Зофія Коссак-Щуцька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Коссак-Щуцька Софія)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коссак.
Зофія Коссак-Щуцька
Zofia Kossak-Szczucka
Зофія Коссак-Щуцька
Народилася10 серпня 1889(1889-08-10)[1][2]
Косьмін, Ґміна Жижин, Пулавський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Померла9 квітня 1968(1968-04-09)[3][4][…] (78 років)
Бельсько-Бяла, Республіка Польща[3]
ПохованняСілезьке воєводство
Країна Республіка Польща
Діяльністьписьменниця
Сфера роботироман
Alma materШкола красних мистецтв у Варшавіd
Мова творівпольська
Magnum opusПожежа, Золота свободаd, Хрестоносці[d], Зброяр Орбано, Бурштин[d], Без зброїd і Король прокаженихd
ЧленствоПольський PEN Clubd і Професійна спілка польських літераторів
Конфесіялатинська церква[2]
РідКоссаки гербу Кос
БатькоTadeusz Kossakd
РодичіFrançois Rossetd
ДітиAnna Szatkowskad
Нагороди
CMNS: Зофія Коссак-Щуцька у Вікісховищі

Зофія Коссак-Щуцька (пол. Zofia Kossak-Szczucka; *10 серпня 1889(18890810),[6] Космін — †9 квітня 1968, Бельсько-Бяла) — польська письменниця, учасниця польського руху Опору під час Другої світової війни. Співініціаторка організації «Жеґота» (пол. Żegota). Праведниця народів світу. Авторка спогадів про Аушвіц «З безодні: спогади про табір»[7].

Біографія

[ред. | ред. код]

Походила з родини родині Коссаків гербу Кос[8]. Донька Тадеуша Коссака і внучка Юліуша Коссака. Дитинство і молодість провела на Любельщині та на Волині.

На початках навчалась удома, згодом у 1906 працювала вчителькою у Варшаві. Навчалась у варшавській школі прекрасних мистецтв та у цій же галузі у Женеві. 1915 року одружилася зі Стефаном Щуцьким, після одруження жила на Волині, тут пережила часи радянсько-української війни. По смерті першого чоловіка у 1921 жила у Ґурках Великих (пол. Górki Wielkie). 1925 року пошлюбила Зиґмунта Шатковського.

У часі Другої світової війни була у Варшаві, проводячи конспіративну та доброчинну діяльність. Була співредакторкою першої підпільної газети Polska Żyje, належала до ініціаторів Жеґоти (пол. Rada Pomocy Żydom).

У серпні 1942 опублікувала свій відомий протест. За цю діяльність після війни одержала медаль Праведника народів світу. У цьому зверненні, що прозвучало в серпні 1942 року, говорилося:

У Варшавському гетто, відокремленому стіною від світу, кілька сот тисяч смертників чекають смерті. У них немає надії на порятунок. До них ніхто не прийде на допомогу. Кількість убитих євреїв перевалила за мільйон, і ця цифра збільшується з кожним днем. Гинуть всі. Багаті і бідні, старці, жінки, чоловіки, молодь, грудні діти … Вони винні лише в тому, що народилися євреями, засудженими Гітлером до знищення. Світ дивиться на ці злочини, найстрашніші з усіх, що бачила історія, і мовчить … Далі не можна терпіти. Той, хто мовчить перед фактом вбивства, той сам стає посібником вбивці. Хто не засуджує — той дозволяє. Тому піднімемо голос ми, поляки-католики. Наші почуття щодо євреїв не зміняться. Ми як і раніше вважаємо їх політичними, економічними та ідейними ворогами Польщі. Більше того, ми віддаємо собі звіт в тому, що вони ненавидять нас більше, ніж німців, що покладають на нас провину за своє нещастя. Чому, на якій підставі, — це залишається таємницею єврейської душі, невпинно підтверджується фактами. Усвідомлення цих почуттів не звільняє нас від обов'язку засудити злочини … У завзятому мовчанні міжнародного єврейського співтовариства, в вивертах німецької пропаганди, яка прагне скинути провину за різанину євреїв на литовців і поляків, ми відчуваємо ворожу для нас акцію[9].

У 1943 заарештована і відправлена спочатку до варшавської в'язниці Pawiak, де була засуджена на смерть, потім ув'язнена у концтаборі Аушвіц (спогади про концтабір написала у книжці «З безодні: спогади про табір»[7]).

Звільнена у 1944 завдяки старанням підпілля, взяла участь у варшавському повстанні.

У червні 1945 Зофію Коссак викликав Якуб Берман, новий польський міністр внутрішніх справ, єврей. Він настійно порадив їй негайно покинути країну. Це робилося для її захисту: міністр знав, що його уряд буде робити з не-комуністами, і він знав від свого брата, Адольфа Бермана, що Зофія Коссак зробила для збереження життя багатьох євреїв. Так він врятував життя Зофії Коссак. У 1945 скерована з місії Польського Червоного Хреста до Лондону, залишилася на еміграції протягом 12 років, господарюючи з чоловіком на фермі і продовжуючи письменницьку працю.

Після закінчення сталінського періоду і повернення до Польщі у 1957, оселилась знову у Ґурках Великих. Як публіцистка співпрацювала передусім з католицькою пресою. Більшість її історичних повістей набуло популярності серед дітей.

Померла 1968 року у Бєльсько-Бялій.

Доробок

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://web.archive.org/web/20070927181637/http://www.zofiakossak.pl/aktualnosci/?nzw=info&nr=20
  2. ↑ а б The Righteous Among the Nations Database
  3. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119037254 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  6. ↑ Zofia Kossak (пол.)
  7. ↑ а б Z otchłani: wspomnienia z lagru / Zofia Kossak. — Częstochowa: Wydaw. Księgarni Wł. Nagłowskiego, 1946. — [2], 258, [3] s. ; 19 cm
  8. ↑ Дещо про походження Юліяна Коссака. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
  9. ↑ Парадоксы польско-еврейских отношений [Архівовано 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зофія Коссак-Щуцька
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зофія_Коссак-Щуцька&oldid=43289482