні та грануляції, досягло досконалості у Києві та Галичі. Корпус колта виготовлявся технікою лиття. Зображення на поверхні колтів відтворювали язичницькі мотиви або птахів, згодом, лики християнських святих. Зокрема, язичницькі мотиви виражені на колтах, знайдених при розкопках міст Болохівської землі.[2][3]

У археології вирізняють колти київського типу, зірчаті колти, сочевице-подібні колти, трибусинні колти (ковтки, колтки).

Ковток, колток (штучна назва на основі етнографічних досліджень XIX століття, давня назва невідома) — трибусинний колт, що складався із металевої трубки, на яку було нанизано три великі металеві філігранних кульки. Поширення — Київське князівство.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  2. Якубовський В. І. (2003). Скарби Болохівської землі. Кам’янець-Подільський.
  3. Якубовський В.І., Винокур І.С., Журко О.І., Мегера В.П. (2003). Речовий скарб із літописного Губина (українська) .

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]